Розділ 70 — Маріфа, перший лабіринт Ч-4

Лабіринт Горго рангу D дістав свою назву від авантюриста рангу C Горго Баффарі, який відкрив його двісті дев'ятнадцять років тому.

Доти біля Ками був лише лабіринт рангу B, «Гниле царство Енріо», і в місцевій гільдії трималася хіба жменька авантюристів високого рангу. А відтоді до міста посунули з глушини початківці — шукати щастя.

Авантюристам рангу E під силу поверхи з першого по дев'ятий, а кидати виклик босові десятого для них — самогубство. Від іменованого монстра, що там сидить, гине чимало й тих, у кого ранг D, тож гільдія радила йти далі лише загонам рангу D щонайменше з п'ятьох людей, у яких рівень не нижче двадцять п'ятого.

Хто пройде всі тридцять поверхів, того визнають повноцінним авантюристом.

Цього дня з'явився новий загін — наймолодший серед тих, хто пройшов Лабіринт Горго.

На тридцятому підземному поверсі, на самому дні Лабіринту Горго, точився бій.

Від двадцять першого поверху й нижче трапляються переважно орки, тож і тутешній бос, звісно, був орком.

— Бво-о-о-о-о-о-о-о!

Іменований орк-генерал застосував «Рев», але Лена з Маріфою, навчені огром-підвидом, затулили вуха й відійшли подалі.

— Вибача-а-ай~

Ніна задіяла унікальну навичку «Магічне стиснення землі», одним ривком пірнула орку-генералу під руку й ударила обома кинджалами водночас — «Крітікал Блоу», техніка кинджала першого рівня. Вона цілила в щілини сталевого обладунку, що вкривав орка з голови до ніг, але товста шкіра й м'язи зупинили і мітрилове, і дамаське лезо.

— …Ніно, відійди.

Почувши Лену, Ніна хотіла відскочити, але м'язи затисли кинджали так, що їх не висмикнеш, тож вона кинула зброю й відступила.

Щойно між Ніною й орком з'явилася відстань, Лена пустила «Гримуче полум'я» — заклинання третього рівня чорної магії.

— Ґво-о-о!

Орка з голови до ніг охопило полум'я, але він різко втягнув носом повітря й дмухнув навичкою «Брес». Вогонь здуло, хоч з усього тіла й далі валив чорний дим.

— …Живучий.

— Ле-ено, не обвуглюй мої кинджали-и~

Поки Ніна жалібно скиглила, орки-солдати з генералового почту вирішили, що беззбройна дівчина — легка здобич, і кинулися на неї.

Маріфа стріляла по орках, що з ревом мчали на Ніну, і завдяки «Потужному пострілу» й магії духів вітру стріли вже не відскакували від їхньої шкіри, а встромлялися.

Один орк, не зважаючи на це, щосили махнув на Ніну сталевою бойовою сокирою. Важка сталь та ще й орча сила — сокира з гуркотом летіла вниз, а Ніна голими руками відвела її вбік.

Розвідниці — злодійки чи вбивці — хоч і б'ються зблизька, але сили їхній клас майже не додає, тож зазвичай Ніна такого удару не втримала б. Та завдяки зачаруванню Ю, «Браслету огра» й «Драконячому браслету» сили в неї зараз було не менше, ніж у воїна.

Орк отетерів: людська дівчина так легко відбила його сокиру! А Ніна вже схопила його за горло й Технікою вбивці другого рівня, «Обертальним зламом», скрутила йому шию. Голова орка зробила повний оберт, і він, так і не збагнувши, що сталося, впав із піною на губах.

— Бхі-і-і!

Розлючені смертю товариша, орки-солдати кидалися на неї ще й ще, але Ніна спокійно дістала з айтем-поуча запасну зброю — мечолом і кинджал з обсидіанового заліза — і взялася методично їх шматувати.

