Розділ 46 — Полювання на новачків Ч-3

Сьогодні ми проходимо Лабіринт Горго від одинадцятого підземного поверху й нижче.

За зібраними наперед відомостями, звідти з'являються вищі кобольди різних видів. Серед них вищий кобольд-жрець — препаскудний монстр: він не лише володіє білою магією, а й посилює чарами інших монстрів довкола. Цього разу моя мета — відібрати в жерця Магію зачарування й підняти свою до четвертого рівня. Тоді я зможу застосовувати «Енерджі Абсорпшн» і «Меджик Абсорпшн».

Магічний самоцвіт четвертого рангу я вже приготував, тож одразу наділю навичкою Нінин кинджал.

— Учорашніх тут немає?

— Вони, схоже, липучі, тож не розслабляйся.

— …Сутички в лабіринті майже ніколи не виходять назовні. Бо всі трупи з'їдають монстри.

У гільдії кажуть, що останнім часом новачки дедалі частіше йдуть у лабіринт і не повертаються. Те, що сільські хлопці, які забагато про себе думають, гинуть, не розпитавши як слід і не підготувавшись, — не рідкість, але щоб не вцілів жоден — це вже ненормально. Хоч як погано вони готуються, камінь переміщення бодай беруть, і коли загонові загрожує загибель, виходять ним і кличуть на допомогу.

Тож і пішли чутки про полювання на новачків.

Ветерани здавна влаштовують новачкам так зване «хрещення» — злі жарти й цькування, звична справа, — але тут не повертається живим ніхто, тож ці явно вбивають навмисно.

Цілком можливо, що вчорашня трійця і є ті мисливці на новачків, про яких ходять чутки.

У залі з кришталевою кулею на дев'ятому підземному поверсі я підняв Магією мертвих щойно вбиту демонічну мавпу й скерував її вперед.

На десятому підземному, як я й думав, нового боса ще не було, тож вона перенеслася одразу на одинадцятий. Я звелів їй роззирнутися, і коли стало ясно, що там нікого немає, перемістилися й ми.

— З одинадцятого підземного вищі кобольди ходять загонами, тож першими вбивайте чарівників. Жерців беру на себе.

— Ага-а~

— …Нарешті випробую нову магію блискавки.

Щойно ми рушили коридором, як наткнулися на загін вищих кобольдів: боєць, звичайний, чарівник і жрець — четверо.

— Вибача-а-ай~

Ніна вмить опинилася впритул до чарівника й перерізала йому горлянку.

Така швидкість мене здивувала, але так вона й жерця вб'є, тож я поспішив.

— Гя-ан!!

Ленине заклинання першого рівня чорної магії — «Сандер» — влучило просто в бійця та звичайного кобольда.

Вони не загинули, але струм ударив так, що вони й поворухнутися не могли. Тим часом я відібрав у жерця Магію зачарування й розрубав його навпіл.

Разом із навичкою мені в голову влилися всі заклинання, які знав жрець. Більшість була мені знайома, але серед них було одне, що підвищує швидкість речитативу, — його я одразу наклав на Лену.

— І на одинадцятому підземному, схоже, без проблем.

— У вищих кобольдів, знаєш, хвости продаються~ — весело повідомила Ніна.

М'ясо у вищих кобольдів паскудне, шкура нікому не потрібна, а от на хвости, схоже, є попит.

— …Магія блискавки — крута.

Нова магія Лені, схоже, припала до душі. Вона вже якийсь час збуджено на мене поглядала. До речі, я бачив її магію блискавки в дії, тож тепер теж нею володію.

Далі ми йшли без жодних проблем.

З одинадцятого по дев'ятнадцятий підземні поверхи — здебільшого самі вищі кобольди, хіба що інколи трапляються огри.

На скрині, що трапилася нам по дорозі, була пастка, але Ніна її знешкодила, і ми дістали срібне дзеркало. Кажуть, аристократи дорого за такі платять.

До дев'ятнадцятого підземного Магія зачарування в мене вже піднялася до четвертого рівня.

— Уперед.

У залі з кришталевою кулею на дев'ятнадцятому підземному поверсі я послав уперед вищого кобольда, якого обернув на нежить.

Бос там таки був — кобольда вбили.

До речі, пора вже покликати назад гобліна-короля. Я звелів йому досліджувати ліс і полювати на монстрів — та й геть про нього забув.

— Бос двадцятого підземного — залізний голем, а при ньому четверо кам'яних големів.

Я поновив магію зачарування, торкнувся кришталевої кулі — і ми перемістилися.

Опинилися ми у вимощеній каменем залі, просторішій, ніж на десятому підземному.

Невдовзі з глибини вийшли залізний голем і кам'яні големи.

— Големи тверді, я їх не люблю~

Для Ніни з кинджалами — незручний суперник.

— …Нічого страшного.

І Лена пустила заклинання першого рівня чорної магії — «Ерс Вол». Зазвичай ним затуляються від ворожих атак, але Ленина стіна виросла так, що затиснула залізному големові ноги.

Відколи Лена побачила мою магію, вона й сама взялася вдосконалювати заклинання. Тепер ми часто обговорюємо, як що застосувати.

У знерухомлених големів Лена нещадно пускала заклинання: у залізного — блискавку за блискавкою, у кам'яних — земляні списи.

Големи поспіхом розбили Ерс Вол і вивільнилися, але вони вже всі були в тріщинах.

Ніна обмотала потріскані місця нитками з мани, а кінці закріпила на руці залізного голема.

Той замахнувся на Ніну кулаком — нитки натягнулися й врізалися в тіла і його самого, і кам'яних големів.

— …Добиваю.

Довкола Лени спалахнуло кілька вогняних куль.

Піт, що стікав із чола, видавав, як вона зосереджена.

Кулі зібралися на кінці посоха й злилися в одну велику. А тоді вона огорнула її магією вітру й стиснула.

— Гей, ти…

Стиснуту, напхану енергією кулю вона пустила в залізного голема.

Ніна, відчувши небезпеку, вже відскочила.

Це був «Експлоужн» — заклинання четвертого рівня чорної магії. Чорна магія в Лени лише третього рівня, тож звичайним способом вона б його не застосувала, але зробила, як я, — склала з кількох простіших.

Големів, що й так були всуціль у тріщинах, вибухом рознесло на друзки. А уламки, які розлетілися разом з ударною хвилею, боляче зачепили й мене. Ніна вправно ухилилася. Лена закрилася бар'єром.

Я й подумати не міг, що вона така дурна, що влаштує вибух у лабіринті, тож і не затулився Ерс Волом.

— Гей, нічого не хочеш сказати?

— …Для мене немає нічого неможливого!

Ляп — я дав Лені по голові.

А втім, опанувати Експлоужн, який я показував лише кілька разів… Ось чим і страшні дурні.

На щастя, навіть від такого вибуху зала не дуже постраждала.

У скрині були сталевий дворучний меч і браслет.

Сталевий дворучний меч (6-й клас): параліч під час атаки

Сталевий браслет (6-й клас): підвищення захисту

— І те, й те — нічого путнього.

— Шкода-а~

— Ніно, що це ти робиш?

Ніна вже якийсь час мене обмацувала. Ні, не тіло — переважно зад.

— Перевіряю, чи тебе не поранило тими уламками~

— То ти, коли хвилюєшся, гладиш зад?

— Н… наговорюєш на мене!

Ляп.

Ніна теж дістала по голові. Обидві дивилися на мене так, ніби їх скривдили ні за що, і мене це роздратувало.