Розділ 31 — Перший лабіринт Ч-2

Ми на третьому підземному поверсі «Лабіринту Горго». Поодинокого монстра третього рангу Ніна з Леною вдвох кладуть без клопоту.

Коли ж ворогів кілька, їм стає важко, і тоді підключаюся я. Надто за Лену боязко: з її HP один пропущений удар — і їй кінець.

— …Кхе-кхе…

Лена вдає, що не захекалася, та це видно за версту. MP в неї лишилося з третину — час робити привал.

— Тут же глухий кут?

— Ага, тут і відпочинемо.

Лена лише важко хекає.

З трьох скринь, що трапилися дотепер, ми дістали два зілля мани й одне звичайне зілля.

— Гей, випий зілля мани.

Я простягаю Лені пляшечку. Таке зілля відновлює трохи MP, а робиться просто: манова трава, чиста вода й Алхімія другого рівня. Манову траву я бачив у Великому лісі — треба буде якось назбирати побільше.

— …Я не… — Лена ледве переводить дух. — Не «гей»…

Не слухаючи Лену, я заново накладаю магію зачарування, а заразом лікую обох Хілом.

— Ніно, як тобі монстри лабіринту — впораєшся?

— М-м, з твоєю магією зачарування й Лениними заклинаннями якось даємо раду~ Але монстри в лабіринті — не те що на поверхні: і сильніші, і б'ють по-всякому.

Аж дивно, як тверезо Ніна все оцінює.

Я майже не бився й не втомився, тож привал витрачаю на алхімію — давно хотів дещо випробувати.

Дістаю з айтем-поуча уламки самоцвітів другого рангу — здобич із монстрів Великого лісу. Великих і малих набирається десь сорок-п'ятдесят.

Накладаю на жменю уламків Алхімію — і, як я й сподівався, на долоні лежить цілий магічний самоцвіт.

— Що-о! Це ж цілий самоцвіт!

— …Дивовижно.

Лена, схоже, не надто вражена. А от мене трохи розчарувало, що з такої купи уламків вийшло всього два самоцвіти…

Одразу пробую далі: вкладаю в самоцвіт магію зачарування «Підвищена м'язова сила» та «Підвищення спритності» й хочу наділити ним Нінин «Сталевий кинджал (6-й клас): стихія вогню». Не виходить.

Невже навичкою можна наділити лише раз?

Що ж, тоді «Сталевий ніж (6-й клас)». Цього разу все вдається: «Сталевий ніж (6-й клас): підвищена м'язова сила, підвищення спритності».

— Ура-а~

Ніна аж скаче з радощів, а Лена поруч дивиться на мене так, ніби щось хоче сказати.

І не відводить очей.

В очах у неї — «а мені?». Я не зважаю, та вона підсувається дедалі ближче, аж поки не опиняється просто перед носом, і я здаюся: наділяю її «Плащ Момона (6-й клас)» навичками «Підвищення HP» і «Підвищення витривалості».

Лена вдоволено мугикає собі під ніс.

Заразом беруся й за своє спорядження: вкладаю в самоцвіти третього й другого рангу «Підвищення HP», «Підвищення MP» та «Підвищену м'язову силу» й наділяю ними обладунки.

Обладунок з обсидіанового заліза (5-й клас): підвищення HP, підвищення MP, підвищена м'язова сила

Латні рукавиці з обсидіанового заліза (5-й клас): підвищення HP, підвищення MP

Перевіряю, чи не перекривають одна одну однакові навички на різних обладунках, — ні, кожна діє як слід.

Дійшовши до п'ятого підземного поверху, ми повернули назад — звісно, не каменем переміщення, а своїми ногами, тим самим шляхом. Лена зблідла, і мені було її трохи шкода, але з такою мізерною витривалістю її треба гартувати, тож попуску я не давав.

У заїжджому дворі Лена повечеряла, скупалася — і просто повалилася спати.

Ніна теж куняла, але я посадив її на добрі дві години за арифметику й грамоту.

— У-у…

— На сьогодні, мабуть, досить.

— Ура-а~

Ніна простодушна, та зовсім не дурна — і з кожним днем її успіхи помітніші.

— Я зараз іду в лабіринт, але якщо підеш за мною — розсерджуся.

— Чого?!

— Мені теж треба підняти рівень. А ти сьогодні добряче попрацювала й утомилася — завтра знову в лабіринт, тож відпочинь як слід.

— Гм-м…

Ніна надула щоки, та, вирвавши в мене обіцянку не перенапружуватися, неохоче здалася.

Біля входу до лабіринту, попри ніч, досі стовбичив зачарувальник.

— О? Це ж той малий, що зранку був. Сам?

— Ага. Няньчитися на сьогодні скінчив — тепер роблю, що хочу.

— Сам у лабіринт — це небезпечно, ясно? Ну, я не зупинятиму.

