Розділ 61 — Виховання Маріфи Ч-3

Виховання Маріфи тривало вже десятий день.

За цей час Ю забрав у Вудса замовлені обладунки й фурнітуру для айтем-поучів, а ще продав уламки залізного голема, які колись назбирав. Його зілля в Маго спершу розходилися погано, але потроху пішов поголос, що вони діють, і Маго вже попросив ще партію.

А Маріфа щодня з ранку до вечора стріляла з лука, і «Стрільба з лука» піднялася до другого рівня. Та й короткий лук у неї був уже не перший.

— Ґя!

Маріфина стріла звалила ще одного гобліна. Котрого вже — хтозна.

Дівчина, яка ще недавно була сама шкіра та кістки, таки трохи поправилася — мабуть, від доброго харчування.

— Гав-гав!

— Ну-ну, хороші.

Ю гладив по животах чорних вовків, що лащилися до нього. Спершу ця зграя приходила на трупи монстрів, яких убивала Маріфа, потім, видно, звикла й почала підходити ближче. Якось він нарізав м'яса великого кабана й кинув їм — вовки, махаючи хвостами, радо накинулися на частування. Відтоді, щойно починалося тренування, вони сходилися самі.

— …Чорні вовки, де ваша гордість диких звірів…

— Та ти ж і сама їх гладиш, Лено~

Це сказала Ніна, яка й сама чухала вовкам голови й животи. Про Куро всі забули.

Маріфа вбила останнього гобліна, підійшла до Ю й стала на коліно.

— Кажу ж, не треба цього…

Маріфа розгублено підвелася.

— Ти трохи окріпла, та й з луком усе гаразд. Ну що, скоро навчишся чарувати без речитативу?

Маріфа похитала головою.

— Я ж пояснював, що треба просто читати речитатив подумки. Уяви, що магія — це щось на кшталт пазла. Зрозуміло?

— …Зрозуміло.

— Не розумію-у~

Відповіли Лена й Ніна, хоч їх ніхто не питав. Ю не зважав і вів далі.

— Коли читаєш речитатив, пазл складається, а щойно складеться — заклинання спрацьовує. Поки що зрозуміло?

Маріфа кивнула. Чорний вовк поруч вимагав уваги й раз за разом ляскав її хвостом по нозі.

— Читаєш речитатив подумки, а сам уявляєш, яким має вийти заклинання, — і складаєш пазл. От і весь секрет. Сам я такого не бачив, але в кого є навичка «Пропуск речитативу», той, мабуть, чаклує з уже складеним пазлом.

Лена схвально мугикала й підтакувала, а Ніні, схоже, набридло — вона знову бавилася з вовками. Куро тренував «Бойову техніку», але вуха нашорошив.

— І довго ти ще ходитимеш у такому вбранні?

Маріфа схилила голову набік, узялася за краї спідниці й трохи підняла їх.

На ній була чорна сукня з білим фартухом — так звана форма покоївки. Купила її в крамниці одягу, яку порадила Колетт: продавчиня запевнила, що рабиня, яка служить господареві, мусить так вдягатися.

— Як не крути, а для бою таке вбрання не годиться.

— Марі, ти така гарненька~

— …Хоч і прикро, але пасує.

Маріфа вдавала, що їй байдуже, але від похвал засоромилася — аж вуха смикалися.

— Сьогодні ще сходимо до гільдії — запишемо Маріфу в авантюристки.

У Гільдії авантюристів Ю одразу пішов до стійки Колетт, але за стійкою чогось сперечалися. Чим усе скінчилося — хтозна, тільки Колетт переможно стиснула кулак і поманила Ю рукою.

— Реєструємо Маріфу як авантюристку, так?

— Так, і клас заразом.

— Покладіться на мене!

Колетт, як завжди, відповіла з широкою усмішкою. Авантюристи довкола невдоволено зацокали язиками.

— А ще, якщо хочете, пригощайтеся всі. Тут смажений хліб — половина з цукровою пудрою, половина із заварним кремом.

У кутику вуст Колетт блиснула слинка, але Ю вдав, що не помітив, — видно, і він знав, коли краще змовчати. Інші реєстраторки теж покинули своїх авантюристів і дивилися в їхній бік.

— Тц, смажений хліб, бач! Хлопець, а солодким тхне — і не соромно?

Авантюрист, якого змусили чекати, пробурчав це так, щоб Ю з товаришами почули. Він не так уже й завинив… просто нарвався не на тих.

Маріфа вирішила, що він образив Ю, і вже потяглася до лука, але реєстраторки її випередили.

— Ю, п-перепрошую!

Колетт спритно затулила Ю вуха, а решта реєстраторок уже оточила кривдника.

— Ану стривай! Це що таке?

— А якщо Ю на тебе образиться — що тоді?

— Отож! Якщо наш Ю через тебе перестане приносити нам ласощі — сам знаєш, що буде!

— Щ-що буде?! В-ви, якісь там реєстраторки, — що ви можете зробити?!

Реєстраторки щодня мають справу з гільдійськими шибайголовами, тож його погрози їх не злякали — навпаки, вони насіли ще дужче.

— Ага-а, то ти так…

— Щ-щ-що таке?

— Відтепер ми не прийматимемо в тебе квестів.

— Що?! З-зачекайте! Та хіба таке можна?!

— Ми тобі покажемо, що буває, коли ворогуєш із реєстраторками гільдії.

Його затягли в іншу кімнату.

Інші авантюристи співчутливо провели його поглядом, і кожен поклявся собі такої помилки не повторювати.

Ніна, Лена й Маріфа, побачивши, які страшні бувають жінки, аж роти пороззявляли.