Розділ 41 — Мене випередили

Коли ми прийшли до Гільдії авантюристів міста Кама, Лена й Муга, як і домовлялися, пішли до стійки, де сиділа Колетт.

— Хочу доповісти про квест.

— Так. Е-е, загін пана Муги брав квест на винищення гобліна-генерала. Схоже, ви з ним упоралися! Лено, ви вперше брали квест з іншим загоном — мабуть, набралися доброго досвіду?

— …Досвіду набралася, але зовсім не того.

Колетт спантеличено заморгала, та коли глянула на доказ, який Муга виклав на стійку, — заклякла.

— Вуха г-г-гобліна… короля?! Невже гоблін-генерал, про якого повідомляли, підвищив ранг?

— Отож-бо. Здається, за правилами нагороду дають, навіть якщо ціль підвищила ранг?

— Звісно! Але якщо це гоблін-король… Я доповім голові гільдії, зачекайте трохи, будь ласка.

І Колетт пішла, не дочекавшись відповіді.

Авантюристи довкола загомоніли: слова «гоблін-король» вони не пропустили повз вуха.

Узагалі-то такий монстр авантюристам рангу E не під силу. Раріт казав, що через цю небезпеку нагорода за нього особлива навіть серед монстрів четвертого рангу — приблизно як за земляного дракона шостого.

Невдовзі Колетт повернулася: голова гільдії хотів розпитати про все докладно в себе в кабінеті.

— А ви, Ю, з ними не підете?

Колетт здивувалася, що ні я, ні Ніна, ні Раріт не йдемо. Я пояснив, що цього разу ми тільки прийшли забрати Лену, а гобліна-короля не чіпали, — і вона, хоч і не дуже повірила, повела Лену з Мугою до голови.

Хвилин за п'ять вона повернулася.

— А вам хіба можна було так одразу повернутися?

— Мені сказали лише привести їх, тож свою роботу я виконала. Проблем немає. Мабуть…

Голос Колетт під кінець якось зів'яв, і це мене насторожило, але я все ж перейшов до справи.

— Пані Колетт, я чув, що гільдія допомагає авантюристам знайти житло.

— Так, авантюристи високих рангів і заробляють відповідно, тож ми радимо їм не звичайні будинки простих городян, а досить великі. Але ж у вас, Ю, поки що ранг E?

Звісно, якщо авантюрист рангу E скаже, що купує чи винаймає дім, з нього або посміються, або вирішать, що жартує. Але я, на відміну від інших, на припаси не витрачаюся.

Лікувальне зілля, протиотруту, зілля мани — усе це я роблю сам, тож і нагорода за квести, і гроші за матеріали — чистий прибуток.

Купити чи винайняти дім — куди краще, ніж постійно жити в заїжджому дворі. На щастя, завдяки бабусі я вмію готувати все основне, тож з господарством проблем не буде.

— Завдаток можу дати п'ять мільйонів мадок, тож підшукайте, будь ласка, кілька варіантів. Можна й на околиці — чим просторіший, тим краще.

Від названої суми усмішка на мить сповзла з обличчя Колетт, але одразу повернулася.

— Зрозуміла. Ми підготуємо кілька варіантів.

— Ура-а, наш дім~ Як я рада!

— Га? То ти теж збираєшся там жити?

— Га? А що, є інші варіанти-и?

Ніна дивилася на мене так, ніби інакше й бути не може.

Ми з Ніною тримаємо гроші спільно. Я хотів скористатися нагодою й поділити їх, але тепер у цьому немає сенсу.

※

Лену з Мугою провели до кабінету голови гільдії, і тепер вони розповідали, як винищили гобліна-короля.

— Отже, ви взяли квест на винищення гобліна-генерала, пішли до Великого лісу, а той гоблін-генерал підвищив ранг і став гобліном-королем, так?

— …Я вже скільки разів це кажу.

— Ви пішли на винищення загоном із чотирьох, і двоє втекли — а що з ними сталося?

