Розділ 52 — Роздоріжжя Лени

До Ками лишався якийсь кілометр. Після сутички із зачарувальником Джозеф відправив дівчат додому, і тепер Ніна йшла дорогою з Леною на спині.

Сама вона охоче дочекалася б Ю, та через Лену мусила йти.

— …Ніно, де ми?

— О, Лено, ти прокинулася?

Ніна розповіла, що сталося, поки Лена була без тями, і що тепер вони йдуть додому.

— …Не додому. Неси мене просто до гільдії.

— Ну ні-і, Ю ж розсердиться! Та й я за тебе хвилююся.

— …Тоді ти не лишаєш мені вибору.

І Лена спокійнісінько схопила Ніну за груди й міцно стиснула.

— Ой! Ти що робиш?! Пусти-и~

— …У мене сила стиску — десять кілограмів. Якщо не хочеш, щоб я відірвала тобі груди, — неси до гільдії.

— Десять кілограмів?! Та це ж мізер!

Лена безупинно шепотіла їй на вухо, що хоче до гільдії, і зрештою Ніна здалася.

※

Наситившись, зграя бенантосів розляглася на землі. Від Бора лишилася тільки червона пляма.

Не спускаючи з них очей, Ю перевірив свій статус.

«Зміцнення сили рук» злилося з «Потужною рукою», «Стійкість до отрути», «Стійкістю до негативних ефектів», а «Напівмагічне око» — з «Драконячим магічним оком». Об'єднана стійкість тепер стояла на другому рівні, але, придивившись, Ю побачив, що опір отруті в ній так і лишився на третьому.

Потім він піднявся на двадцять четвертий підземний поверх, звідти каменем переміщення вибрався на поверхню — а там на нього вже чекав Джозеф.

— А ти, старий, чого тут? Де Ніна з Леною?

— Дівчат я відправив додому. А де дворф?

— Помер.

— Не помер, а ти його вбив. Я ж казав, що маю до нього справу.

— Мене це не обходить.

— Тебе мисливці на новачків мало не прикінчили, а ти щось дуже вже задираєшся.

Джозеф вирішив, що малого треба трохи провчити, і дав йому відчути свою силу.

— Якби я був сам, якби не лабіринт — таких, як вони… А, хоч би що я сказав, усе одно звучатиме як виправдання. Але ти якраз вчасно, старий. Давай трохи помахаємося.

— Убив мисливців на новачків, трохи підняв рівень — і вже задираєш носа? І взагалі, твою ж зброю розби… Ти що це задумав?

— Зброя в мене є.

У правій руці Ю тримав спис віверни, а в лівій — бойову сокиру землі.

— Слухай… ти справді думаєш, що коли досі бився мечем, то отак одразу впораєшся зі списом і сокирою? Їх же обома руками тримають, а ти — однією!

— Хочеш перевірити?

Ю атакував «Спіраллю». Джозеф відбив закручений удар і здивувався: виходить, малий володіє ще й «Технікою списа», ба більше — спис у його руках ходить, як у досвідченого майстра.

— Та як таке може бути…

— Тц…

(Так легко відбив… Справжній монстр. Тоді й я не стримуватимусь.)

Ю пустив у хід «Магічний меч»: спис віверни в правій руці огорнуло вогнем, бойову сокиру землі в лівій — водою. А «Магічним кулаком» він так само вкрив магією й обидві руки.

— Ти що… Це ще що таке?!

Ю мовчки кинувся в атаку й ударив «Нищівним тиском» — рубонув сокирою згори, просто Джозефові в голову.

Джозеф із ревом прийняв удар на святий меч «Святе полум'я», що тримав у правій руці, і тепер стримував сокиру вже щосили.

— От же ж горила!

Ю влив у сокиру ману, і вона, й так нелегка, стала неймовірно важкою.

Там, де огорнута водою сокира тиснула на «Святе полум'я», з шипінням вибухнула пара.

— Гаряче!

Ю, стійкий до вогню, нічого й не відчув, а от Джозеф від пари відскочив.

— Оце вже не жарти…

По чолу Джозефа покотився холодний піт.

З бійцями, що б'ються «Магічним мечем», він стикався не раз, але суперника, що вкриває зброю в кожній руці іншою стихією, ще не зустрічав.

Під час сутички він помітив і ще дещо: «Бойовою технікою» малий не огортається — та не тому, що не вміє, а тому, що ганяє її по колу всередині тіла.

Навіть кулаки вкрив магією — мана мала б танути на очах, а йому хоч би що.

А ще цей тиск, що йде від малого…

— Який там шостий ранг… Щонайменше сьомий.

— Сьогодні я таки змушу тебе битися на повну, старий.

— Сраний малий… Я тобі покажу, що на кожного сильного знайдеться сильніший.

— Чекаю з нетерпінням.

※

— Ви справді певні?

Колетт перепитувала Лену вже не вперше.

— …Цілком.

Лена, яку Ніна принесла до гільдії на спині, попросила Колетт провести її до кімнати зміни класу.

— Але ж це так раптово — одразу після вчорашнього… Щось сталося? А Ю про це знає?

— …усіх… вини… щити… треба…

— Га? Що ви зараз…

Колетт зустрілася з Леною поглядом — і від тих каламутних очей у неї похололо всередині.

— …Злітаються на мед. Як метелики на вогонь.

— Лено, про що ви? Н-Ніно~

А Ніна вже якийсь час обливалася потом і старанно відводила від Лени очі.

— …Щоб винищити всю цю комашню до ноги, потрібна сила.

— Ю~ Рятуйте~

Жалібний голос Колетт із кімнати зміни класу було чути аж надворі.