Розділ 34 — Підвищення рангу

Прокинувшись, я побачив, що поруч спить Ніна, і ляснув її по лобі. Ніна зойкнула й підхопилася зі сльозами на очах. Лена ще спала — мабуть, дуже втомилася.

Поки я вмивався й перевдягався, прокинулася й Лена, тож я віддав їй «Перстень життя», здобутий учора в лабіринті.

— Гей, надінь оце.

— …Не «гей», а Лена. …Що це?

— Він додає рівно п'ятдесят HP.

— …Одна з речей, яку до смерті хоче кожен маг із малим HP.

У Лени на маківці стирчало непокірне пасмо — зазвичай його ховав капелюх, тому я й не помічав. Схоже, воно ворушилося залежно від настрою, і зараз аж гойдалося туди-сюди — отже, раділа.

— Ніно, а ти тримай оце.

І я дав їй учорашні «Сталевий кинджал» і «Айтем-поуч».

— Так у мене ж є айтем-поуч і сталевий кинджал?

— Учора я спускався в лабіринт і дізнався, що там є саламандри. Зброєю стихії вогню їм важко нашкодити, тож міняй залежно від ворога. А айтем-поучі розділи — один для матеріалів, другий для лікувальних зіль. І те, й те — речі, що лишилися від авантюристів, які загинули в лабіринті.

Щойно я сказав «лишилися від загиблих», Ніна аж здригнулася, але хай вони хоч чиї — діють однаково.

Сьогодні на сніданок хліб, щось схоже на яловичий гуляш, і салат. М'ясо в ньому таке м'яке, що аж тане в роті, — їж та й їж.

Після сніданку ми пішли до Гільдії авантюристів — продати матеріали й подивитися, чи немає квестів для лабіринту. Там було повнісінько народу.

Реєстраторки за стійкою теж були замотані, тож тим часом я переглянув квести, але таких не знайшов.

Біля стійки порідшало, тож ми стали в чергу до Колетт. Невдовзі дійшло й до нас, і ми привіталися.

— Пані Колетт, доброго ранку.

— Пані Колетт, добрий ранок~

— Доброго ранку!

Колетт уже зранку була сповнена енергії. А Лена, видно, не з тих, хто бадьорий зранку, — реагувала мляво.

— Хотів би продати матеріали — може, краще пізніше?

— Ні, вже поменшало людей, тож можна.

Я виклав матеріали з айтем-поуча. Шкура отруйного грізлі, кігті, ікла й хвости демонічних мавп і великої демонічної мавпи, шкури саламандр тощо.

— То вчора ви були в лабіринті.

З виставлених матеріалів Колетт, схоже, здогадалася, де ми були.

— Це ж… матеріали великої демонічної мавпи! Ви вбили її втрьох?

— Ні-і, це Ю сам~

— С-сам?! З… зрозуміло. Тоді дайте мені, будь ласка, ваші картки авантюристів.

Цього разу ми з Леною піднялися до рангу E. Та й Ніна, якщо так піде й далі, скоро дістане ранг D.

— Ось сума за викуп.

Усі матеріали пішли разом за чотири золоті, сім срібних і вісім срібних півмонет. Навіть матеріали боса, схоже, не такі вже й дорогі.

— Пані Колетт, квестів, пов'язаних із лабіринтом, завжди мало?

Сам я таких не знайшов, тож спитав у Колетт напряму.

Поруч Ніна гралася Лениним волоссям. Лена ще була сонна й навіть не опиралася.

— Квести, пов'язані з лабіринтом? Там стоїть бар'єр, тож монстри майже ніколи не виходять назовні. Отже, квестів на винищення там майже не буває. Лишаються квести на матеріали: в Лабіринті Горго, наприклад, шлунки бенантосів, що з'являються з двадцять першого підземного поверху, викуповує Гільдія алхіміків. Але чомусь квестів на них вона не дає. У лабіринтах від рангу C є квести на викуп матеріалів.

Схоже, в Лабіринті Горго квестів поки немає. А шлунок бенантоса? Десь я вже це бачив… А! Серед матеріалів для айтем-поуча був шлунок бенантоса. Добру вона мені підказала річ.

— Пані Колетт, дякую!

— Та що ви! Рада, що стала в пригоді.

— Ого, Ю всміхається — рідкість яка.

Колетт почервоніла до самих вух, а Ніна ще й знайшла чому дивуватися. Ну всміхнувся — то й що? Не камінь же я.

