Розділ 62 — «Меч вибухового полум'я» Шам і поява збоченця

У Гільдії авантюристів є кімната, де міняють клас, — усі звуть її просто «кімнатою класів». Там реєстраторка когось палко вмовляла.

— Послухай, може, ще раз подумаєш? Ельфи й дарк-ельфи першим класом майже завжди беруть Заклинача духів, Мага чи Лучника. Хто обдарованіший — Закликача. А ти обрала Дресирувальника. Так ти змарнуєш усе, чим сильна твоя раса.

Реєстраторки можуть порадити авантюристові клас, але зазвичай не втручаються. Аделе ж, як і Колетт, не вміла пройти повз і частенько встрявала — за це їй не раз перепадало від голови гільдії Мофіса, та каятися вона й не думала.

Маріфа на всі вмовляння лише хитала головою: вона вже знала, чого хоче.

— Це твій господар тобі звелів?

Рабам клас зазвичай обирає господар, тож Аделе вирішила, що це наказ Ю, але Маріфа захитала головою ще рішучіше.

— Ех… тоді тим більше подумай як слід.

Аделе зітхнула й спробувала ще раз, але з твердого погляду Маріфи зрозуміла, що та не передумає.

※

— Ю, а нічого, що ви не пішли з Маріфою?

— Нічого.

— Он як. То клас ви обрали заздалегідь. Мабуть, Заклинач духів? Чи Маг?

Ю відчув, що вони говорять про різне.

— Клас? Я не знаю, що вона обере. Це ж її клас — хай сама й вирішує.

— Як це — ви теж не знаєте? Маріфа ж ваша рабиня? Зазвичай за рабів вирішує господар.

Ю сприйняв це як належне. Він озирнувся: Ніни з Леною позаду вже не було — вони сиділи за столом і годували одна одну смаженим хлібом, який він приготував. Ніна ще й розчісувала пальцями Лені скуйовджене після сну волосся.

— До речі. У матеріалах, які я колись купував, нічого немає про Магію мертвих і Магію простору-часу. Якщо є щось про них і про відповідні класи, я б купив.

Колетт поспіхом затулила Ю рота й зашепотіла йому на вухо.

— Ю, ц-цього не можна!

— А що таке?

— Як це «що таке»?! По-перше, Магію мертвих усі ненавидять за те, що вона робить. Хто нею володіє, той або сидить під наглядом держави, або ховається. А Магії простору-часу нині немає ні в кого. Кілька сотень років тому жив Чорний король демонів, що називав себе шостим, — здається, на ім'я Нага. Він знав цю магію й пішов війною на всі країни! Сила в нього була страшна: навіть ворожі між собою держави змогли запечатати його, лише об'єднавшись. Відтоді досліджувати Магію простору-часу суворо заборонено. Єдиний виняток — Гільдія алхіміків, та й їй дозволено лише виготовляти айтем-поучі. Але й там, кажуть, нею ніхто не володіє.

Ю трохи розчарувався: він сподівався на більше.

Тільки він пересів до Ніни й Лени, як на нього впала тінь. Ю підвів очі — над ним стояв здоровань, однаково великий що заввишки, що завширшки.

— Еккарте.

— Здоров, Ю, як ся маїш? Рарід-добряк розпатякував, шо ти йому задармо навичку на зброю почепив.

Еккарт — велетень-авантюрист, з яким Ю останнім часом частенько балакав. Відколи Ю прибув до Ками, він сяк-так зійшовся з тутешніми авантюристами, але чоловіки його чомусь сторонилися: крім Джозефа й Раріта, він розмовляв хіба що з цим велетнем. А от до Ніни з Леною вони підходили часто.

— Тц, базіка Раріт. Як зустріну — вріжу.

— Я, як зуздріну, дежь вріжу. Ґші-ші.

Ніна з Леною тицяли Еккарта в живіт, а він добродушно всміхався.

— М? Еккарте, в тебе на заду й на ногах кров проступила.

— О? Мабуть, зачепило, як щойно з удонським грізлі бився. Та зілля шкода — обійдуся.

Ю з Леною наклали на Еккарта Хіл, і рани вмить затяглися. Велетні від природи міцні, і крізь таку стіну м'язів кігті й ікла грізлі глибоко не пробили.

— Дякую. Ще й задармо, ґші-ші.

Поки вони вчотирьох теревенили, двері гільдії з грюкотом розчахнулися. Один із тих, що ввійшли, роззирнувся, зустрівся поглядом із Ю й рушив просто до нього.

— Ти — авантюрист на ім'я Ю?

