Розділ 71 — Найсильніший авантюрист рангу D

— …Ніна сердиться.

Ніна сиділа за столом, підперши щоку рукою, і була явно не в гуморі.

А все через це:

— Смакота! Великого кабана я їв не раз, але це щось особливе. Яке м'яке!

— М'ясо великого кабана швидко стає жорстким, тож таке свіже трапляється нечасто. Навіть удонський грізлі, якого я приніс, поряд із ним програє.

Мусс сипав похвалами, вишукано відправляючи до рота шматок за шматком. Нунг, радісно примружившись, дивився на нього.

Як же вийшло, що Ю з товаришами вечеряють разом із Муссом? Коли вони, продавши в Гільдії авантюристів матеріали, повернулися до маєтку, біля брами на них уже чекали Мусс і Нунг.

У саду вільно бігали чорні вовки, тож усередину гості, схоже, не заходили. Звірі зустріли їх хто як: одні махали хвостами біля брами, інші насторожено гарчали, а комусь, видно, було байдуже — той качався спиною по землі.

Та щойно повернулися господарі, вовки радісно загавкали й гуртом кинулися до них.

— О, а я вже зачекався.

Мусс заговорив так, ніби вітав давнього друга, а Нунг мовчки вклонився.

— Чого треба?

— Я, як-не-як, аристократ, та ще й граф. Так зі мною розмовляти не годиться, чуєш?

Ю, не звертаючи на Мусса уваги, відчинив браму, і довкола нього збіглися вовки. Ніна стала в Ю за спиною і чомусь затуляла йому зад.

— А мені ж так важко було стримувати інших аристократів~

Мусс ніби говорив сам до себе, але так голосно, щоб усі почули.

— Ти про що?

— Про це поговорімо за вечерею, — Мусс змовницьки всміхнувся.

— Ю, мені вдалося роздобути добре м'ясо й рибу — може, повечеряєте? На вигляд і не скажеш, але готувати я вмію, тож не розчаруєтеся.

Мусс і Нунг, самі все й вирішивши, як ні в чому не бувало пройшли в браму.

Вовки поглядали то на Ю, то на Маріфу. Маріфа їм підморгнула, і ті з таким виглядом, ніби все зрозуміли, кивнули — і знову заходилися гратися з Ю. Нічого вони, звісно, не зрозуміли.

Мусс розглядав лікувальні трави й манову траву в саду, теревенив про всяку всячину — і так дійшов аж до вітальні, де звелів Нунгові готувати вечерю. Побачивши чорного гобліна Куро, що чекав біля Ю, він трохи округлив очі, але й тільки — і далі без кінця щось торочив.

Найстрашніше в Муссі було те, що базікав він не замовкаючи, а неприязні це не викликало. Навіть Ніна, яка спершу трималася насторожі, й сама не помітила, як уже спокійно з ним балакала.

Тим часом Нунг подав вечерю, і Мусс узявся до їжі. Сам Нунг стояв поруч, і Маріфа, ніби беручи з нього приклад, стала біля Ю.

— Довго ти ще їстимеш? Кажи вже.

Мусс ніяк не переходив до діла, і Ю дратувався. Лише Ю знав, які в Мусса навички, тож тримався насторожі, і балачки на нього не діяли.

— Ух, наївся досхочу. До речі, посуд у цьому домі — це часом не ти робив, Ю? Зроби й мені якось ніж і виделку. А лікувальні трави й манова трава в саду? Їх же на грядках виростити важко, а в тебе он як розрослися. Посади й у моєму саду, а я тобі на подяку дам трав зі свого. А, ти ж питав про аристократів? Та все просто: тебе хочуть прибрати до рук. Здібні люди потрібні кожному аристократові, тим паче поки ранг у тебе низький і мало хто про тебе знає. Гільдія авантюристів щосили це приховує, але чутки ходять: і про гобліна-короля, якого ти вбив, і про зілля, які ти продаєш, і навіть про те, що ти прикормлюєш гільдійських реєстраторок. А сьогодні ще й новенька: ніби ти заклинанням першого рівня чорної магії перебив десяток із гаком огрів. Я знаю щонайменше двох, хто вже збирав про тебе відомості, — віконта Горубарда й барона Періта. Ну, я подбав, щоб вони відступилися.