— Тепер ідемо до дядька-коваля.

— Ага.

— …Добре.

Коли ми прийшли, там, як і минулого разу, ані душі не було, а чи крамниця працює, чи зачинена — не розбереш.

— Дядьку, ти тут?

— О, хлопче, що таке?

Я дістав з айтем-поуча огрові шкури — з трьох, тож чимало.

— Та це ж… шкури огрів, ще й шкура підвиду серед них.

— З них можна пошити сорочку й штани?

— Сорочку й штани з огрової шкури?! Розкішно ж ти нею розпоряджаєшся. А в тебе, хлопче, чоботи геть подерті. Ану покажи й решту спорядження.

Шкіряні чоботи подерлися, коли я застосовував Магічний кулак ногою.

Я віддав дядькові спорядження, і він здивувався — як я встиг так його зносити лише за два дні.

За дядьковою порадою ми замовили: я — сорочку, штани й чоботи, Ніна — сорочку й короткі шорти, Лена — сорочку й черевики.

— Дядьку, скільки за все?

— Та-ак… А шкуру, що лишиться, куди подінеш?

— Не треба — забирай собі.

— С-справді?! Тоді досить однієї золотої.

Дядько страшенно зрадів і одразу ж пішов углиб крамниці братися до роботи.

Ми ж рушили до лабіринту — біля входу, як завжди, старанно торгували зачарувальник і торговці.

— Хлопче, магію зачарування не хочеш?

— Нову вивчив?

Старий зачарувальник захихотів, склав руки на грудях і відкинувся назад.

— Так і знав, що ти це скажеш! Я вивчив аж дві нові магії зачарування!

(Зручний старий… от би він і далі вивчав нові й нові.)

— Одна підвищує атаку, друга — захист.

— Наклади на мене обидві.

Я дав старому зачарувальнику дві срібні монети, і він наклав на мене магію зачарування. За його поясненням, і атака, і захист підвищуються десь на п'ять відсотків.

Трохи відійшовши від входу, я наклав магію зачарування на Ніну й Лену.

— …Знову вивчив?

— Вивчив, але при людях про це не кажи.

У кімнаті заїжджого двору, де нікого немає, — ще куди не йшло, але тут лабіринт, довкола авантюристи, і хтозна, хто де підслуховує, — тож я її застеріг.

Лена перевіряла через картку авантюриста, наскільки зріс її статус.

— …Ага, і магія зачарування, і Перстень життя позначилися.

Я глянув на Ленину гільдійську картку — вона була ледь помітно огорнута маною.

Помітивши мій погляд, Лена з самовдоволеним виглядом пояснила.

— …Якщо огорнути її своєю маною, до гільдії нічого не просочиться.

— Справді?

— …Раз я, геній, кажу, — помилки немає.

І справді, з огорнутої маною картки нічого не витікало. Почувши це, Ніна одразу ж узяла приклад. Коли це й Ніна встигла навчитися керувати маною?

Ніна з Леною, схоже, звикли до лабіринту — жваво вбивали монстрів.

Мене здивувало, що коли удар мало не влучив у Лену, вона закрилася чимось на кшталт стіни з мани.

— …Як у бійців є «Бойова техніка», — у голосі Лени забриніла гордість, — так у магів є «Бар'єр».

І знову цей погляд «ну як я?» — дратує.

Бійці посилюють тіло «Бойовою технікою», а маги — захист «Бар'єром». Кажуть, серед авантюристів високого рангу є й такі, що володіють обома. Раз Лена опанувала Бар'єр, з одного удару вона вже не загине.

— Лена молодчина-а. А я теж опанувала нову техніку.

І Ніна ухилилася від удару циклопа, з яким билася, — а наступної миті його голова вже була відтята.

— Ну як? — Ніна аж засяяла. — Круто ж!

— …Мана?

Лена Нінин рух не розгледіла, але недарма так вправно поводиться з маною — збагнула, що то було.

— Ти побачила? Мене пан Раріт навчив. Узагалі-то для цього використовують нитку сталевого павука чи щось таке, але я ж MP майже не витрачаю, от і спробувала замінити її маною — і вийшло~

Ніна витягла ману тонкою, як нитка, обвила нею шию циклопа й відтяла голову. Рухалася вона швидко, а зробити таке ниткою з мани — страшна техніка.

Того дня ми без жодної небезпеки спустилися до шостого підземного поверху й повернулися. Я тільки те й робив, що поновлював магію зачарування та виготовляв Алхімією зілля.