Розділ 35 — Випадковий загін Ч-1

Священна держава Джадарк — одна з п'яти найбільших серед численних великих і малих країн материка Рем. Там шанують богиню світла Ірігаміт. Первосвященник має більше влади, ніж королівська родина, а державою насправді править церква Ірігаміт.

В одній із кімнат палацу Джадарк чоловік читав книжку, як раптом у двері постукали.

— Заходь.

— Дозвольте.

Чоловік, що увійшов, був у мантії церкви Ірігаміт — отже, вірянин.

— Доповідай.

— Слухаюся! Спершу про план, який веде архієпископ Стелла Фодд: усе йде гладко, і об'єкт, Ю Сато, як і передбачалося, ненавидить людей.

— Он як. Тоді, мабуть, незабаром почнуть учити його бойових умінь.

— Так, за планом перший рік відведено на підкорення й налаштування розуму, а наступний рік — на навчання бойових умінь і магії призову.

— Хм, а все ж морока, що контактувати можна лише раз на місяць.

— Саме так. Але якщо діяти відкрито, той самий Великий мудрець може щось запідозрити.

— Справді бісова особа.

Чоловік закрив книжку. Вірянин мимоволі здригнувся від страху, але вів далі.

— Далі — щодо союзу: тут теж усе йде гладко, Республіка Сетт та Імперія Дерім ставляться до нього прихильно. Лишилося, щоб його святість первосвященник зустрівся з їхніми правителями, — і справу, можна вважати, вирішено.

— М? А Вільна держава Гамельн?

— Гамельн… там є певні суперечки щодо грошей.

— Ось вони, торговельні держави, — брудні купчики. Гаразд, цим я займуся сам.

— Архієпископе теократії, дякую вам.

Ієрархія церкви Ірігаміт згори донизу така: первосвященник, кардинали, архієпископи теократії, єпископи теократії, міські архієпископи, міські єпископи, архієпископи, єпископи, старші священники, священники, старші диякони, диякони, послушники.

Тобто за рангом цей чоловік — третій.

Далі доповідь тривала, але він, ніби втратив до неї будь-який інтерес, знову взявся до книжки.

※

Ми зараз на дев'ятому підземному поверсі Лабіринту Горго, і спускаємося сюди день у день.

Звичайні авантюристи, кажуть, ходять досліджувати лабіринт раз-два на тиждень — і то добре, а щодня лізти туди — це вже божевілля. Але все для лікування й усі витратні речі ми робимо самі, тож навіть після щоденних походів наступного дня вже повністю відновлюємося.

Старий Джозеф, як і раніше, ходить слідом, але, схоже, стежить лише за мною.

— Вибача-а-ай~

І голова саламандри відлітає геть. Луска в них від морди до хвоста, та Ніна свій недавній трюк уже вдосконалила: тепер зблизька вона вкриває маною клинок, а здалеку орудує нитками з мани.

Зброя, огорнута маною, ріже гостріше — навіть голема вона розтинала без особливого опору. Мене не полишає думка, що це корисніше за мій Магічний меч.

— Це що за примовка така?

— Схоже, стало звичкою? — засміялася Ніна, ніяковіючи.

Воно вже вихоплюється саме собою, і Ніні самій соромно.

А позаду Лена шматує вітряною магією двох саламандр.

Вона теж піднялася до п'ятнадцятого рівня, MP вже вистачає, тож вона сипле заклинаннями направо й наліво. Та й витривалість трохи покращилася — вже не задихається, як колись, на третьому підземному поверсі.

— …Легко.

— Не зазнавайся. Ну, повертаємося.

— А бос?

— Коли ще трохи піднімете рівень. І ще — сьогодні я йду до дядька-коваля по замовлене спорядження.

Ще навіть не полудень. Колись Ніні з Леною, щоб дійти сюди, потрібно було годин десять, а тепер вистачає й чотирьох. Для бою з босом ще є ризики, тож про нього я думатиму, коли Лена переступить двадцятий рівень.

— У мене теж рівень уже двадцять третій, але останнім часом він росте важче~

— І справді, раптом перестав рости. Ще трохи піднімете рівень — підемо на нижчі поверхи, тож потерпи.

— …З моєю силою вже жодних проблем.

Лена зазналася, тож я дав їй по маківці. Вона зі сльозами на очах люто на мене зиркнула, але в авантюриста безпечність коштує життя.

А втім, Ніна з Леною тепер так швидко вбивають монстрів, що мені вже не вистачає часу відбирати навички. У саламандр я насамперед відбираю «Підвищену швидкість відновлення MP», а «Стійкість до вогню» й «Магію духів» дедалі частіше не встигаю — їх убивають раніше.

Та й навички, щойно доходять до шостого рівня, перестають рости. Коли беру нові, відчуваю, що вони посилюються, але рівень так і лишається шостим. Схоже, між шостим і сьомим — велика стіна.

— Старий, ми вже повертаємося.

— Та як ти помічаєш?!

