Розділ 7 — Злодійка Ніна Ч-1

Каст Морю очолював Гільдію авантюристів у селі Рессел. Про себе він був високої думки, і посада в такому глухому селі здавалася йому не по заслузі.

(А вчора таки добре все склалося. Коли селяни замовили Хаге того малого, я аж злякався. Зате тепер він у село не поткнеться, а трави йтимуть мені задарма. Навіть як відняти те, що я заплатив Хаге, зиск чималий. Малий — моя дійна корова! Нема чого його вбивати. Тепер він мені ще й вдячний буде і носитиме трави мовчки.)

Каст щиро вірив, що Ю вцілів завдяки йому й тепер має бути вдячний. За щоденний кошик трав належало дев'ять мідних монет, і шість із них — дві третини — Каст клав собі в кишеню. А що малий приносив трав багато й добрих, то по-чесному платити мали б іще більше, і разом із тим, що гільдія брала із замовників, набігала зовсім не дрібна сума.

Каст, гидко посміхаючись, перераховував монети, коли двері гільдії рипнули — хтось увійшов. Він поспіхом згріб гроші, а побачивши, хто прийшов, заволав:

— Т… ти?! Чого приперся?! Чи ти забув про вчорашнє?! Цього разу навіть я не зможу тебе захистити!

Каст говорив зверхньо, ніби робив велику ласку, але обличчя Ю лишалося кам'яним.

— Я прийшов по нагороду, яку мав отримувати від самого початку.

— Д… дурень!! Т-ти… ти хоч розумієш, яке твоє місце?!

Малий і раніше дивився зухвало, та сьогодні Каст відчував: щось не так.

(Він якийсь інакший… Чого він такий спокійний? Натрапить зараз на Хаге з компанією — і його таки вб'ють…)

Тут Каст помітив, що Ю тримає щось загорнуте в ганчірку. Малий повільно розгорнув її — довгий меч.

— Ти… де ти взяв цей довгий меч?

(Дивно: у цьому селі ніхто нічого малому не продасть. До того ж на мечі кров…)

А тоді Ю поклав перед Кастом свою картку авантюриста.

— Я знаю, що ця картка — підробка. Цікаво, що буде, якщо я піду з нею до головного відділення гільдії в столиці.

— Та як такий малий, як ти, дістанеться до столиці…

Каст хоробрився, та якби Ю справді дійшов до головного відділення, біда спіткала б не малого, а його самого. Справу, може, і вдалося б зам'яти, але про підвищення й переведення до столиці довелося б забути.

— Ти що, не впізнаєш, чий це меч?

Лише тоді Каст упізнав його: це був меч Хаге.

— Ти… вбив Хаге…?!

— Не твоє діло. Мовчки віддай мені нагороду, яку я мав отримувати, — і з тобою нічого не станеться.

Каст і незчувся, як укрився потом з голови до п'ят. За одну ніч вони з малим, якого він досі лише обдирав, помінялися місцями. А Хаге, найпевніше, таки мертвий. Лишалося одне — нацькувати на малого… на цього шмаркача посіпак Хаге. Але ж це Каст сам просив лишити Ю живим, і через це Хаге загинув — дізнаються селяни, то й йому не минеться. Мовчки він виклав на стіл усе, що досі привласнював.

— Якби ти одразу поводився чесно, до такого б не дійшло.

Забираючи своє, Ю заразом «Відбиранням» витяг із Каста й навички «Ковальство» та «Алхімія».

Узагалі-то це було нерозумно — не дай боже хтось дізнається про «Відбирання», — але терпіти далі те, як із ним тут поводилися, Ю вже не міг.

— Забирайся геть! І щоб ноги твоєї тут більше не було!!

— Ха-ха, та я й без тебе більше сюди не прийду. Як мене побачать селяни, буде кепсько, тож я, з твого дозволу, вийду чорним ходом.

Ну от, у цьому селі мені більше нема чого робити. Тепер — розвивати навички, що так вдало мені дісталися.

Схоже, чим більше користуєшся навичкою, тим вищий її рівень. Тоді «Ковальство» й «Алхімія» ростимуть, якщо справді щось робити руками? Треба з'ясувати…

Я йшов стежкою додому, коли відчув на спині чийсь погляд. Обернувся — та сама руда дівчина.

Вона підійшла впритул і дивилася так, ніби хотіла щось сказати. Навряд чи вона з посіпак Хаге, але про всяк випадок я глянув на її статус.

Ім'я: Ніна Реба

Раса: Людина

Клас: Злодійка

LV: 12

HP: 76

MP: 21

Сила: 21

Спритність: 52

Витривалість: 21

Інтелект: 16

Магія: 11

Удача: 22

Пасивні навички

Виявлення ворога LV1

Виявлення пасток LV1

Володіння кинджалом LV1

Активні навички

Крадіжка LV1

Причаювання LV1

Знешкодження пасток LV1

Унікальні навички

немає

Ця… вища рівнем за Хаге?! Із бойових навичок хіба що «Володіння кинджалом»? Але за статусом вона мене геть переважає. Хоча, якщо додати навички, може, й переможу?

— Слухай… хочеш, я, так і бути, стану твоєю напарницею?

— Не хочу.

Такою була моя перша розмова з Ніною Ребою — і початок довгої історії.