Розділ 63 — Збоченець і збоченець

— Що ти сказав~?

Ніна, погойдуючись усім тілом, наближалася до Мусса.

— Не подумай нічого поганого. Я просто хочу його.

Від цих слів у Ніниних очах згасло світло.

— Ю, щоб ти знав, мій~

Нічий він! Від слів цих двох збоченців Ю аж пересмикувало.

Лена повільно підвелася й стала між ними. Ю глянув на неї з надією — вона ледь помітно всміхнулася й кивнула.

— …Годі вже вам обом. Ю нічий. Тобто мій.

Збоченців просто стало на одного більше. Зівак довкола теж пересмикнуло, а от реєстраторки чомусь збуджено сперечалися, хто тут пасивний, а хто активний.

Мусс не розумів, чого розсердилися Ніна й Лена, і здивовано глянув на Ю, але той відвів очі.

Нунг, не перестаючи всміхатися, тицьнув Мусса пальцями в шию.

— Пане, — лагідно засміявся Нунг, — після такого вас хоч-не-хоч зрозуміють неправильно. Перепрошую всіх. Пан граф вічно не договорює, от і виходять непорозуміння — не гнівайтеся на нього. Його захоплення — збирати здібних людей, тобто брати їх під своє крило, і нині в його маєтку живе десятеро таких. Усі — чудові люди. Цього разу пан граф звернув увагу й на вас, Ю, і дуже хоче, щоб ви приєдналися.

— Кхе-кхе, діду, не тицяй у шию. Гаразд, визнаю: пояснив я кепсько. То як? До речі, крім тих десятьох у маєтку, в мене ще близько сотні дружинників. Обмежувати не люблю — робитимеш, що заманеться.

— Чому він?! Не схоже, що він аж такий здібний, щоб ним цікавився сам граф Мусс!

Шам спалахнув і став сперечатися вже з Муссом.

— Здібний, ще й як. Принаймні здібніший за тебе.

— Що?! Я — Шам ду…

— Шам ду Блад, другий син роду Блад. У шістнадцять заплатив «Червоному метеору» й вступив до клану. На грошах, дорогому спорядженні й клановій підтримці за рік доріс до рангу D. Тридцять перший рівень, перший клас — Лицар, другий — Маг-лицар, правша. Найкраще йому вдається Магічний меч — поєднання клинка й магії, — але щитом він орудує незграбно, та й цю техніку контролює кепсько. За пиху авантюристи його не люблять, і навіть у власному клані його ледве терплять. Хм-м, анітрохи мене не приваблює.

— Н-ну, я трохи різкий, та й моєму роду дехто заздрить, але ви, знаючи все це, кажете, що якийсь шмарк… що цей Ю, який невідомо звідки взявся, ще й без клану, — здібніший за мене?!

— Ага, хочу його~ А ти краще пильнуй спину.

Шам обернувся — позаду стояла Маріфа, яка вже обрала клас.

Коли вона вийшла з кімнати класів, у гільдії галасували — саме там, де сидів Ю з товаришами. Вона протиснулася крізь зівак: двоє тримали чоловіка з розпухлим обличчям, поруч стояли здоровань — судячи з розмірів, велетень, — якийсь тип у пишних латах, ще один, з вигляду аристократ, а біля нього — старий, певно, дворецький.

Той, у латах, казав про Ю образливі речі, і в неї нашорошилися вуха. Придивившись, вона побачила: навіть завжди усміхнена Ніна стоїть із кам'яним обличчям і кинджалом у руці, а Лена стискає посох, — і зрозуміла, що все серйозно.

— Ти… дарк-ельфійка. Тобі щось від мене треба? Судячи з убрання, покоївка. Хочеш служити мені? А ти, бачу, красуня. Як тебе звати? Мене звуть…

Поки Шам милувався Маріфою, її губи ворушилися, наче щось шепотіли.