Один орк, побачивши, що сталося з рештою, злякався й кинувся тікати, але Маріфина стріла пробила йому око й увійшла аж у мозок.

— …Скопіювала.

— Ні.

— …Мавпувала.

— Ні.

— …Можеш звати мене старшою сестрою.

— Не зватиму.

Стріли, огорнуті вітром, Маріфа й справді придумала, дивлячись, як Лена наділяє бар'єр стихією. Вона була вдячна Лені за турботу, але змиритися з тим, що та, старша лише на рік, корчить із себе старшу сестру, не могла — от і впиралася.

— Не час розслаблятися. Орк-генерал живий-живісінький.

Генерал і справді був живий — і шаленів від люті через убитих посіпак.

Він висмикнув із боку Нінині кинджали, мітриловий і дамаський. З ран потекла кров, але товста шкіра не дала їй литися рясно.

Не зважаючи на рани, орк стиснув молот з обсидіанового заліза й з ревом кинувся на Ніну.

Він замахнувся й пустив у хід «Нищівний тиск» — техніку молота третього рівня. Іменований генерал незрівнянно сильніший за звичайного орка-солдата, та ще й такий потужний прийом, тож Ніна не стала відбивати удар, а ухилилася й контратакувала.

Там, де молот ударив об землю, вона на п'ять метрів довкола просіла й пішла тріщинами. Видно було: якщо такий удар дістане Ніну чи когось із дівчат — їм кінець. Недарма по Ніниному чолу стікав холодний піт.

— …Ніно, вогонь і блискавка теж ковзають по шкірі — великої шкоди не буде.

Лена холоднокровно оцінювала, на що здатен генерал, і міркувала, що його візьме.

Маріфа теж стріляла, але стріли відскакували від обладунків і шкіри орка.

— Ле-ено, готуй «Гримучий грім».

З цими словами Ніна кинулася на орка-генерала. Той махнув молотом навідліг, але вона пірнула під удар і різонула його кинджалом.

Зблизька орк не міг як слід розмахнутися й тільки оборонявся. Нарешті, не витримавши граду Ніниних ударів, він широко замахнувся — і Ніна, наче тільки цього й чекала, вдарила «Дед Стабом», технікою кинджала другого рівня, просто в рану на його боці.

Мечолом роздер ту саму рану, і навіть генерал не стримав крику.

— Зара-аз~

Прозвучало це якось несерйозно, але Лена зрозуміла задум і вдарила заготованим «Гримучим громом» — заклинанням третього рівня чорної магії — просто в мечолом.

Хай орка й захищала товста шкіра, та коли блискавка пробігла по клинку і пронеслася його нутрощами, він не витримав і впав горілиць.

— Ґ-ґа… а-а…

— Ще живий.

Ю зазирнув орку-генералу в очі, відібрав «Техніку молота» четвертого рівня, «Посилення фізичних здібностей» третього та інші навички — і стяв йому голову.

— У-у-у, моя зброя вся в слизу!

Нінину зброю й справді всю заляпало кров'ю та слизом генерала.

— …Нінина зброя стала жертвою.

— Бідна панна Ніна.

— Не стала! Не стала, чуєте! Помию — і все буде гаразд!

Пропускаючи повз вуха балачки дівчат, Ю знімав з орка-генерала все цінне й виймав магічний самоцвіт.

— Ю-у, з'явилася скриня — можна я відкрию?

— Ага, відкривай — ти або Лена.

Сьогодні Ю жодної скрині в лабіринті сам не чіпав. Він не знав, чи вміст визначено заздалегідь, чи він залежить від того, хто відкриває, тож доручав це Ніні або Лені — в них найвища Удача.

Як Ю й чекав, з іменованого орка-генерала дістався цілий магічний самоцвіт четвертого рангу. Ю вже хотів сховати його в айтем-поуч, але відчув на собі погляд.

— Чого тобі?

— …Навичку на мітриловий посох.

