Розділ 68 — Маріфа, перший лабіринт Ч-2

— Гя-ан!

Дамаський кинджал Ніни розітнув вищому кобольдові горлянку. А вищого кобольда-чарівника, що позаду читав речитатив, уразив «Сандерболт» — заклинання другого рівня чорної магії, яке Лена вже тримала напоготові.

Чарівник загинув, навіть не встигнувши скрикнути.

Чулося тільки чиєсь хекання.

Маріфа, важко дихаючи, гризла себе: як же далеко їй до тих двох!

Загін дійшов уже до одинадцятого підземного поверху Лабіринту Горго, дорогою бився з ограми, саламандрами, големами й усякими іншими, а вона геть нічим не допомогла.

Особливо з твердими, як-от големи: стріли в них не встромлялися, тож вона пробувала бити магією духів, але Ленине заклинання щоразу спрацьовувало швидше. Та й за тим, як швидко ті двоє винищували монстрів, вона ледве встигала.

— Марі, може, відпочинемо?

— Не зважайте… на мене… йдіть далі.

— …Не перетруджуйся.

Лена наклала на Маріфу Хіл — він не лише загоює рани, а й повертає сили.

Ю хоч і поновлював зачарування, але решту часу тільки робив зілля й у бій не втручався: насправді вперед ішли самі Ніна з Леною. А загони рангів D–E зазвичай досліджують лабіринт уп'ятьох-усімох, тож обидві вже, можна сказати, були серед найсильніших авантюристів рангу D.

— Шкода, що на десятому не було боса, але й те, що досі знайшли, непогане. Так і підемо аж до найнижчого поверху. Маріфо, не лізь через силу вперед — це твій перший лабіринт. Стримуй ворога й прикривай нас із лука.

Досі вони знайшли три скрині; на одній була пастка, але Ніна її знешкодила, тож забрали все.

У скринях були три сильні зілля, срібний кинджал і два кристали.

— С-слухаюся.

Тут вони вирішили перепочити: дістали з айтем-поучів фляги й напилися, а Лена відновила MP зіллям мани.

Ніна зайшла за спину Ю, який саме займався алхімією, обійняла його, зняла з нього льотний шолом і взялася гратися волоссям.

— Ніно, не заважай.

— У тебе таке шовковисте волосся~ — Ніна аж замуркотіла.

Лена лягла горілиць і поклала голову Ю на стегно — він сидів, схрестивши ноги.

— …Відпочинок у лабіринті — важлива річ.

— А мені як тепер відпочивати…

— Панно Ніно, Лено… не заважайте господареві.

Маріфа відпочивала, але коли ті дві взялися чіплятися до Ю, змовчати вже не змогла.

— Марі, мені це треба, щоб відновитися.

— …Хр-р-р… хр-р-р…

Лена просто спала…

— Т-та майте ж міру!

Маріфа з настовбурченими вухами вже хотіла підвестися, та Ніна, стиснувши кинджал, схопилася раніше.

— П'ять… дев'ять… п'ятнадцять… Хм, багато їх іде.

Маріфа схаменулася й прислухалася: і справді, тупотіла сила-силенна ніг.

Невдовзі з коридору попереду, щось вигукуючи, до них вибіг загін.

— …! …кайте! …не вдалося… ви… небезпечно…

Чоловік, що біг першим, кричав, бризкаючи слиною.

За загоном виднілося понад десяток постатей — у кілька разів більших за людину, зеленошкірих, із рогами на головах. Огри.

— Ю-у, що робитимемо?

— Відпочивайте.

Ю зняв Лену зі свого стегна, підвівся й пішов назустріч утікачам.

— Дурню! Тікай швидше! Кажу ж — пастку не знешкодили, і з'явилися монстри!

— Бріте! Уже не встигнемо, тікаймо хоч самі!

Огри, мабуть, зраділи, що здобичі побільшало, і з ревом наддали ходу.

— Дурню! Кинути таких молодих і втекти — хіба можна?!

Чоловік, що біг першим, зупинився поруч із Ю, стиснув меч і приготувався дати відсіч.

— Ні-ні, це ж смерть ні за що! Тікаймо!

Решта загону кинула Бріта й пробігла повз Ніну з дівчатами.

Маріфа хотіла кинутися до Ю, але Ніна схопила її за руку.

— З Ю все буде гаразд~

— Панно Ніно, пустіть! Там стільки огрів!

— Вибач, хлопче, — Бріт криво всміхнувся. — Втягли тебе в нашу халепу… Ну, заберу з собою на той світ стільки огрів, скільки зможу.

— Не переймайся. Нічого страшного.

Ю пустив в огрів заклинання.

— «Без речитативу»?! Але ж «Стоун Буллет» — це перший рівень чорної магії, ним їх навіть не зупиниш…

«Стоун Буллет» — найпростіше заклинання, що пускає маленький камінчик. Та той, що пустив Ю, влучив першому огрові в груди — і вибухнув.

У грудях огра зяяла діра — не віриться, що таку пробив крихітний камінь.

Камінчик Ю і справді був невеликий, але з кінчиком, схожим на квітковий пуп'янок: влучивши в ціль, він розкривався всередині тіла, наче квітка, і руйнівна сила розходилася на всі боки, завдаючи страшних ран.

— Щ-щ-щ-що це таке? Одним-єдиним «Стоун Буллетом»?!

Огр із дірою в грудях упав. Решта на мить завмерла, а тоді, оскаженівши, помчала далі.

Бріт, наляканий розлюченими ограми, обернувся до Ю — і здивувався ще дужче: довкола хлопця висіли кілька десятків таких самих камінців. Наступної миті всі вони разом полетіли в огрів.

— Ґо-ґа-ґа-ґа-ґа-а-а-а-а-а-а-а?!

Передсмертні крики огрів луною покотилися коридорами.

Ці міцні здоровані — одні з найсильніших монстрів Лабіринту Горго — за кілька хвилин перетворилися на фарш.

— Старий, убив їх я, тож магічні самоцвіти заберу собі, згода?

— А, а-а… б-беріть.

Бріт, у якого аж шмарклі потекли, ледве спромігся на цю відповідь.