— Та ми ж і це вже сто разів пояснювали! Звідки нам знати, куди поділися ті двоє, — ми ж билися з гобліном-королем!

Мофіс анітрохи не вірив їхнім поясненням.

Хай гобліни-королі й відрізняються між собою, та рівень навичок зброї в них щонайменше п'ятий. А ще — унікальна навичка «Підпорядкування підданих». Це монстр, проти якого не встоять хоч четверо, хоч десятеро авантюристів рангу E.

Він був певен, що без авантюриста на ім'я Ю тут не обійшлося. Та хоч силоміць його сюди притягни — правди він не скаже.

— А гоблін-король не застосовував унікальної навички «Підпорядкування підданих»?

— Та ні, застосував — здається, перед самою смертю. Якби одразу — нас би тут не було, хіба ні?

Цього питання вони теж чекали, тож відповідь мали напоготові.

— Не смій мене дурити, молокососе…

Під поглядом Мофіса Муга заціпенів — такі страшні були в старого очі.

А Лена поруч, як завжди, була незворушна. Наче її все це не стосується.

— І ти теж, дівчисько.

Так само, як на Мугу, він натиснув і на Лену.

— …Доповідь закінчено. Швидше заплатіть нагороду. Хочу додому… дід набридливий.

— От же ж… Оте останнє «дід набридливий» можна було й не казати!

Замість злякатися, дівчисько ще й облаяло його, і Мофіс навіть трохи образився.

※

— Нарешті повернулися. Щось довго ви.

— …Дід до мене хтиво чіплявся. Намучилася.

— Що?!

— Н-неправда! Нас допитували про гобліна-короля.

— Ну, звісно, так легко вони не повірять…

— А нагорода — сто золотих. Мені справді можна взяти половину, п'ятдесят?

— Та яке «можна» — ви ж його й убили… А Лена чого шкіриться? Аж гидко дивитися.

Відколи повернулася, з її обличчя не сходила ця усмішечка.

— Лено, в тебе що, живіт болить?

Хто ж шкіриться, коли болить живіт?

— …Я тепер ранг D, — пирхнула Лена.

— Га? Та не мели. Ти ж щойно дістала ранг E.

Ця мала мене обігнала?!

Муга теж винувато на мене дивиться. Невже…

— Я теж піднявся до рангу D. Кажуть, гоблін-король — особливий монстр: нагорода за нього виняткова навіть серед монстрів четвертого рангу, та й гільдійських балів дають на порядок більше.

— Ха-ха-ха, обігнали тебе? Мені теж не можна розслаблятися.

Раріт був рангу D і, кажуть, скоро мав дістати C. Він по-дорослому привітав Лену й Мугу. Надто вже добрий.

— Х-хм, мені зовсім не прикро.

— Ха-ха~ Ю, в тебе на обличчі написано «прикро»~

— Замовкни!

※

Щойно Лена з Мугою вийшли з кабінету голови гільдії, із задньої кімнати з'явився Джозеф.

— Гм! А тепер — докладну доповідь!

Мофіс, схоже, ще не охолов.

Джозеф виклав на стіл накидку, плащ, браслет, перстень і кулон.

Усі ці речі приховували власника або збивали з пантелику пошукові навички й заклинання.

— Це ще що?

— Хочеш подробиць — купи в мене всі ці речі.

— Щ-що ти таке кажеш?

— Разом — триста золотих. Стільки речей мені знадобилося, щоб стежити за Ю.

Насправді Ю щоразу його засікав.

Усе це добро виявилося геть марним, але про це Джозеф мовчав.

На чолі Мофіса виразно набухла жила.

— Та ти знущаєшся!!

Гнівний рев Мофіса долинав з кабінету на третьому поверсі аж до стійки на першому. А Джозеф на крик і вухом не вів — уже попивав собі Мофісову випивку. Старий поруч репетував далі, але в голові Джозефа було тільки одне: як тренувати Ю.