— Авантюрист належить до Гільдії, але взагалі-то він вільний.

— Звісно, всі держави, великі й малі, це визнають, але насправді не все так гладко. Аристократи й купці підминають під себе здібних авантюристів — владою, грішми, жінками, подарунками, а то й погрозами. Таке на кожному кроці. А чи вистачить вам, авантюристам рангу D, сили опиратися?

— …Королівство Самвана.

Лена, що наминала стейк з удонського грізлі, пробурмотіла це, навіть не глянувши на Мусса.

— Це ж та держава, що хотіла силою взяти на службу авантюриста рангу B: послала по нього тисячу вояків — і всі вони полягли.

— …Проти авантюристів державна влада безсила.

— Але ж той авантюрист був зовсім іншого рангу, ніж ви. Рангові B належить титул барона, а той ще й був у великому клані. «Легіон дракона» — там самі сильні, серед них аж семеро авантюристів рангу A.

Мусс глянув на Ю, щоб побачити, як той відреагує: гнів, страх, розгубленість чи невдоволення? Але на обличчі Ю не було нічого з цього.

Ю холодно посміхався.

То була не бравада й не пиха. Від такої посмішки моторошно ставало кожному, хто її бачив.

Дорогою до свого маєтку Мусс думав про Ю.

— Цікаво, що в нього було в голові, коли він отак посміхався?

— Мабуть, він упевнений у собі.

— Упевнений? Що встоїть проти аристократів і купців? Чи…

— У всьому. Гадаю, Ю й справді міг би повторити той самий «Кошмар Королівства Самвана», про який ішлося.

Від Нунгових слів на обличчі Мусса промайнула ледь помітна розгубленість.

— Я не перебільшую. Сьогодні я знову побув поруч із ним — і відчув такий самий тиск, як від пана Джозефа. Я вважав його самородком, з якого незабаром виросте авантюрист рангу A, але, може, він уже й зараз не слабший за них.

— Тепер він мені потрібен ще дужче. Здобути б Ю — а там можна й знову позмагатися з Великим мудрецем. А що скажеш про того гобліна? Про чорних гоблінів я ніколи й не чув, не те що бачив.

— Я теж такого бачу вперше. Чи то рідкісний вид, чи мутант. За силою — десь середина четвертого рангу.

Сонце сіло, і тракт, яким ішли двоє, огорнула темрява.

Нунг ішов попереду й підсвічував Муссові дорогу магічним знаряддям, піднятим над головою. Аж ось із темряви перед ними виринули три тіні.

— Пане, відступіть трохи назад.

Місто Кама досить безпечне — передусім тому, що його оточує зовнішній мур, а авантюристи щодня полюють на монстрів. Але вночі все інакше: монстри стають активнішими — гобліни, орки й інші виходять із лісу навіть на тракт і нападають на людей.

Троє орків, учувши людський запах, вийшли Муссові назустріч. Їхня помилка була в тому, що вони обрали не ту здобич.

Орки, люто сопучи, хотіли кинутися в напад — і відчули щось дивне: ноги не йшли вперед. Та й не тільки ноги — щось було не так і з тим, що вони бачили: земля опинилася десь на рівні шиї. Шия не поверталася, тож вони насилу скосили очі вниз — і нарешті помітили: нижче шиї в них нічого немає.

Вони сконали, так і не зрозумівши, що їм умить відкрутили голови.

— Вправно, як завжди. Кров тільки тепер бризнула.

— Аж соромно. Незграбна вийшла робота.

Таверна «Лікоріс» — одна з найпопулярніших у місті Кама: ціни помірні, їжа смачна, тож тут завжди повно авантюристів. Ось і сьогодні їх зібралося чимало, і кожен голосно хвалився своїми подвигами.

— Ну й день сьогодні — я вже думав, що мені кінець.

— Ще б пак! Я ж, дурень, сподівався, що Бапор знешкодить пастку!

— Замовкни! Я теж можу раз чи два схибити. Краще скажи, Бріте: те, що ти в гільдії розповідав, — правда?

