Розділ 80 — Право на ранг C

Фехтування, сила його «Стоун Буллета», стрибок по мані, сплетеній у нитки, — де й у кого він цього навчився? Питання в голові Апрі били джерелом, але що спитати першим, вона вже вирішила.

— Ю… ти, мабуть, здогадуєшся, де лабіринт… ні, не так. Ти ж знаєш, де він?

Усі довкола теж із цікавістю втупилися в Ю.

А той відповів як ні в чому не бувало:

— А якщо й так, то що?

— Так і знала! Але чому? Як?

— Думаєш, авантюристи розповідають іншим про свої здібності? А щодо місця — метрів за триста звідси є дерево. Схоже, це і є лабіринт.

Почувши таку відповідь, Апрі збагнула, про що забула: вони ж авантюристи.

Їй згадалися слова, які колись у таверні «Лікоріс» казав авантюрист на ім'я Бріт, — усе це виявилося правдою.

Навіть одне й те саме заклинання в руках винахідливої людини відкриває безмежні можливості. Більшість авантюристів самі вигадують і вдосконалюють свої прийоми й нікому їх не розкривають. А що найбільше в цьому ремеслі треба остерігатися своїх же — знає кожен.

— А якщо в обмін на відомості про лабіринт?

Меметт, уся схвильована, підступила до Ю. Зазвичай саме вона стримувала інших від таких витівок, тож Апрі здивувалася, але, згадавши, яка сильна й майстерна була та магія, зрозуміла: магові таке, звісно, кортить знати.

— Відомості про лабіринт?

— Ми пройшли «Сад Барлотте», столичний лабіринт рангу D. Усе аж до двадцять п'ятого підземного… ні, до найнижчого, тридцять сьомого поверху — як тобі? А натомість — лише твій прийом зі «Стоун Буллетом».

Меметт мало не притислася до Ю, але Лена втрутилася й силоміць відтягла її.

— …Не підходь без дозволу.

— Не цікавить. А ти, Лено, не нюхай мене під шумок.

— …Скупердяй.

— Он як… шкода.

Щойно Меметт відійшла, Маріфа, яка нишком уже взялася за лук, прибрала руку. А за спиною Ю, припавши до нього, стояла Ніна.

Сукке, не розуміючи, що діється, боязко підійшов до Ю й потерся головою об його ногу. А Коро перекинувся на спину й замахав хвостом — мовляв, погладь і мене.

— Годі. Зараз головне — он той!

Ю з розгону одним стрибком опинився біля Джозефа, що спав, притулившись спиною до стовбура, і обрушив меч йому на голову.

Джозеф хоч і хропів, а вмить вихопив меч і прийняв удар.

— О-о-о-о?! Що таке, що таке? Що ти робиш?!

— Це я маю питати. Ти хіба не екзаменатор? Що ти досі робив?

— …Подрімав після обіду, мабуть? Ха-ха-ха.

— Коли так хочеш спати — приспати тебе навіки?

— Стривай! Це ж ти зовсім про інший сон!

Винен тут, без сумніву, був Джозеф: екзаменатор, а навіть не дивився на тих, хто складає іспит, — спав собі. Та він лише пробурмотів «ну-ну», підвівся й пішов уперед, ніби кажучи: «За мною».

Усі, крім Ніни, в цю мить щиро побажали йому здохнути.

Пройшовши за Джозефом метрів триста, вони, як і казав Ю, побачили велетенське дерево.

Заввишки воно було метрів тридцять, а стовбур — метрів п'ятдесят завтовшки. Поряд з іншими деревами воно здавалося аж безглуздо величезним.

— Ото дерево… А дупло яке! То оце й є вхід до лабіринту?

Шам, приголомшений розмірами дерева, не міг надивуватися.

Апрі з подругами обережно зайшли в дупло, але скоро вийшли.

— Досить ступити в дупло — і одразу ясно: лабіринт, без сумніву.

— Тобто квест виконано?

Раріт пробурмотів це ніби сам до себе, і всі глянули на Джозефа.

А Джозеф, позіхаючи й чухаючи підборіддя, оглянув тих, хто складав іспит.

