Розділ 45 — Полювання на новачків Ч-2

Ми без пригод дісталися десятого підземного поверху, де сидить бос.

Через «Небесну сіть» я бачив, як ті троє знищили вогняну й земляну стіни, що заступали вхід.

Ніна, що цурається чоловіків, була стривожена, а от Лена — мабуть, бо статус підріс, — аж палала бойовим… чи то вже вбивчим завзяттям.

Я поновив магію зачарування на Ніні й Лені. Зазвичай я роблю це перед переміщенням кришталевою кулею, але цього разу через тих трьох довелося вже тут, у кімнаті боса.

Щойно я закінчив, як з'явився й сам бос.

Ім'я: Годібоа

Раса: Циклоп-підвид

Ранг: 4

LV: 21

HP: 744

MP: 167

Сила: 596

Спритність: 126

Витривалість: 345

Інтелект: 32

Магія: 109

Удача: 27

Пасивні навички

Нічний зір LV3

Володіння кийком LV3

Активні навички

Техніка кийка LV2

Бойова техніка LV3

Рев LV2

Унікальні навички

немає

Минулого разу босом була велика демонічна мавпа, а цього разу — циклоп-підвид. Схоже, бос тут щоразу інший.

Свити в нього немає, тож якщо остерігатися навички «Рев», Ніна з Леною цілком упораються самі.

Лена пустила заклинання другого рівня чорної магії — «Ерс Ленс».

Одна зі слабкостей циклопа-підвиду — магія землі.

Вона, схоже, запам'ятала те, що я розповідав про монстрів Лабіринту Горго.

Зір у циклопа добрий, тож від земляного списа, що летів по прямій, він легко ухилився, але тієї ж миті Ніна прослизнула впритул і черкнула його по нозі.

Розлючений, той хотів скувати Ніну «Ревом», але вона вже відскочила.

А Лена тим часом уже пустила ще один — і цей пробив циклопові лівий бік.

Хоч який гострий зір, а коли не дивишся — користі з нього жодної.

— Ґо-о-о-о-ґя-а!!

Він пробував витягти спис, що встряг у боці, але щоразу лише верещав.

Звичайний Ерс Ленс — це спис, розрахований на те, щоб пробивати, а Ленин має кілька зазубрин.

Хоч як тягни — вони чіпляються, і легко не витягнеш.

Облишивши спис, циклоп кинувся до Лени, та не пробіг і кількох метрів, як гепнувся.

Я глянув на його ноги: їх обплутала нитка, сплетена з мани. Виходить, Ніна тоді не лише поранила його, а й устигла їх зв'язати.

Недарма злодійка — руки в неї спритні.

— Вибача-а-ай~

Наступної миті Ніна вже відтяла циклопові голову.

Монстри, в яких лише сила, Ніні з Леною вже не суперники.

Я відчинив скриню, що з'явилася, — там лежала одна книжка.

— Нічого путнього?

— Ні-і, пощастило! Я теж уперше бачу, але це гримуар~

— …Гримуар блискавки.

Гримуар блискавки (нижчий): заклинання блискавки до другого рівня

І справді: дивлюся на книжку — так і написано, «гримуар».

— То це і є гримуар. Прочитаєш — і вивчиш заклинання, так?

— Ага~ Вивчить лише той, хто прочитає першим, зате хоч би хто то був — вивчить напевно, тож попит на них страшенний~

Кажуть, їх переважно купують аристократи, не шкодуючи грошей. Цей гримуар — нижчий, але й він продасться щонайменше за двадцять золотих.

Лена поруч то й діло зиркала на мене.

— Що робитимемо?

— Цього разу його вбили ви з Леною. Вам удвох і вирішувати.

— М-м, м-м, я, навіть як вивчу, не зумію як слід користуватися. Лено, вивчиш ти?

— …Справді можна?

«Справді можна?» — це після того, як вона так свердлила нас із Ніною очима… Ну, якщо Лена вивчить, а я подивлюся, як вона нею користується, то й сам легко вивчу магію блискавки — нічого не втрачаю.

Лена одразу взялася за гримуар, а я тим часом здирав шкуру з циклопа. Ніна допомагала й училася обдирати здобич.

— …Вивчила. Тепер я стала ще геніальнішою.

Нове заклинання її, мабуть, окрилило — аж підстрибує.

А заразом Лена піднялася до двадцятого рівня. Тепер і вона може обрати другий клас.

— Підемо далі?

— Ні, на сьогодні годі. Ті троє напевно чекають, та й Лена вже двадцятого рівня — ходімо до гільдії.

