Розділ 81 — Лабіринт Саду примарних дерев Ч-1

Ю з товаришами обережно йшли довгим дуплом. Цілковитої темряви там не було — звідкись пробивалося світло. Так вони пройшли метрів сто.

Вибравшись назовні, усі так і завмерли, зачаровані тим, що побачили.

— Так я й думав — лісовий лабіринт.

Раріт пробурчав це, не зводячи очей з того, що розкинулося перед ними.

Скільки сягало око, довкола росли дерева й буяла трава.

— …У лісових лабіринтах повно природних пасток і монстрів, що накладають негативні ефекти. Треба бути обережними.

— Ух ти! Ю, тут і стіни, і стеля — самі дерева~

— Лабіринти ще називають іншими світами. Кажуть, у гамельнському знайдеш і море, і пустелю, і навіть небо.

Ніна в захваті вже рвонулася вперед, але Раріт виставив руку й зупинив її.

— Ой, Ніночко, обережно. Це серпова трава: листя в неї гостре, як лезо, — не встигнеш озирнутися, а ноги вже всі в крові. А он та здоровенна — квітка-коніїдка. Як і каже назва, вона приманює здобич солодким запахом і може зжерти навіть коня.

— Навіть коня?! То це вже не квітка, а монстр…

— Ніно, Раріт — досвідчений розвідник. Вчися в нього всього, чого тільки можна.

Ніна бадьоро протягла «Добре-е~» і взялася розпитувати Раріта, аж тут у Маріфи смикнулися вуха.

Крізь траву до них щось пробиралося. Раріт завдяки «Виявленню ворога» вже стискав кинджал. Ніна теж помітила, хоч і трохи пізніше: ця навичка в неї була слабша.

— Щось наближається. Судячи зі звуків, їх кілька.

Попередивши решту, Маріфа підняла лук.

Ще в дуплі Ю наклав на всіх магію зачарування, тож до бою вони були готові будь-якої миті.

— Еккарт тримає удар, атакуємо я, Ніна й Раріт. Куро охороняє Лену, Маріфа прикриває.

— Ага-а.

Ніна відповіла так мляво, що всі всміхнулися, хоч бій уже був на носі.

Коли до них лишалося метрів десять, стало видно, хто це: мурахи-робітники й мурахи-солдати.

— Отакої, п'ять робітників і ще двоє солдатів. Не люблю я їх — тверді.

Еккарт застосував техніку щита «Провокація», і мурахи забули про всіх, крім нього.

Одна з них кинулася першою, виставивши гострі жвала. Еккарт прийняв удар на баштовий щит, але його однаково відтиснуло назад. Мураха завдовжки з метр зрушила з місця велетня зростом два з половиною метри — від такої сили в нього аж піт на лобі виступив.

Ще одна метнулася до нього збоку, але Ю розрубав її навпіл технікою меча «Могутній спалах».

Раріт і Ніна теж кинулися на мурах, але міцні панцирі відбивали удари — лишалися хіба що тонкі подряпини.

— …Відійдіть.

Почувши Лену, Раріт і Ніна відскочили від мурах.

Лена одразу ж ударила «Вінд Блейдом» — заклинанням першого рівня чорної магії, — але й невидимі леза не пробили твердих панцирів.

Мураха, яку зачепило, забула про Еккарта й кинулася до Лени.

Та не встигла вона, клацаючи щелепами, підбігти, як їй у фасеткове око встромилася стріла — і комаха завмерла.

— Хм…

Маріфа глянула на Лену й піддражливо всміхнулася.

Ленин погляд став колючим.

— Техніка сокири — «Потужний замах».

Куро одним ударом розтрощив мурасі-солдату голову й мимохідь зиркнув на Лену.

У Лени на скроні набухла жилка.

— …А це вже цікаво.

Лена рішуче змахнула посохом.

— Еккарте, ти як?

На Еккарта тим часом насіли вже три робітники й солдат.

Раріт гукнув недарма: навіть одна мураха, врізавшись у щит, відтісняла велетня назад.

— Ґші-ші, отаке я ше довго витримаю. Техніка щита — «Кам'яна стіна».

