Розділ 8 — Злодійка Ніна Ч-2

Ляп! Ляп!

— Бо… ляче… а…

Під блакитним небом лунали дзвінкі ляпаси.

(Я й сама не розумію, як до цього дійшло. Мене звуть Ніна Реба, я злодійка дванадцятого рівня із села Бібітт, днів два ходу звідси. Цього хлопця я вперше побачила з місяць тому. У Ресселі з ним поводилися жахливо. І очі в нього були такі самі, як у мене… Я стежила за ним потай, але на днях він мене помітив. У мене ж «Причаювання», хай і першого рівня, — і все одно помітив… Хлопця, здається, звуть Ю. Ми тоді зустрілися поглядами, але я його, схоже, анітрохи не зацікавила — він просто пішов собі далі.)

Ляп! Ляп!!

— Ох! …Ай…

(У це село я прийшла, бо втекла з Бібітта. Хлопці із загону, з якими я там ходила, напали на мене в лабіринті. Як подумати, вони з самого початку хтиво на мене поглядали. Я якось вирвалася, повернулася в село й розповіла, що сталося, але винною зробили мене… Мовляв, в авантюристів таке буває частенько, а як ідеш у загін до самих чоловіків, то чого ще чекати. А ті, хто на мене напав, без жодного сорому ще й кликали мене назад. Ще чого! Терпіти таке лише через те, що я жінка? Нізащо. Я більше нікому не вірила і, хоч там народилася й виросла, того ж дня пішла звідти.)

Ляп! Ля-я-ясь!!

— А-ах!

— Га?!

(У Ю такий самий погляд, як у мене… Я знаю, як жахливо з ним поводяться селяни і що навіть у гільдії його б'ють. Я сказала, що розумію його, і запропонувала стати напарницею, — а він мовчав із кам'яним обличчям. Тоді я вирішила перевести розмову із села на його дім: «Тебе ж, мабуть, і вдома та бабця Стелла, чи як її там, ганяє, як раба?»)

І щойно я це сказала, Ю розлютився.

— Та що ти знаєш про бабусю Стеллу?! Вибачся!!

— З… зачекай, я не це мала на увазі…

Ю обхопив мене за талію, підняв і одним рухом стягнув із мене шорти.

(Мене охопила паніка. Невже він, як ті хлопці із загону в Бібітті, збирається зробити зі мною щось мерзенне?!)

— Бабуся Стелла казала, що з жінками треба бути лагідним, тож відбудешся оцим.

І Ю щосили ляснув мене. По моїх… сідницях —

Так, мене лупцюють по сідницях…

Сила в нього зовсім не хлоп'яча. Спершу було боляче, але тепер уже приєм… ні, тобто нагоро… кхм, біль став цілком стерпним.

— Гей… корово, х… хай це буде тобі наукою… більше… не смій погано говорити про бабусю Стеллу!

(І Ю, наче злякавшись чогось, кинувся геть. З чого б це… Корова? Груди в мене, щоправда, великі… але тут уже нічого не вдієш. Я не здамся. Для початку треба вибачитися й розвіяти непорозуміння. Ой! Я ж так і не назвалася.)

※

Коли вже показався дім, Ю зупинився.

(Та дівчина… Ніна, здається… Мабуть, це про таких бабуся Стелла казала, що їх болем не приборкаєш.)

Так Ю вперше відчув страх зовсім іншого роду.

※

— Стелло, можеш купити мені пилку, молоток і цвяхи?

Мені в селі нічого не продають, тож доводиться просити бабусю Стеллу.

— Ю, купити не проблема, а ти щось майструватимеш?

— А це сюрприз — побачиш, коли буде готове.

— Ну, тоді чекатиму з нетерпінням.

Гроші дав свої, зароблені на зборі трав. Щоб підняти «Ковальство», я надумав для початку поставити біля дому купальню. На щастя, неподалік б'є джерело, звідти можна провести воду — якось упораюся.

Для «Алхімії» я вирішив варити зілля, але, схоже, на це потрібен рецепт. Алхімічні рецепти, здається, продають лише у великих містах, тож треба придумати, як його дістати.

Від завтра справ одразу побільшає: полювати на гоблінів, тренувати магію, будувати купальню.

Трави я вирішив поки не збирати, аж доки не дістану рецепт.

Після вечері я, як щодня, посидів над грамотою й ліг спати.