Розділ 58 — Діяння в тіні

Східний район Ками. Нетрі, де живуть найбідніші — ті, кому нема чим навіть податки платити.

Кращого місця, щоб сховатися, не знайти, тож тут таїлося чимало злочинців і шпигунів з інших держав.

Стояла пізня ніч, більшість мешканців уже спала, і вікна погасли, але з однієї халупи ледь-ледь пробивалося світло. Там про щось радилися чоловіки. Одягнені вони були в лахміття, як і всі в нетрях, але з-під нього проглядали худі, проте наче сталеві тіла — одразу видно, що це не прості люди.

— Про того зачарувальника з'ясували, з якої він держави?

— Досі невідомо, чий він шпигун.

— А чим займається той, хто мав за ним стежити?!

Чоловіки були роздратовані: завдання, можна сказати, ані з місця.

— Мос мертвий.

— Джозеф?!

— Ні, люди Мусса.

— Колекціонер Мусс Гоффа Баф… Серед авантюристів і найманців, яких він тримає при собі, багато хто рангу B і вище. Якщо стане ще гірше, доведеться думати про відступ на батьківщину — інакше загинемо всі.

«Загинемо всі» — і це не перебільшення. За цей місяць восьмеро їхніх товаришів або загинули, або наклали на себе руки, щоб у полоні з них не витягли відомостей. Четверо — від руки Джозефа.

— Спокійно… Відступ — це провал. Вертатися можна тільки тоді, коли впораємося. Адже це завдання дала не верхівка таємної служби, а його превосвященство архієпископ теократії.

— І взагалі, чого це раптом сам архієпископ заворушився? Нам досі не сказали, що такого в тому чорнявому малому Ю!

Чоловік, схожий на ватажка, повільно заговорив.

— Мені теж усього не розповіли. Знаю лише, що він може накликати біду — таку, як Гамельнський кошмар.

— Король демонів?! Його що, визнають п'ятим?! Якщо це правда, нас тут явно замало. І взагалі, чому «схопити»?! Тут треба кликати героя з Пандори, хай знищить!

Нині людство визнає королями демонів ось кого. Господар замку Грімм, данжону рангу S на захід від Священної держави Джадарк, — «Верховний король Дрім». Демон, що панує в скутих морозом горах на північ від Вільної держави Гамельн, — «Садем Небуття». Гримучий вогняний дракон, що влаштував лігво в глибині пустелі на південь від Імперії Дерім, — «Полум'яний Мус». І вже знищений «Лиховісний король демонів», що з'явився в маленькому гамельнському селі Пандора.

Кожен із них сам-один здатен знищити цілу країну. Поки люди до них не лізли, великих сутичок не було — усе ніби застигло. Але той, що з'явився в Пандорі, був не такий, як інші. Він пожер усе село, крім однієї-єдиної людини, і, не спиняючись, сіяв жах уже в Дерімі. Імперія кинула проти нього всі сили й відбила напад, але знищити його не змогла. Поки його здолали «Герой» із Пандори, «Свята діва» з Джадарку, гордість Імперії Дерім — найсильніші «Сім мечів» — і «Великий мудрець» Королівства Удон, лише в Гамельні й Дерімі загинули сотні тисяч людей, а якщо рахувати й малі країни та села — понад мільйон.

— Ще нічого не вирішено. Та й ціль, Ю Сато, не з тих, кого неможливо схопити.

Решта гаряче заперечила.

— Ти серйозно?! Його цілодобово охороняє сам Джозеф, а тепер ще й люди колекціонера Мусса!

— І не тільки… Сам Ю Сато — теж загроза. За попередніми відомостями, в нього мало бути лише магічне око, що бачить статус, але ворога він помічає на ненормальній відстані. У місті ще можна підібратися ближче, загубившись у юрбі, а за містом він часом засікає стеження навіть за кілометр. До того ж ця відстань залежить від висоти, тож у нього мусить бути ще якась навичка, крім «Виявлення ворога».

— Мос, який стежив за зачарувальником, доповідав, що малий бився з Джозефом. Тринадцятирічний хлопчисько, розумієте?

— Що ти хочеш сказати…

— Те, що повідомляла пані Стелла, дуже розходиться з дійсністю. Хоч це й неймовірно, але…

— Добирай слова. Пані Стелла — з роду «Святого двох святостей». Хай її вже й немає серед живих, але чорнити її я не дозволю. Чи тобі жити набридло?

