Розділ 5 — Ті, хто відбирає, і ті, в кого відбирають

— Ну як тобі мій кулак? Гя-ха!

Хаге реготав, вганяючи кулак мені в живіт.

— Кх-х!

Мене вивернуло, і я скрутився на підлозі.

Я вмить огорнувся Бойовою технікою, але Хаге це не спинило — він копав мене далі. Йому байдуже, що я в Бойовій техніці? Чи він її просто не бачить? Може, я й бачу її лише тому, що очі в мене такі?

Поки я про все це думав, на мене безжально сипалися удари. Згадалося, як було перед смертю.

Не подобаються мої очі, не подобається, як я їм, не подобається мій голос.

Насправді причин не було. Вітчимові просто хотілося бити — ні за що. І ті щоденні знущання тепер, навпаки, допомагали тримати голову холодною.

Хаге й раніше бив мене, щоразу вигадавши привід, але так — ще ніколи.

Його точно хтось підіслав.

Хай і без зброї, а він авантюрист: сила в нього неабияка, і звичайна людина на моєму місці вже знепритомніла б, а то й померла. Мене рятувала Бойова техніка — вона гасила удари.

Хаге схопив мене за комір, підняв однією рукою й прошепотів на вухо:

— Я ж і сам не хочу такого робити, розумієш? Це просто робота, ясно?

Так я й думав. Лишалося зрозуміти, хто замовник.

— Цікаво, правда? Хто ж замовив цю роботу? ——, от хто.

На мить у голові стало порожньо. Що він таке сказав…

Глузливо зареготав не лише Хаге — а й усі його посіпаки.

— Кажу ж, усі-і! Усі до одного! Усе село просило розібратися з цим мерзенним чорноволосим, чорнооким гобліном! Гя-а-ха-ха-ха-ха-ха-ха!!

Що я такого зробив… Невже я настільки не маю права існувати, що зі мною таке творять?

— Та не бійся. Життя в тебе ніхто не забиратиме… Просто більше ніколи не потикайся в село — і все. Сиди собі тихенько за селом разом із тією старою каргою!

Голова гільдії багатозначно зиркнув у наш бік. Хаге перехопив цей погляд і кивнув.

— Ті трави, що ти приносиш, — відтепер щодня… Чуєш? Щодня залишатимеш повний кошик біля входу в село. Зрозумів? Скажи спасибі голові гільдії.

Ах ти ж старий пень… Хоче, щоб відтепер я носив трави задарма.

Я глянув на Хаге.

— Не подобається мені твій погляд! Схоже, ти не тямиш, яке твоє місце! Сиди мовчки й давай нам себе обдирати, і все!

Обдирати? …Відбирати в мене?

— А будеш упиратися — те саме спіткає й ту стару каргу Стеллу, ясно?

Бабу… сю… Стеллу… теж? Та… та що він собі дозволяє… Що бабуся Стелла зробила селу? Що я… що я… зробив? Обдирати… відбирати? …Не хочу… не хочу, щоб у мене відбирали… Чому? Я лише… той, у кого відбирають? …Я… все життя… Не хочу, не хочу, не хочу!!

Голова розколювалася, я ледь не божеволів.

Я дивився на Хаге з однією думкою: убити, відібрати в нього все.

Його, схоже, бісило, що я не корюся: він бив і бив, а я все дивився.

Я не відводив очей від його статусу — хотів відібрати в нього все, геть усе.

І тут я дещо помітив. Зі статусу Хаге зникла частина навичок.

Ім'я: Хаге Поччо

Раса: Людина

Клас: Воїн

LV: 10

HP: 96

MP: 16

Сила: 46

Спритність: 12

Витривалість: 51

Інтелект: 7

Магія: 8

Удача: 6

Пасивні навички

Посилення сили рук LV1

Активні навички

Техніка меча LV1

Бойова техніка LV1

Унікальні навички

немає

Зникло «Фехтування». Не може бути. Я глянув на свій статус.

Ім'я: Ю Сато

Раса: Людина

Клас: немає

LV: 1

HP: 1

MP: 3

Сила: 3

Спритність: 4

Витривалість: 5

Інтелект: 22

Магія: 2

Удача: 1

Пасивні навички

Фехтування LV1

Активні навички

Бойова техніка LV1

Унікальні навички

Магічне око іншого світу LV2

Відбирання LV1

Що це таке… Кх… У горлі забулькотів сміх — тихий, здушений.

— А-ха-ха… А-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха!!!!!!!!

Я реготав так, що самому ставало гидко.

— Цей… здурів…

Хаге, мабуть, вирішив, що перестарався і я з'їхав з глузду, — і опустив мене на підлогу. Я лежав побитий до живого м'яса, а вони обібрали мене до останньої монети й викинули за двері гільдії.

Усе тіло боліло так, що й ворухнутися важко, але зараз цей біль був мені навіть приємний…

Цього дня я з того, в кого відбирають, став тим, хто відбирає.