Старий зачарувальник криво всміхнувся: за довгі роки він, мабуть, засвоїв, що відчайдухам-авантюристам що не кажи — марно.

— Магію зачарування накласти?

— Твоя магія зачарування, старий, мені вже не потрібна.

Старий так і лишився стояти з роззявленим ротом, а я пішов у лабіринт.

З першого ж підземного поверху пішли големи, саламандри, циклопи.

Саламандра — ящірка з метр завдовжки. Циклоп — одноокий велетень метрів два з половиною на зріст, із кийком завбільшки з колоду, яким він тільки й уміє, що розмахувати, — ніякої загрози.

Убитий голем просто розсипається на землю: ні матеріалів, ні користі, хіба магічний самоцвіт. Шкода.

Саламандру — одним ударом Магічного меча зі стихією води. Голема — одним Магічним кулаком, циклопа — одним ударом дворучного меча з обсидіанового заліза. Йшлося легко й швидко.

Їхні статуси такі —

Ім'я: ***

Раса: Голем

Ранг: 3

LV: 18

HP: 322

MP: 16

Сила: 264

Спритність: 3

Витривалість: ∞

Інтелект: 1

Магія: 9

Удача: 8

Пасивні навички

немає

Активні навички

немає

Унікальні навички

немає

Ім'я: ***

Раса: Саламандра

Ранг: 3

LV: 15

HP: 296

MP: 136

Сила: 164

Спритність: 93

Витривалість: 207

Інтелект: 19

Магія: 99

Удача: 16

Пасивні навички

Стійкість до вогню LV1

Підвищена швидкість відновлення MP LV1

Активні навички

Магія духів LV1

Унікальні навички

немає

Ім'я: ***

Раса: Циклоп

Ранг: 3

LV: 22

HP: 571

MP: 120

Сила: 510

Спритність: 99

Витривалість: 284

Інтелект: 23

Магія: 88

Удача: 30

Пасивні навички

Нічний зір LV2

Активні навички

Бойова техніка LV2

Унікальні навички

немає

Навички, звісно, відбирав усі. Особливо полював на «Підвищену швидкість відновлення MP» саламандр, тож їх клав першими, щойно помічав.

На дев'ятому підземному поверсі я натрапив на інших авантюристів — вони відпочивали.

П'ятеро, рівні від двадцять другого до двадцять четвертого: щитоносець, двоє бійців попереду й двоє позаду — збалансований загін.

Один із них помітив мене й гукнув:

— Хлопче, ти сам? А де твої товариші?

— Я один.

Почувши це, авантюристи аж сторопіли.

— Це ж дев'ятий підземний поверх?! Не віриться.

— Навіть ми йшли сюди вісім годин. Відколи ти в лабіринті?

— Години дві тому.

— Дві години?!

Цілителька взялася вмовляти їхнього, як видно, ватажка взяти мене до загону — тільки цього мені бракувало. Решта галасувала, що такий шмаркач сам сюди дійти не міг і що я, може, якийсь монстр.

Я вже хотів рушити далі, не зважаючи на цей галас, але «Виявлення ворога» підказало, що до нас наближаються троє монстрів. Авантюристи теж відчули й узялися за зброю.

— Ґу-у-у-а-а-а…

З'явилися двоє огрів і огр-підвид.

— Г-гірше не буває… Троє огрів… та ще й один підвид!

— Ґа-а-а-а-а-а!

Огри всі разом застосували «Рев» — троє авантюристів заціпеніли. Щитоносець устояв і заступив ограм дорогу, а я обійшов його й пішов просто на них.

Огр замахнувся на мене кулаком згори.

— Обережно!!

Авантюристи закричали — а я спіймав кулак лівою рукою.

— Га?

Вони остовпіли: удар огра — однією рукою.

— Ну, це ж огр — чого ще було чекати…

Сила в нього виявилася саме така, як я й думав, — розчарування. Я вдарив «Спалахом» — прийомом Техніки меча четвертого рівня, — і тулуб огра розпався на дві половини. Це техніка старого Джозефа, але тепер вона під силу й мені.

— Ґа… Ґо-а-а-а-а!!!

Другий огр, хоч і сторопів від того, як умить загинув товариш, кинувся на мене.

Я підлаштувався під його рух, пірнув йому під руку й ударив «Магічним кулаком».

Вклав я магію вітру: прямий удар із її силою став блискавичним, і кулак угруз огрові в живіт.

Хто б подумав, що книжка про карате, яку я колись читав у міській бібліотеці, стане в пригоді отут. Щось глухо хруснуло, і огр із запалим животом повалився на землю. Він ще дихав, і я відтяв йому голову, а огр-підвид тим часом кинувся тікати — і я ззаду розрубав його навпіл, від голови до сідниць. Тепер і огри — легка забава.

— Вибачте, що перехопив здобич.

Я обернувся — всі п'ятеро так і стояли з роззявленими ротами.