У руці ватажка невідомо коли з'явився кинджал.

— …Вибач… забираю свої слова. Ми винні… від збудження наговорили зайвого.

— Я розумію, чому ви нервуєте. Ми вже попросили в батьківщини підкріплення, і щойно прийшла відповідь: сюди йдуть нові шпигуни й колишній командир полку Чі Ду. За місяць вони мають бути в Камі.

— Чі Ду?! Той самий? Батьківщина що, збирається воювати з Удоном?! Та це ж і мешканцям Ками перепаде!

— У Королівстві Удон немає державної релігії, тож тут намішано всяких вір. Але всі, крім церкви Ірігаміт, — єресь. Хай хоч скільки єретиків помре — хіба це біда?

※

— Оце так його потріпали.

Вудс мало не з захватом роздивлявся дворучний меч і латні рукавиці з обсидіанового заліза.

Після обіду у «Флюгері» Ю з Маріфою пішли просто до нього в кузню. Ю попросив полагодити розбиту зброю й обладунки, але їх так понівечило, що Вудс порадив не лагодити, а купити нове.

— Так і знав, що не вийде… Дядьку, зроби мені з цього дворучного меча й латних рукавиць два ножі для свіжування й застібки.

— Та зробити зроблю… Хм, і в Ніни куртка й рукавиці з цупкої шкіри вже нікуди не годяться… Чув я, чув, але як ви взагалі вціліли проти тих мисливців на новачків?

— Вони мені розбили зброю й обладунки, а я їх за це повбивав.

— Ого…

— Зламане я продам, а разом із ним і те, що зняв із мисливців. А ти зроби мені нову зброю та обладунки.

Ю дістав з айтем-поуча мітрилові повні лати, дамаський шолом і магічний щит.

— Ц-це ж мітрилові повні лати! А це дамаський шолом… а цей щит, заліплений каменем, — магічний!

— З лат зроби кинджал, мантію й посох, а з шолома — ще один кинджал. Щит заліплений розтопленим каменем — відшліфуй його. Решту матеріалів продам.

— Цього… я купити не можу. Неси до крамниці Ропса на головній вулиці.

Крамниця Ропса працює з однією з двох найбільших кузень Ками.

— Чому?

— З мітрилом я мав справу хіба кілька разів. І купив би, та на таку рідкість у мене грошей нема, га-га-га. Ніж продавати мені, краще продай Ропсу й там же замов спорядження…

— Ха-ха, що в тебе, дядьку, грошей нема — по крамниці видно. Та мені гроші й не потрібні, тож просто візьми собі, скільки треба, в рахунок замовлення. Чого забракне — доплачу потім.

— «Скільки треба»… та я на самих лише рештках озолочуся, ти хоч розумієш? От дурень… Гаразд! Зроблю найкраще, на що здатен!

— Чекатиму. А заразом хочу купити обладунки для Ніни й зброю для оцієї.

— О-о, то це новенька у вас? М? Он воно що… Раз уже купив рабиню — мусиш дати їй і їжу, і одяг, і дах над головою, ясно?

Маріфа сховалася від Вудсового погляду за спину Ю.

— Знаю. Краще покажи найдешевші луки й стріли.

Вудс пішов углиб крамниці й приніс кілька луків і дерев'яних стріл.

— Оце найдешевші. Але чи натягне таке дівча — сама шкіра та кістки?

Ю перепробував усі луки й вибрав короткий, що натягувався найлегше.

— Дай три таких самих і всі стріли, які є.

— Усі?! Навіщо тобі стільки? Та ще й три однакові луки?

Вудс побурчав, але кілька разів сходив до комори й приніс і луки, і купу стріл.

Ю запхав айтем-поуч у дерев'яний тубус, закріпив горловину мотузкою й склав туди стріли.

— Он воно що, кмітливо. Але айтем-поуч лише для стріл — оце розкіш.

Ю повісив Маріфі на спину короткий лук і сагайдак, а тоді розрахувався з Вудсом.

— На зброю й Нінині обладунки дай мені трохи часу. Тижня, мабуть, вистачить — вийдуть добрі. А що, дарк-ельфійці обладунки не потрібні?

— Дядьку, ти що? Я спершу гоблінів узагалі камінням бив. Їй і зброя — вже розкіш.

І Ю пішов. Маріфа вклонилася Вудсові й побігла слідом.

— К-камінням бив гоблінів…

Так пробурмотів Вудс — і одразу ж розпалив горно: пора братися до роботи.