Розділ 37 — Гоблін-король Ч-1

Гоблін-король — монстр четвертого рангу. У Лабіринті Горго, лабіринті рангу D, на нижніх поверхах теж трапляються монстри такого рангу, але на квест із винищення гобліна-короля рекомендують брати щонайменше три загони авантюристів рангу B. Причина — його навичка «Підпорядкування підданих».

За записами, що збереглися в Столичній національній бібліотеці Королівства Удон, у 267 році Святої ери на Імперію Дерім рушили аж три тисячі гоблінів на чолі з гобліном-королем, і гордість імперії, Лицарський орден Лева з п'яти тисяч воїнів, винищив їх — однак втрати, як сказано, були чималі. А той, що з'явився у 302 році Святої ери у Вільній державі Гамельн, на подив, підкорив собі понад десять тисяч гоблінів і пішов у наступ.

Якщо гоблін-король сам-один — ще куди не йшло, але якщо він задіяв навичку «Підпорядкування підданих», то це вже не справа авантюристів, а стихійне лихо, і давати йому раду мусить уже ціла держава.

— А-а-а-а-а! М-моя рука!!

Техніка меча гобліна-короля, застосована пізніше за Мугину техніку, влучила першою. Швидкість справді була як спалах.

— Н-не може бути. Це ж Техніка меча «Спалах». Гоблін володіє Технікою меча четвертого рівня?!

Недарма Грац так здивувався. Зазвичай фізичні можливості в монстрів і людей різні, і щоб надолужити цю різницю, люди відточують майстерність. А що буде, якщо монстр має таку саму майстерність, як людина, — очевидно.

— Стихіє вогню, збери свою силу в мені.

Щоб урятувати Мугу, Мімім почав читати речитатив найсильнішого з доступних йому заклинань чорної магії — «Гримучого полум'я».

— У руці моїй збирається полум'я, що спалює все.

Гоблін-король, що стежив за речитативом Міміма, й собі почав читати те саме.

— Стихіє вогню, збери свою силу в мені. У руці моїй збирається полум'я, що спалює все.

(Не може бути! Гоблін — і заклинання третього рівня чорної магії?!)

І обидва речитативи завершено.

— Гримуче полум'я!!

Два «Гримучі полум'я» зіткнулися, і все довкола огорнуло розпечене повітря. На щастя, заклинання й сила були однакові, тож на дерева вогонь не перекинувся.

— М-моє найсильніше заклинання… не може бути!

— Ґуґе-ґуґе.

Гоблін-король вишкірився. А тоді відійшов назад і почав віддавати накази.

Уперед вийшов десяток із гаком гоблінів, гоблінів-лицарів, гоблінів-солдатів, гоблінів-шаманів тощо.

Лена, скориставшись нагодою, наклала Хіл на відтяту руку Муги й зупинила кров. Білою магією Лени приростити її годі й думати.

※

— Ми ж навіть не знаємо, де мала Лена, — чи безпечно так пертися вперед?

— Безпечно. Нам сюди.

Раріт хвилювався недарма, але «Небесна сіть» Ю — це магія, що розкидає ману павутиною. Цього разу Ю розгорнув її не колом, а віялом, щоб, ідучи, виявляти ворогів і відчувати все значно далі.

Він ішов Великим лісом не блукаючи, бо прямував туди, де нитки відчували немислиму кількість істот.

— Як там Лена…

— А Великий ліс сьогодні якийсь занадто тихий — аж моторошно, — пробурмотів Раріт і глянув на Ю.

Біля входу були чорні вовки, великі кабани й таке інше, а далі їм не трапилося нікого.

Великий ліс — справжнє гніздо монстрів: тут, мабуть, раз на п'ять хвилин на когось та й наткнешся…

А вони йшли вже з годину — і жодного монстра.

Ю йшов упевнено — мабуть, знав, куди йде, — тож Раріт більше не втручався, а в душі ще й дивувався силі Ю.

Чорних вовків і великих кабанів, що трапилися біля входу, Ю вбивав менш ніж за десять секунд. Його фехтування вже здавалося гідним рангу B.

— Ну, моє Виявлення ворога нічого не ловить, тож ходімо далі.

— Тобі, Раріте, зовсім не обов'язково з нами йти — справжній добряк.

— Не зви мене добряком. Ну, Ніночка попросила ж.

— Пане Раріте, дякую-у~

— Я колись віддячу.

Раріт, узявши в руки дамаський кинджал, чомусь насупився.

— Я за це боргу не рахую, але якщо колись знайдеш знайомого вправного алхіміка — познайом мене.

