Розділ 49 — Полювання на новачків Ч-6

— Боре! Та дівчинка — моя!!

— Я не винен. Вона, нахаба, розгорнула кілька бар'єрів — от ніж і збився з цілі.

Лена з ножем у шиї впала й не рухалася. Я кинувся до неї, але дорогу заступив дворф.

— І куди ж це ти?

Навіть на розмову шкода було часу, тож я пустив уже готове заклинання: у дворфа полетів яскраво-червоний згусток, схожий на рідину.

— Дурень! На мої мітрилові обладунки й магічний щит якась там магія не подіє!

(Сам ти дурень.)

Я побіг до Лени. Дворф, як я й думав, прийняв удар на щит — і це була помилка.

Я змішав заклинання першого рівня чорної магії «Ерс Вол» і «Вотер Шот», додав липкості й поєднав із «Гримучим полум'ям» третього рівня — вийшло щось на кшталт лави.

— Гва-а-а-а-а-а-а?!

Відсотків сімдесят він, схоже, затримав щитом, але лава залила всю ліву руку, і від жару він зайшовся криком. Якщо не зніме обладунок швидше — вже ніколи його не зніме.

Я добіг до Лени: обличчя біле як крейда, але вона ще дихала.

— Зараз вилікую, не бійся.

— …Я… заважаю… про… кх-кх… стіть…

— Мовчи. Така рана — дрібниця.

Я одразу наклав Хіл і повільно витягнув метальний ніж.

— С-сраний вилупок… — Бор важко дихав. — Я тебе на шматки порубаю!!

Він стояв переді мною з обпеченою лівою рукою: обладунок здер із неї силоміць, разом зі шкірою.

Я б охоче з ним розібрався, але зараз не міг перестати лікувати Лену Хілом.

— Потім поб'ємося скільки захочеш, а зараз іди геть.

Бор дістав з айтем-поуча зілля, полив ним ліву руку й вишкірився.

— Подивимося, чи будеш ти так огризатися, коли тобі порубаю руки й ноги.

Наступної миті Бора наче роздуло — руки стали вдвічі товщими. Схоже, роздувало його й під латами — вони аж тріщали.

Я розігнав «Бойову техніку» всередині тіла на повну й технікою щита «Провокація» звернув його ворожість на себе.

— Отримуй! Техніка сокири — «Гримуча сокира»!

«Гримуча сокира» — техніка п'ятого рівня, та ще й помножена на навички «Потужна рука» й «Могутня сила» і на «Керування вагою» самої зброї. Лезо, що легко розтинає навіть луску земляного дракона, летіло просто на мене.

Лівою рукою я й далі лікував Лену, а правою стиснув дворучний меч і спробував прийняти удар — але обсидіанове залізо з дзвоном розлетілося на друзки, і Борова сокира врізалася мені в праве плече.

Сила рук і так була на його боці, а я ще й приймав удар однією рукою, тож праве зап'ястя зламалося — кістка пропорола шкіру й вистромилася назовні. А сокира прорубала плече десь наполовину.

— …Не… тре… ба… не мучте… Ю…

— Гва-ха-ха-ха!! Ти хоч і прийняв удар мечем, але чого це рука досі на місці?

Бор дивився мені в очі й аж тремтів від збудження. Мабуть, тому він, на відміну від колишнього, й не відводив погляду — а я без зайвих церемоній зосередився, щоб відібрати в нього навички.

— Може, тому, що руки в тебе слабенькі?

Бор, схоже, сприйняв мою шпильку як браваду з відчаю — шкірився, пускаючи слину.

— Гва-ха, гва-ха-ха-ха-ха-ха-а-а-а~!! Я відрубаю! Руки! Ноги!!

Розпалений Бор, уже без жодних технік, раз за разом гатив сокирою. Меч мій розбито, тож я приймав удари на латні рукавиці з обсидіанового заліза, але з кожним ударом рана на плечі розходилася все більше, і з неї бризкала кров.

А все ж цей дворф справді дурень. Сокира шкребе по моїх рукавицях, але з кожним ударом подряпини дедалі мілкіші — а він цього не помічає.

Я вже відібрав у Бора навички «Потужна рука», «Могутня сила», «Володіння сокирою», «Техніка сокири» й «Метання».

Я глянув, чи все гаразд із Ніною, — а вона стояла як укопана, навіть не ухиляючись від магії духів ельфа.

— Панночко, що з вами? Невже здаєтеся?

Сея заклинанням другого рівня магії духів «Вотер Блейд» потроху шматував нерухому Ніну.

— А-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а-а…

Ніна дивилася не на ельфа, а на нас.

— Ха-ха-ха, від страху з глузду з'їхали? І вас, і ту дівчинку я приголублю на очах у хлопця.

— Вибача-а-ай!!

— Що? Хоч перепрошуйте, хоч ні — вам…?!

Ніна вмить зникла з-перед Сеї — і наступної миті вже встромляла клинок Борові в шию.

— Що?!

Тут навіть Бор, схоже, розгубився — він поспіхом відскочив.

— Дівчисько! Це ж… навичка?

(Якби не повні лати, що закривають і шию, моя голова вже б… Ти мені за це заплатиш!)

— Я… обіцяла пані Стеллі… захищати Ю… я тобі… не пробачу…

Обличчя в Ніни було все в сльозах і шмарклях. Навіть не витершись, вона знову кинулася на дворфа.

Я хотів стримати Сею магією, але потреба відпала: перед ним уже стояв здоровенний м'язистий чоловік.

— Ти хто такий?

Сея спробував «Аналізом» прикинути силу чоловіка, що з'явився невідомо звідки, але дістав лише безглузді дані.

(Тц, у нього магічні знаряддя приховування.)

— Як бачите, ми зараз зайняті. Не заважайте…

— Не базікай.

Чоловік лише буркнув це, але Сею придавив тиск, що йшов від нього.

— Я так тішився, вирощуючи цікавого малого… А мені підсунули до біса нудний квест. Приходжу, думаю — нарешті його здихаюся, а тут таке, що аж нудить.

Сея ще раз придивився. У кожній руці чоловік тримав по мечу: у правій — сяйливий багряний, у лівій — тьмяно-синій.

— Невже… ці мечі — святий меч «Святе полум'я» й магічний меч «Крижаний демон»?! Джозеф зі святим і магічним мечами — Джозеф із «Семи мечів»?!

— Я ж казав тобі не базікати, хіба ні?