Для неї Шам уже був ворогом. Вона мимоволі промовляла заклинання магії духів — звісно, без голосу: шрам на горлі не давав. Ані звуку. І все ж те, чого вона ніяк не могла домогтися на тренуваннях, — чари без речитативу — вийшло. Склалося її коронне — «Вотер Буллет», заклинання першого рівня магії духів води.

Лишалося тільки пустити його в ціль.

— Ха-ха, схоже, ти їй не до вподоби.

— Кх… Ю, Муго! Ви мені за це ще поплатитеся!

Шам, переконаний, що його осоромили при всіх, почервонів до вух і разом із почтом кулею вилетів із гільдії.

Муга, якого посіпаки нарешті відпустили, витер піт із чола й сів просто на підлогу.

— Ю, знову я тобі завдав клопоту.

— Та який там клопіт.

Ю наклав на нього Хіл і розпитав, що сталося.

Виявилося, Муга вийшов із «Червоного метеора» й почав усе спочатку з новими товаришами. Декому в клані це не сподобалося, і його вперто «вмовляли» повернутися — тобто погрожували, а сьогодні схопили силоміць і притягли сюди, до Ю.

— Дякую. — Муга зніяковіло почухав потилицю. — Тепер я щодня беру квести з новими товаришами — хоч нас і всього троє. Один — Самат, другий — дивак Морі, що називає себе героєм. Обидва щойно з глушини, але хлопці хороші.

— Он як, стараєшся.

— Усі троє б'ємося зблизька, тож загін виходить однобокий, але ми ладнаємо.

— Робота авантюриста небезпечна. Краще ходити з тими, з ким ладнаєш. Слухай, а ти доки тут сидітимеш…

— Я ж не чув відповіді.

Поруч, наче так і треба, сидів Мусс, а за ним стояв Нунг.

— Не цікавить. Кличте когось із авантюристів вищого рангу.

— А ти знав, що маєток, де ти зараз живеш, — мій? — Мусс лукаво примружився. — Діду, скільки він коштує?

— Будинок і земля просторі, але місце не найкраще, тож продавали його за тридцять мільйонів мадок.

— Здається, п'ять мільйонів мадок завдатку гільдія мені передала, а от що робити з рештою~

Мусс із грайливим «м? м?» зазирав Ю в обличчя. Нунг за таке тицяв його пальцями в бік, тож Ю не надто й розсердився.

Ю сягнув рукою в айтем-поуч — і на стіл градом посипалися золоті монети.

— Тут двісті п'ятдесят золотих. Можете перелічити.

Ю підвівся. Мусс такого не чекав — на обличчі в нього аж піт виступив. Він сам завів мову про гроші, тож тепер не міг сказати, що не візьме.

— Ю. Пан граф не мав на думці нічого лихого, тож прошу вас…

Нунг уклонився й підвів голову — він усміхався. Ця усмішка була не така, як в Еккарта, але теж заспокоювала. А ще вона когось нагадувала.

— А, ну… та нічого… нічого страшного.

Надворі Ю з товаришами попрощалися з Мугою й Еккартом і пішли до маєтку.

— Ю.

— М?

— Той пан Нунг трохи схожий, правда ж?

— Мабуть… таки схожий.

※

— Перше враження — чудове!

— І звідки у вас така впевненість? — Нунг ледь помітно всміхнувся.

— Добре чи погано — а мене він запам'ятав.

— Враження ви, безперечно, справили.

— Краще скажи, діду, як Ю на тебе дивився?

— Хм. Так, ніби бачив крізь мене когось іншого.

— Хай там як, — вдоволено мовив Мусс, — збирай про Ю Сато все, що зможеш. Гільдія авантюристів, схоже, його прикриває, але й ти подбай, щоб королівство нічого не дізналося. Ах так, іще: ті, що нишпорять довкола, заважають.

— Про відомості я вже подбав. Шпигунів теж залиште мені.

Мусс думав про те, що буде далі, і всміхався так, ніби йому страшенно весело.