— Ага-а~

Ми торкнулися синьої кришталевої кулі й вийшли назовні. Тих трьох не було, тож вони, мабуть, таки чатували на одинадцятому підземному поверсі.

Якщо в кімнаті боса вже хтось б'ється, наступний загін, що переміщується кулею, її минає й потрапляє одразу на поверх за нею.

З морочливими босами є одна хитрість: закликач або хто подібний викликає монстра і відправляє в кімнату боса лише його, а решта проходить повз.

Коли ми повернулися до Ками й ішли головною вулицею, звідти, як завжди, долинали голоси.

— Пане авантюристе! Я володію білою магією!!

— Хазяїне!! У мене «Посилення сили рук» другого рівня — може, візьмете вантажі носити?

Це раби закликають покупців. Нічого дивного.

Рабство дозволене всюди. Навіть та Священна держава Джадарк мовчки його терпить.

Але всі раби виснажені — їх, мабуть, погано годують. Не куплять — чекає смерть, і це не перебільшення.

Я зустрівся поглядом із рабинею в клітці. Знову вона — дівчина-дарк-ельф зі шрамами на лівому оці й на шиї.

Спершу я не звертав уваги, але щоразу, як ми йшли головною вулицею, наші погляди чомусь зустрічалися. Покупців вона, на відміну від інших, не закликала — мабуть, через шрам на шиї не могла говорити. Але головне — очі в неї були мертві.

Хто не має сили жити — помирає. Рятівник вчасно не з'явиться. Дивитися на це дратувало, тож я прискорив крок.

У гільдії ми продали Колетт усе, що зняли з монстрів.

— Сьогодні ви рано. О, та це ж шкура циклопа-підвиду! Як завжди, в чудовому стані.

— Пані Колетт, цей гримуар уже використаний, але продати його можна?

Я про всяк випадок поклав на стійку гримуар блискавки.

— Гримуар!

Колетт взялася його оцінювати.

До речі, Ніні й Лені, схоже, було нецікаво — вони за столиком їли ласощі, які я зробив: нарізав щось схоже на картоплю, підсмажив в олії й посолив. Ну, чипси.

У цьому світі солодощі й ласощі їдять, кажуть, хіба що на якесь свято, а щодня — лише діти багатіїв, аристократів чи великих купців.

Обидві їли так, що аж хрумтіло. Якось треба буде роздобути мед із гнізда велетенських бджіл і зробити щось солодке.

— Справді використаний. Але й на використані є попит — для досліджень і в колекціонерів. Як щодо п'яти золотих?

— Згоден. Пані Колетт, хочете — пригощайтеся.

Я віддав Колетт решту чипсів. Вона скуштувала один: «Незвичайна страва».

— Ах…

І — хрум, хрум — рука потяглася знову й знову.

— Пані Колетт?

Чипси, які я їй дав, умить зникли.

— Ой?! П… перепрошую.

Колетт отямилася й спалахнула від сорому.

Мені не давало спокою, що дві інші реєстраторки поруч весь час на нас дивилися.

— Нічого, як сподобалося — принесу ще. А ще Лена досягла двадцятого рівня, тож ми хотіли б до кімнати зміни класу.

— Неодмінно принесіть, прошу!!

Від такого натиску я аж трохи сторопів.

У кімнаті зміни класу Лена поклала руку на кришталеву кулю, і з'явилися класи, які вона може обрати.

«Відьма», «Священник», «Зачарувальник», «Учитель», «Парфумер».

— Ю мене вразив, але й Лена така різнобічна! Аж п'ять класів. І серед них Відьма. Відьмою можуть стати лише жінки — це клас вищий за Мага, з ухилом в атакувальну магію.

Серед класів, які може обрати Лена, не було «Мудреця», і вона, схоже, неабияк засмутилася.

— Щоб стати «Мудрецем», треба щонайменше Білу й Чорну магію п'ятого рівня, та й обирати другий клас просто зараз не обов'язково. Підіймеш навички — прийдеш знову.

Для Мудреця, звісно, самої магії п'ятого рівня мало — потрібні, мабуть, ще й показники.

У боях нам зараз нічого не загрожує, тож, якщо спокійно підіймати рівень, колись вона й цього досягне.

— Ю, ви міркуєте як аристократ.

Я спитав Колетт, що вона має на увазі. Виявляється, аристократи наймають авантюристів, щоб ті підіймали їм рівень, і так отримують бажаний клас. Через це розвелася сила-силенна лицарів і святих лицарів із високим рівнем, але без досвіду.