Дамаський кинджал Раріта, наскільки пам'ятав Ю, уже був наділений навичкою: з певною ймовірністю отруювати при атаці.

(Хіба ж можна наділити його ще однією навичкою?)

— Хіба на цьому кинджалі немає навички?

— М? Є — з певною ймовірністю отруює.

Ю розумів дедалі менше — і спитав прямо:

— Хіба можна наділити навичкою зброю, на якій уже є навичка?

— А-а-а, он ти про що.

Раріт, схоже, зрозумів, до чого веде Ю. За його поясненням, свій дамаський кинджал він дістав зі скрині в лабіринті, і навичка в ньому була від самого початку.

Серед зброї, обладунків та іншого, здобутого в лабіринтах, зрідка трапляються речі, що вже мають навички, і їх можна наділити ще й іншими.

Так само, кажуть, навички можуть з'явитися й тоді, коли річ зроблено з особливого матеріалу, — і такі речі теж можна наділяти додатково.

Раріт шукав алхіміка, бо хотів додати своєму дамаському кинджалу навичку «Поглинання HP» чи «Поглинання MP» під час атаки. Магічний самоцвіт він уже приготував, але для таких навичок потрібен вищий клас Алхіміка — майстер-алхімік. А такі майстри, кажуть, правлять неймовірні гроші.

— Дізнався дещо нове. Якщо знайду майстра-алхіміка — скажу.

— Я не надто сподіваюся, але прошу.

До Лени лишалося вже недалеко. На Небесну сіть відгукувалася неймовірна кількість монстрів. Раріт теж, схоже, відчув — його звичайний блазенський вираз змінився на суворий.

— Ніно, ми скоро дійдемо до Лени, але я відчуваю силу-силенну монстрів. Не відходь від мене.

— Зрозуміла.

Ніна теж, хоч і пізніше, відчула й узяла зброю в обидві руки.

※

Скільки ж минуло часу? Після того як я зупинила Музі кров, він, хоч і з однією рукою, щосили бився, але вже на межі.

І в мене, і в Міміма майже скінчилося MP. Грац теж ледь захищав себе — роль щита він давно вже не виконував.

— Трясця! Навмисно спершу слабаків виставляє!!

— В-в… мене MP теж… майже… скінчилося…

Гоблін-король і справді спершу виставляв гоблінів нижчого рангу. Та ще й підбирав їхню кількість так, щоб ми ледь-ледь могли з ними впоратися. Смерть власних підлеглих-гоблінів його, схоже, анітрохи не обходила — навпаки, він весело шкірився, дивлячись, як ми потроху слабнемо.

— Хоче замордувати нас потроху… Паскуда.

Зрештою Муга вже не зміг устояти на ногах і сів на землю. І тут Мімім запропонував неймовірне.

— Муга вже на межі. Ми з Леною ударимо магією — і втечемо.

— …Муга зараз не має сил тікати.

— Так, тому хай він стане приманкою.

Я глянула на Граца поруч — він не те що не заперечував, а ще й кивав на Мімімову пропозицію.

— В-ви… се… рйозно?

— …Ні.

Покинути члена загону — я так не можу. Якщо я так зроблю, Ю й Ніна мене зневажатимуть.

Коли я відмовилася, Грац схопив мене за комір.

— Не будь дитиною! Інакше нам не врятуватися!!

— …Ні… пусти.

— Лено, слухайтеся мовчки.

— Граце, пусти її!

Поки ми сперечалися, гобліни не нападали. Я глянула довкола — вони так шкірилися, ніби їм страшенно весело дивитися, як ми сваримося між собою.

— Слухай. Зараз ви з Мімімом разом ударите магією. А далі я прорубаю прохід там, де стіна тонша.

— …Нізащо… не…

— Ах ти ж!!

Коли я відмовилася, Грац, не відпускаючи мене, почав бити.

Він тримав мене над землею, а я нічого не могла вдіяти — тільки діставала удар за ударом.

Не можу я тут померти. У мене є мрія — стати Мудрецем. Я хочу й далі мандрувати разом із Ю й Ніною… свідомість… від… пли… ває…

— Граце! Тоді доведеться тікати самим…

Мімім не встиг договорити: тієї миті здійнялася вибухова хвиля — страшенна, такої сили, що розкидала кілька десятків гоблінів.

У стіні гоблінів, що оточили нас, зяяла дірка, а в ній стояли постаті.

Хлопець, дівчина й чоловік середніх літ. З вигляду — одразу видно, що авантюристи.

Дівчина чомусь була розлючена. Чоловік середніх літ суворо дивився на нас.

А хлопець —

— Ви що це тут витворяєте?