Минулого разу я старого викрив, тож цього разу він змінив спорядження й одягнув «Вбрання невидимки» — чорний з ніг до голови одяг. Ефект був зазначений такий: нейтралізує вищу магію пошуку й Виявлення ворога до LV5.

— Ти знаєш, скільки я за це спорядження заплатив?

Немає нічого огиднішого за скиглення старого. А помічаю я його стеження не просто так. Побачивши, як Ніна використовує ману, мов нитку, я теж узяв цей прийом на озброєння.

Я розкидаю ману павутиною довкола себе. А тоді все, що торкнеться ниток мани, — людина чи річ, — я відчуваю так, ніби тримаю в руках. У самі нитки я вкладаю зовсім трохи MP, тож навіть Лена їх не помічає. Я назвав цю техніку «Небесна сіть», але нікого їй навчати не збираюся.

— Галасливий старий.

— Пане Джозефе, тримайтеся-а~

— …Здохни.

— Жорстоко…

Щоразу Лена кидає Джозефові якесь уїдливе слівце. Може, вона з тих, хто, раз розсердившись, довго тримає образу.

Потім Ніна з Леною пішли до гільдії продавати матеріали, а я — до дядька-коваля.

— Дядьку, ти тут?

— О, я вже чекав. Ану глянь на це спорядження — добре вийшло, га?

Дядько-коваль, мабуть, зробив спорядження таким, як задумував, — збуджено виніс його з глибини крамниці.

Огрові чоботи (5-й клас): підвищення опору магії

Огрові черевики (5-й клас): підвищення опору магії

— Ну як? — Вудс аж сяяв від гордості. — Річ, на яку щедро пішла шкура огра-підвиду!

— Дядьку, це ж…

— Помітив? Шкура огра від природи має опір магії, тож навіть без наділення навичками в неї з самого початку є навичка опору магії.

(Хм-м, і не знаю, радіти чи ні… Наділити її навичками вже не вийде.)

Я забрав і сорочки, штани та шорти з огрової шкури.

— О, а оце — від мене в подарунок.

І дядько надів мені на голову шапку.

— Це пробний зразок, але шапку зроблено з вогнеїдного птаха й нитки сталевого павука — таких більше немає. А окуляри до неї з чистого панцира райдужної черепахи — вони захищають очі.

Він сказав, що це пробний зразок, тож назви в неї, схоже, немає, але на вигляд — льотний шолом з гоглами.

— Круто. Скільки?

— Кажу ж — подарунок. Но, купуй і надалі в мене.

Хоч дядько й казав, що це подарунок, такі речі задарма не роздають. Тож я віддав йому поламану зброю й обладунки загиблих авантюристів, а заразом луску й шкури саламандр — здобич із лабіринту. Він зрадів, що знову має роботу, і подався вглиб крамниці. Я вже почав непокоїтися, чи є в нього, крім мене, хоч якісь покупці.

※

Ніна й Лена, продавши матеріали в Гільдії авантюристів, гаяли час біля дошки квестів, чекаючи на Ю.

— Винищення земляного дракона — сто золотих! Лише за нього ти зібрала б на школу, Лено.

— …Дракони сильні рівно настільки, скільки за них платять.

— А й правда, дракони — це ж монстри щонайменше шостого рангу.

Поки Ніна з Леною теревенили, до них підійшли троє авантюристів.

— Слухайте, ми зараз беремо квест на винищення гобліна-генерала — не хочете з нами?

— Ми, хоч на вигляд і не скажеш, належимо до клану «Червоний метеор». Знаєте ж? Найбільший клан міста Кама.

— …Не знаю.

На Ленину відповідь авантюристи мимоволі сухо засміялися, але відступати не збиралися.

Авантюрист-ельф, узявши Ніну за руку, заговорив:

— Цього разу гоблін-генерал іменований — за саме лише винищення десять золотих. А як продати магічний самоцвіт і матеріали, то й ще більше!

Ніна, на яку колись уже намагалися напасти авантюристи, висмикнула руку й вичавила ввічливу усмішку.

— Н-ну… я ні з ким, крім Ю й Лени, в загін не піду, тож вибачте.

Ельф, якому Ніна відмовила, помітно засмутився, але двоє інших ще не здавалися й умовляли далі.

— Та годі тобі-і. А може, як ви ні до кого не належите, приходьте до нашого клану? Ми — перспективні новачки, тож краще потоваришувати з нами вже зараз.

— Отож! І в іншому загоні наберетеся доброго досвіду.

— …Доброго досвіду?

— Звісно! Як побуваєш у різних загонах, навчишся давати раду будь-яким ситуаціям. І своєму загонові більше користі принесеш.

— …Піду.

— Що? Лено, ти серйозно?

— Оце розмова! А ти, красуне, теж підеш?

— Я не піду.

Вони ще трохи поумовляли, але, зрозумівши, що Ніна не передумає, разом із Леною пішли до стійки брати квест.

— Ніночко, привіт.

Не знаючи про все це, Раріт, як завжди, привітався з Ніною.

— П-пане Раріте.

— Щось сталося?