Перед ними стояв чоловік у пишно оздоблених латах, двоє авантюристів, певно, з його почту, і ще один — із розпухлим обличчям.

— Мене звуть «Меч вибухового полум'я» Шам! Знаєш, чого я прийшов?

— Меч-Вибухового-Полум'я Шам? Дивне ім'я.

— Н-не блазнюй! «Меч вибухового полум'я» — це прізвисько!

І не соромно самому себе так величати?

Ю придивився до прибульців і насилу впізнав у чоловікові з розпухлим, побитим обличчям Мугу, з яким Лена колись ходила на винищення гобліна-генерала.

— Здоров, давно не бачились. Що це з твоїм обличчям?

Муга винувато відкрив рота, але Шам його перебив.

— Кажуть, ти добряче подбав про нашого Мугу. На винищенні гобліна-генерала Муга з товаришами взяли в загін он ту дівку — і що? Грац і Мімім загинули, а Муга лишився без руки. Певно, та дівка їх і тягнула на дно!

— Н-неправда! Скільки разів казати! Це ми їх тягнули на дно, а Ю з товаришами нас урятували! І з «Червоного метеора» я вже вийшов. Дайте мені спо… кха!

Договорити Муга не встиг — Шам навідліг ударив його в обличчя. З носа ринула кров. Муга рвонувся до Шама, але двоє з почту його скрутили.

Авантюристи довкола з цікавістю витріщалися. Втручатися у сварки всередині клану чи між кланами реєстраторкам не можна, але цього разу зачепили Ю з товаришами, тож і дівчата за стійкою не відводили очей.

— Самовільно з клану не виходять. Якісь новачки, що й у клані не були, осоромили «Червоний метеор» — найбільший клан Ками! Якщо про це дізнається пан Дерід, мені не відмитися.

— Гей, боягузи. У Муги, на відміну від вас, хоч є характер. Пустіть його.

— Ми — боягузи?!

— А хіба ні? З одним Мугою не впораєтеся — от і навалилися втрьох.

— Годі! Ю, не дражни їх, цей тип… ґх-х…

Один із тих, що тримали Мугу, викрутив йому руку.

— Мій рівень — тридцять один. Перший клас — Лицар, другий — Маг-лицар. За силою я не поступлюся й рангу C.

Ю з товаришами аж отетеріли: Шам отак запросто вибовкує свій рівень і класи! Двоє з почту й не думали його спиняти — навпаки, дивилися з виразом «ну що, з'їли?».

Приховувати свої здібності — одне з головних правил авантюриста. Вороги — не лише монстри, а й колеги по ремеслу, злочинці, торговці відомостями, ворожі клани. Хто знає, на що ти здатен, той знайде на тебе управу. Тому картку авантюриста не показують кому попало.

— Ти часом не тепличний?

— Тепличний? Що це значить?

— Кажуть, деякі великі клани беруть з аристократів і купців гроші й вирощують їхніх дітей у безпеці. Схоже, тебе так і виростили — у теплиці.

Шам побагровів. І недарма: він — другий син барона, і батьки заплатили голові «Червоного метеора» купу грошей, щоб той його виростив.

— Т-ти!!

Шам потягнувся схопити Ю за комір, але збоку його руку перехопив Еккарт.

— Ти до Ю чіпляєсся?

— Пусти! Бугай тупий, раз ти тут стирчиш, то в тебе щонайбільше ранг D! Думаєш, здолаєш мене?!

Еккарт і бровою не повів — тільки стиснув дужче, аж Шамова рука захрускотіла.

— Та ну. Таки тепличний. Такому, як ти, не здолати й оцього авантюриста рангу D. І так ясно, хто сильніший: той, хто набивав рівень у безпеці, чи той, хто вижив у смертельних боях.

Авантюристи довкола схвально загули й почали підливати масла у вогонь.

— Отож, отож! Раз великий клан — то й зазнаватися?!

— І взагалі, що ти про себе уявив?!

— Каже, з тобою й говорити нема про що, — клич Деріда!

Шам остаточно втратив голову й ладен був схопитися за меч, але збоку його гукнули.

— Краще не треба, чуєш? Ти програєш.

— Хто там?!

— Та це я-а~

— Такого я не зна… Г-граф Мусс?!

Це були Мусс, володар міста Кама, і його дворецький Нунг.

— Приємно познайомитися. То ти і є Ю Сато. Справді чорне волосся й чорні очі. Одразу до справи: хочеш стати моїм?

Ніна повільно підвелася й плавним рухом вихопила кинджал.