— Та правда ж, скільки разів казати!

Бріт із клану «Сталь» одним духом допив ель, шумно видихнув і заторохтів:

— Хлопчина на ім'я Ю за мить перебив «Стоун Буллетом» десяток із гаком огрів. Ех, от би ви бачили! Я вже з життям попрощався, а Ю анітрохи не розгубився: став поруч зі мною — і без речитативу вистрілив «Стоун Буллетом». А його товаришки — спокійнісінькі, сидять собі мовчки й відпочивають, аж дивно. Перший же постріл влучив огрові в груди — і пробив там таку діру, що не повіриш, ніби то був маленький камінчик. Огр ліг на місці! А решту він поклав за кілька хвилин — аж сміх бере!

— Та тут не до сміху! Слухай, «Стоун Буллет» — найпростіше заклинання навіть серед першого рівня. Перебити ним огрів — та хто він такий?

— Але ж правда! — Бріт задоволено гмикнув. — Хочу на подяку пригостити його обідом. І до клану він, до речі, не належить.

Бріт розповідав так захоплено, ніби то був його власний подвиг, аж тут одна з авантюристок за сусіднім столом пирхнула. На біду, Бріт почув цей глузливий смішок.

— Гей. Що тут смішного, дівчатка?

Бріт кинув це зухвало, навмисне зачіпаючи сусідок. За тим столом сиділи самі жінки.

— Не бреши. Якби був такий вправний маг, за нього б уже гризлися аристократи, купці й великі клани. А тут ще й ранг D. Хто ж повірить, що маг рангу D сам-один перебив стільки огрів?

— Та ні, Ю не з тих магів, що стоять позаду.

— Що?! Ха, ха-ха, а-ха-ха-ха-ха!! То він ще й рубається зблизька, а магія в нього сильніша, ніж у магів? Якби був такий монстр, я б охоче на нього подивилася.

— Моран, годі вже. Вибачте нам, вона повелася грубо. Ми — авантюристки з клану «Місячний цвіт». Зазвичай ми працюємо в столиці, але наша глава сказала, що нам корисно побачити світ і набратися досвіду, тож ми нещодавно приїхали сюди, до міста Кама.

У клані «Місячний цвіт» самі жінки. Його глава, Аніта Розел, — авантюристка рангу C і одна з найперспективніших серед молодих.

Апрі ще раз насварила Моран і вклонилася.

— Апрі, нема за що перепрошувати. Сам винен — нічого брехати.

— Моран, я справді розсерджуся, чуєш?

Під холодним поглядом Апрі навіть Моран замовкла.

— А… ага. Ну, зрозуміли — то й добре. Я й сам розумію, що в таке важко повірити. Але це правда, чуєте? На Ю був дамаський обладунок, а в руках — меч, тож він швидше б'ється зблизька, ніж стоїть позаду.

— Он як. Меметт, ти змогла б так само?

Меметт, яка з головою поринула в яловичий гуляш, від несподіваного питання закашлялася.

— Кхе-кхе… Не питай так раптово. Убити огра «Стоун Буллетом», так? Звісно, ні. Ну, одного-двох огрів я й сама вб'ю магією, але тільки «Стоун Буллетом» — ні. Чим більше мани вкладеш, тим більший камінь і тим сильніший удар, але якщо вірити його словам…

— «Стоун Буллет» у Ю був завбільшки з жолудь.

— Тоді точно ні. Камінець завбільшки з жолудь — про що тут говорити?

— От бачиш! Навіть Меметт каже, що це неможливо! Я не винна.

Моран, відчувши підтримку, аж пожвавішала, але Апрі дала їй кулаком по маківці, і та принишкла.

— Але якщо він справді перебив десяток із гаком огрів «Стоун Буллетом» завбільшки з жолудь, та ще й сам б'ється зблизька… І при цьому він лише ранг D, так? Тоді серед рівних за рангом він, мабуть, найсильніший у всьому Королівстві Удон.

Від слів Меметт усі замовкли, і в куточку зазвичай гамірної таверни «Лікоріс» запала тиша.