Розділ 56 — Торг із работорговцем Ч-3

Работорговець Маго П'єтт з нуля збудував у Камі цілу справу: два будинки работоргівлі, вісім крамниць припасів і три — з магічними речами. А нещодавно відкрив ще одну — аж у столиці.

Такого успіху він досяг завдяки «Оку оцінювача» — унікальній навичці, з якою в речі видно більше, ніж зі звичайним «Оцінюванням».

Маго не шкодував ніг, добирав товар прискіпливіше за всіх, продавав, не знаючи спочинку, — і сам не помітив, як став одним із найбільших купців Ками.

— Гм-м… гм-м-м…

Маго, який понад усе пишався своїм купецьким оком, тепер тільки й міг, що хмикати. А все через три зілля на столі:

Зілля (6-й клас): лікувальна дія (мала)

Зілля (6-й клас): лікувальна дія (мала)

Зілля (6-й клас): лікувальна дія (дуже мала)

Будь-хто інший, глянувши «Оцінюванням», так би їх і побачив — звичайнісінькі зілля. Але «Око оцінювача» показувало Маго більше:

Зілля (6-й клас): лікувальна дія (30)

Зілля (6-й клас): лікувальна дія (45)

Зілля (6-й клас): лікувальна дія (10)

Алхіміки, ковалі й купці добре знають, що та сама річ у різних майстрів виходить різною. Але тут було щось не те.

У зіллях шостого класу, які Маго бере для своїх крамниць у Гільдії алхіміків, лікувальна дія — десь тридцять. Тобто перше — таке, яким він і торгує.

Біда була з другим: сорок п'ять — у півтора раза сильніше, ніж у його крамницях. Якщо таке з'явиться на ринку за ту саму ціну, одну срібну монету, — буде лихо.

А над третім він тільки сушив голову: який сенс продавати зілля, що діє втричі слабше за звичайне?

— Д-де ви взяли ці зілля?

— Бачу, помітив. Перше — таке саме, як у твоїх крамницях. А два інші я хочу продавати через тебе. Сильніших — дві тисячі на тиждень, слабших — п'ять тисяч…

— Н-не може бути… Та ми ж так Гільдію алхіміків проти себе настроїмо! І сильніше ще куди не йшло, але слабке ніхто не купить.

— Гільдії алхіміків скажеш, що якийсь дурень напросився продавати своє зілля за ту саму ціну, от ти й поставив його поруч із їхнім — хай побачить, де його місце. А вони, кажуть, дуже пихаті — почують таке й чіплятися не стануть.

Маго вже схилявся до згоди: відмовиш — і хлопець понесе пропозицію до іншого торгового дому, а тоді збитків не злічити.

Лишалося одне — збити ціну якомога нижче.

— Дозвольте трохи подумати. Хоча, якщо вже й брати, то тільки сильніше.

— Не вдавай, що думаєш. Відмовитися ти однаково не можеш. Ти береш зілля в Гільдії алхіміків по вісім тисяч мадок за флакон, так? Сильніше я віддам по п'ять тисяч, а слабше — по п'ятсот.

— П'ять тисяч?!

Маго здивувався, звідки Ю знає закупівельну ціну, але вже прикидав вигоду: якщо продавати дешевше за гільдію, уся торгівля зіллям у Камі буде його.

Та й на слабшому, по п'ятсот за флакон, можна непогано заробити.

— Сильніше продаватимеш за ту саму ціну, що й гільдія, — десять тисяч мадок. Продаси дешевше — алхіміки причепляться. А ще найми кількох людей, що вміють тримати язик за зубами, — хай пускають чутку, що твоє зілля діє сильніше. А там авантюристи й найманці самі збіжаться.

— О-он як. Продавати за ту саму ціну, а що воно сильніше — хай розкажуть самі авантюристи й найманці. А для слабшого у вас теж є задум?

— Хто здебільшого купує зілля?

— Та ясно хто: найбільше — авантюристи. Далі найманці, лицарські ордени, мандрівники й таке інше.

— А міщани?

— Міщан, які викладуть за зілля десять тисяч мадок, цілу срібну монету, — одиниці, — тихо засміявся Маго. — Крім тих, кого я назвав, хіба що багатії: купці, аристократи.

— Сам же все розумієш. Зілля за срібну монету міщанам не по кишені. А якщо за срібну півмонету? Хай і слабке, але про запас — хіба не взяли б?

— І справді… за срібну півмонету… можуть і купити… ні, точно купуватимуть.

— Авантюристів у Камі багато, та все одно це кілька тисяч. А міщан — у рази, а то й у десятки разів більше.