— …Але зазвичай другий клас обирають одразу.

— А мені й так нічого не бракує.

— Мені теж~

— Переймаєшся тільки ти.

— …Зрозуміла… дяку…

Останнє вона промовила так тихо, що голос майже згас, але я з навичкою «Підвищений слух» таки почув.

※

На одинадцятому підземному поверсі Лабіринту Горго чатували Зепе з товаришами. Вони чекали на Ю з дівчатами, які мали ось-ось перенестися з кімнати боса.

— Як я й думав, вони пішли назад.

— Не поспішаймо — час є.

— Уперше за довгий час — новачки, яких варто вбивати. Насолоджуймося.

Поки ті троє весело мріяли, з зали з кришталевою кулею вийшов загін.

— М? Ви чого тут… тц, напівлюди.

Чоловік, з вигляду ватажок загону з п'ятьох, кинув Зепе з товаришами образу.

«Напівлюди» — зневажливе слово для ельфів, дворфів, драконолюдів, велетнів та інших, хто не людина.

— Смердить напівлюдьми — забирайтеся з дороги.

— Досе, припини!

Хоч їх і ображали, Зепе з товаришами радісно шкірилися.

— Чого шкіритеся? Гидота… Досе, ходімо.

Дос із товаришами хотіли пройти повз Зепе, але Бор заступив їм дорогу.

— Га? Це ще що таке?!

Дос із товаришами наставили зброю й приготувалися до бою.

— Ми трохи збуджені, — Зепе ласкаво, аж моторошно, всміхнувся, — тож хочемо, щоб ви нам допомогли.

— Щоб угамувати цей запал, згодитеся навіть ви, покидьки.

— Напівлюди кляті!

Дос кинувся на Зепе з мечем. Тієї миті, коли удар уже мав влучити, Зепе рушив.

(Дурень! Пізно вже!!)

Наступної миті в руках і ногах Доса зяяли дірки.

— Ч-чому? Хто… ви такі?

— Сеє, які в них рівні?

— Від двадцять другого до двадцять шостого.

— З такими рівнями — і полізли до нас битися? — пирхнув Бор.

Доса вмить повалили, а за ним по черзі й решту. Усіх — так, щоб не вбити.

— Зми… луйтеся… Я був неправий. Уже досить.

Бор, ухопивши жінку за волосся, підтягнув її до Доса. Вона була при тямі, але тіло не рухалося.

— Не… треба… не чіпайте… більше Рім.

— Гаразд. Більше я її не чіпатиму.

Зепе відповів, шкірячись.

— До речі, ця жінка вам дорога?

— Т-так… дякую, що пощадили…

— Боре, вона йому дорога~

Наступної миті Бор почав відтинати Рім руки й ноги. Дос не розумів, що сталося, і тупо дивився.

— А-а-а-а-а-а-а!!

Рім, яка досі не могла й поворухнутися, тепер звивалася на землі від болю.

— Ха-ха, Бор такий жорстокий. Пане Досе, здається? Я ж пощадив, а от Бор — ні.

— Бідолашна, ану-ну.

Сея наклав цілющу магію — але загоїв лише рани, а відтяті руки й ноги так і лишив.

— Що ти робиш?! Так же їх ніколи вже не приростиш!!

Дос закричав не своїм голосом. Бор, задоволений його обличчям, узявся за решту авантюристів. Тіла їх не слухалися, втекти вони не могли — і їм по черзі відтинали руки й ноги. А Сея загоював рани.

— Як гарно-о. Так! Це обличчя — чудове!! А-а-а-а-а, ці двоє справді жорстокі, правда? Я ж пощадив, так?

Зепе, пускаючи слину, підійшов ближче.

— Ну? Якщо ти нічого не зробиш, станеться ще страшніше, чуєш?

— А-а-а-а-а-а… Н-не… тре… ба…!!

Дос уже не міг говорити по-людськи.

Товаришів, з якими він стільки років ходив у загоні, безжально калічили в нього на очах — він був на межі божевілля.

І тут Зепе прошепотів Досові на вухо:

— Пане Досе, Сея любить відбирати чужих жінок. Тож вам треба постаратися, розумієте?

— Щ-що?! Ні… не…

Сея видерся на Рім. Без рук і ніг вона нічим не могла опиратися.

Бор, упоравшись зі своїм, став разом із Зепе біля Доса й дивився на це видовище.

— А-а-а~ Швидше б і тих дітей спіткало те саме-е-е…