Лена, схоже, не забула, що колись Ю наділив навичками тільки Нінину зброю, і тепер випрошувала того самого й собі.

— Із навичок для магів можу дати «Посилення магії», «Підвищення швидкості речитативу», «Зменшення витрат MP», «Підвищену швидкість відновлення MP» і «Підвищений опір магії». Яку хочеш? Зі «Зменшенням витрат MP» на самоцвіт четвертого рангу влізе лише одна навичка, а з решти — дві.

— …Справді можна?!

Ю й сам давно вирішив, що коли Лена змінить зброю, а йому трапиться цілий самоцвіт, то наділить навичками і її посох. Тож він був не проти.

Лена, що з нею буває рідко, почервоніла й, схвильовано стиснувши мітриловий посох, простягнула його Ю.

— …«Посилення магії» там уже є. Тоді «Підвищення швидкості речитативу» й «Підвищену швидкість відновлення MP».

Ю одразу наділив посох навичками.

Лена, отримавши його назад, на радощах аж закружляла на місці.

— …Берегтиму.

— Аж два дорогі посохи — це розкіш.

Маріфа дивилася на цю, як на її думку, надто розкішну для Лени зброю мало не із заздрістю.

— Ю-у, у скрині були самоцвіти~

Зібравши здобич і вміст скрині, Ю з товаришами каменем переміщення вибралися назовні й рушили до Гільдії авантюристів.

— Добрий вечір усім! Чим можу допомогти?

До гільдії вони дісталися, коли вже сутеніло. Почувши, що Ю приніс багато матеріалів, Колетт повела їх не до звичайної стійки, а до великої кімнати, куди приносять свою здобич клани. А дві реєстраторки — мовляв, допоможемо — спокійнісінько пішли слідом.

Чим більше матеріалів вони бачили — і якої якості! — тим напруженішими ставали обличчя всіх трьох.

— Луска саламандр, кігті отруйного грізлі… а тут купа шкур огрів, тільки геть подертих. Ц-це шкура огра-підвиду, а це шкури орків-солдатів… і ш-шкура іменованого орка-генерала! Невже ви пройшли Лабіринт Горго?!

Шкури огрів були подерті, тож хоч їх була ціла купа, пішли вони лише десь за тридцять срібних.

— Нарешті пройшли.

— Нарешті? Та що ви! Ви ж і двох місяців у Камі не прожили! Ви, мабуть, наймолодші, хто його пройшов!

Схвильована Колетт насіла на Ю, але Маріфа стала між ними. Дві реєстраторки за її спиною закивали: так-так.

— Перепрошую, розхвилювалася… Отже, сума викупу. Шкури огрів, шкура огра-підвиду, луска саламандр, хутро, кігті й печінка отруйного грізлі, шкури й печінка орків-бійців, орків-солдатів і орка-генерала, срібний кинджал, а наостанок самоцвіти — два кристали, іоліт і аквамарин. Разом сорок п'ять золотих і чотири срібні.

Від стількох матеріалів Колетт і обидві реєстраторки аж упріли.

Половина суми припадала на самоцвіти — видно, й у цьому світі коштовне каміння цінують високо.

Ю стало ніяково, що вони так натрудилися, хоч це й їхня робота, тож він дістав маленьку пляшечку — полуничний джем власного виготовлення.

— Якщо хочете — пригощайтеся.

— Ц-ц-це що?

— Полуничний джем. Спробуйте з хлібом — досить смачно.

Ю подякував, уклонився й вийшов із кімнати.

— Ю, дякую… А ви що робите?! Це ж мені дали!

— Ах! Це ж, мабуть, рубінова полуниця, що росте тільки у Великому лісі! Невже сам зробив?

— Не може бути! Джем з рубінової полуниці в Торговому домі Монпет коштує п'ять срібних півмонет!

Навіть Ю, який подарував той джем, не міг передбачити, що після їхнього відходу між трьома юними панянками спалахне справжня битва за одну-єдину пляшечку.