Маго витріщився на Ю.

Товар, який досі був для небагатьох, тепер стане для всіх. Не дивно, що він так розхвилювався.

Далі вони узгодили терміни поставок і решту дрібниць — і переговори, які зазвичай тягнуться кілька днів, скінчилися за неповну годину.

— Добре, що угода вийшла вигідна для обох, — вдоволено всміхнувся Маго. — Але ви, Ю, трохи наївні.

— Я — наївний?

— Чому ви прийшли з цією пропозицією саме до мене? Чи не через ту дарк-ельфійку? Правду кажучи, мені вже доповідали, що ви з нею бачилися. Я на вашому місці поніс би таку вигідну пропозицію до найбільшого торгового дому столиці — дому Берун.

— Я прийшов саме до тебе не випадково.

Маго закивав із таким виглядом, ніби іншого й не чекав.

— Бо твої справи йдуть на спад.

— Мої справи… на спад? Що ви таке кажете? Я, між іншим, один із найбільших купців Ками.

— Ти з нуля, без жодних покровителів розбудував таку справу. Досі все йшло як по маслу, а от тепер — уже ні. Ти ж нещодавно відкрив крамницю в столиці? Ні, точніше — відкрив знову.

Маго здивувався, що мова зайшла про столичну крамницю, але не розумів, до чого тут угода.

— Ти щойно згадав столичний Торговий дім Берун. Кажуть, останнім часом він пнеться й до Ками. А серед купців кожен знає, що за Беруном стоїть міністр фінансів Королівства Удон. То чого це Берун, якому й у столиці непогано живеться, поліз сюди?

— Це… для купця… Кама теж привабливе місто… хіба ні?

— Не жартуй. У столиці ще вдосталь і місця, і покупців — нема чого лізти аж у Каму. Мабуть, міністр зажадав із тебе грошей, щоб твоя столична крамниця жила спокійно, а ти не дав? От Берун у відповідь і прийшов сюди. Недарма ж усі його крамниці стоять поруч із твоїми.

Ю вгадав майже все. Маго й справді збирався дати міністрові грошей, але той заломив таку суму, що похитнула б самі підвалини його торгового дому…

Тож пропозиція Ю була для Маго не просто вигідною — це був шанс урятувати вісім крамниць припасів, які Берун потроху витісняв.

— То ви й це розвідали, — здивовано засміявся Маго. — Так, мої крамниці припасів нині тіснить Берун.

Купецька маска спала: перед Ю сидів звичайний літній чоловік, що виглядав на свої роки, і на обличчі в нього було полегшення, ніби з душі камінь упав.

— От і добре, старий. Відтепер я на твоєму боці, тож ти не програєш.

Маго трохи здивувався: Ю раптом заговорив, як звичайний хлопчак його віку. Але в голові старого вже крутилося, як діяти далі.

Ю сказав, що поставки збільшуватиме потроху, а коли в Камі зілля стане вдосталь, — возитиме його й до столичної крамниці.

Хто все це варить і як товар доставлятимуть до столиці, він так і не розповів.

Зате наостанок пообіцяв, що, коли справа піде, додасть і інших товарів, — тож Маго вирішив ризикнути.

Невдовзі доповіли, що дарк-ельфійка готова. Маго попросив Ю пройти вперед, а сам вийшов — у ті самі двері, на які дивився гість.

Там чекали троє його справжніх охоронців, колишні авантюристи рангу C.

— Ну, що скажете про того Ю?

— Чесно кажучи, добре, що все скінчилося мирно.

Відповів худорлявий чоловік. Худий-то худий, а м'язи тугі, мов скручені мотузки, і шрами по всьому тілу — одразу видно бувалого авантюриста.

— Невже навіть вам він не по зубах? — з легкою усмішкою спитав Маго.

— Якби… дійшло до бою, ми б іще встигли дати вам утекти, пане Маго. А самі б там і полягли.

— Що?! Ви — і програли б?!

Маго не вірив власним вухам. Усі троє, хай і колишні, — авантюристи, яким свого часу пророкували ранг B. І ці майстри втрьох визнають, що не впоралися б із хлопцем, який щойно піднявся до рангу D.

— Той хлопець — не звичайний авантюрист рангу D. Кажуть, це він знищив напівлюдей, які останнім часом полювали на новачків. А серед них був драконолюд Зепе Магнот.

— Безсмертні найманці… Той самий Прозорливий Зепе Магнот…

Маго аж відлягло від серця: добре, що тоді до бійки не дійшло.