— А-а, ну. Ставши рангом C, ви, звісно, братиметеся за квести й лабіринти того ж рангу, а від авантюристів рангу C і вище вимагають сили — бойової міці, вміння вибиратися з халепи, розсудливості, уміння подбати про їжу, зосередженості, гнучкості, міцного духу. Хто вважає, що все це має, — виходьте вперед. Хто вийде — від сьогодні ранг C.

— І все? Вийти вперед — і ранг C?

Моран аж розгубилася від такої простоти й опустила плечі.

— Пане Шаме, виходьмо! І все — ви авантюрист рангу C! А там і ранг B, а з ним — титул барона, і тоді вас усі визнають!

— Так! Якщо станете рангом C, то й пан Доцце, напевно, подивиться на вас по-іншому.

Дог і Самоха, сяючи, хотіли вийти вперед разом із Шамом, але той не рушив із місця.

— Пане Шаме… що з вами? Тільки вийдіть — і ранг C ваш.

Дог квапив Шама, але той і далі стояв. Ю з товаришами й Апрі з подругами вже вийшли вперед, а трохи згодом — і Раріт з Еккартом.

Лишилися тільки Шам і двоє його людей.

— Доге, Самохо, скажіть чесно: чи була з нас бодай якась користь у цьому квесті? Ви стільки років мені служите, хоч я й не успадкую титулу.

— Ц-це… правда, цього разу ми, мабуть, не надто допомогли. Але то одне, а це — інше.

— Так! Дог правду каже. Зараз ідеться лише про одне: вийти чи ні. А якщо вам здалося, що сил бракує, — наберетеся їх, уже ставши рангом C!

Обидва мало не силою вмовляли свого пана, але Шам, анітрохи не похитнувшись, спокійно обернувся до них.

— Знаєте, чим аристократ відрізняється від простолюдина? Становищем? Статками? Зв'язками? Як на мене — ні. Становище можна купити за гроші. Статки… серед великих купців є й такі, що багатші за аристократів. Зі зв'язками так само. Я думаю, аристократа від простолюдина відрізняє гордість. Якщо я зараз вийду й стану поруч із ними, то втрачу щось дуже важливе. Мабуть, те, чого вже не повернеш. Доге, Самохо… я справді перед вами винен. Але пробачте мені цю примху.

Дог і Самоха мовчки вислухали його, перезирнулися, кивнули один одному й опустилися перед Шамом на одне коліно.

— Шаме, ти певен?

— Пане Джозефе, як бачите.

— Зрозумів. Я думав, ти маминий синочок, а в тобі, виявляється, є стрижень. Іспит на ранг C склали всі, крім Шама з товаришами й дарк-ельфійки. А тепер мерщій вертайтеся до гільдії й доповідайте про лабіринт. З майстром бар'єрів я заздалегідь домовився. А я тут нищитиму монстрів, якщо полізуть із лабіринту.

Майстер бар'єрів — це клас, вищий за Бар'єрника, з сильними захисними навичками; головна його робота — ставити бар'єри, зокрема на входах до лабіринтів, щоб звідти не вилазили монстри.

Шам із товаришами й Апрі з подругами полегшено зітхнули. Правду кажучи, коли навіть довкола лабіринту стільки монстрів, їм хотілося якнайшвидше повернутися до Ками.

Проте дехто пішов зовсім не туди, куди Шам і Апрі.

— Гей, а ви куди?

Раріт обернувся з улесливою усмішкою.

— Хазяїне, ви нас не бачили. Ми оце з Ю якраз говорили. Лабіринт же незайманий, розумієте?

— Таку нагоду проґавити — ну шо ти за авантюрист після цього.

Ю, не зважаючи на Джозефа, пішов далі.

— Ю! Ти мене покинеш?!

— Ти ж маєш тут стерегти монстрів? А ми спускаємося в лабіринт. Щось не так? Ні? Ну, то ми пішли.

Джозеф дивився, як Ю з товаришами зникають у дуплі, і голосно лаявся їм услід, але відповідало йому лише відлуння.