Хоч мурахи й обліпили Еккарта, «Кам'яну стіну» він застосувати встиг.

Основні техніки щитоносця — «Провокація» й «Кам'яна стіна». Перша стягує на нього увагу ворогів і так береже загін. Друга підвищує йому фізичний і магічний захист; вищі за неї — «Залізна стіна» та «Діамантова стіна». Чи добрий щитоносець, видно з того, як він уміє користуватися цими двома навичками.

Під «Кам'яною стіною» Еккарт і справді став твердий, як камінь. Одна мураха вгризлася йому в ліву руку, але навіть гострими жвалами й міцними щелепами не змогла її прокусити.

— Ого, Еккарте, круто!

Мурахи висіли на Еккартові, а він на них і уваги не звертав, тож Ю не стримав щирого хлоп'ячого захвату.

— Техніка щита — «Шілд Чардж».

Еккарт рвонув уперед зі щитом і відкинув комах, що в нього вчепилися.

Тієї ж миті Лена вдарила по них «Гримучим громом» — заклинанням третього рівня чорної магії, — і мурахи обвуглилися. Але зачепило й Еккарта: від нього теж пішов дим.

— …Хочу пізнати поразку.

Фраза була знайома — Ю десь її вже чув. Лена дістала від нього кулаком по маківці.

Вона, тримаючись за голову, присіла, але на Маріфу й Куро глянула з таким переможним виглядом, що каяттям тут і не пахло.

— Гей, Еккарте, живий?

— Щ-щитоносці… тим і сильні, шо міцні… кха.

— Та тобі ж дісталося!

Раріт гукав до Еккарта, а той аж хитався.

Укуси мурах були йому байдужі, а от Ленин «Гримучий грім» зачепив його неабияк.

Поки Раріт і Ніна вирізали з туш магічні самоцвіти й усе цінне, Ю підлікував Еккарта Хілом.

Потім вони рушили далі й дорогою били все, що траплялося: жовтих слаймів, трентів, квіток паніки, отруйних метеликів, мурах-робітників, мурах-солдатів, вогняних грибів та інших монстрів. Так і дійшли до п'ятого поверху.

Знайшли вони й скрині — аж вісім. На трьох були пастки, але Раріт їх знешкодив, а Ніна пищала від захвату, дивлячись, як спритно він це робить.

Ось що в них лежало:

Золоті монети — 8

Срібні монети — 23

Щит з обсидіанового заліза (5-й клас): опір магії

Срібний браслет (5-й клас): стійкість до негативних ефектів

Магічний гребінець (5-й клас): зволоження волосся під час розчісування

Сильне зілля (5-й клас) — 4

Протиотрута (4-й клас) — 7

Свята вода (5-й клас) — 2

Сильне зілля мани (5-й клас) — 1

Ароматична торбинка (5-й клас): приємний запах

Одразу було видно, що лабіринт ще ніхто не чіпав: скринь чимало, і вміст непоганий.

— Ех, оце пощастило! Кожному перепаде золотих шість, ні, мабуть, вісім. Зазвичай, як нема мапи, спершу її складаєш, а тут, завдяки Ю, ідемо навпростець і жодної скрині не минаємо. Та ще й із магією зачарування та білою магією навіть ми, ранг D, легко даємо раду монстрам. Не лабіринт, а курорт.

Раріт не перебільшував: більшість монстрів, що їм досі траплялися, мала четвертий ранг — у лабіринті рангу D такі водяться хіба що на нижніх поверхах, а то й на найглибших. Дійшли вони сюди без жодного клопоту: мапу складати не доводилося, бо «Небесна сіть» Ю одразу показувала правильний шлях, а магія зачарування підсилювала весь загін.

— Гаразд, як рухаються Раріт з Еккартом, я вже більш-менш зрозумів. Тож далі підемо нашим звичайним темпом.

Раріт і Еккарт так і закам'яніли.

— Г-гей. Ми ж і так ішли досить швидко.

— Я теж так думаю, але шоб стільки заробити — таке не шодня буває, тож постараюся.

Відтоді похід для Раріта й Еккарта перетворився на тортури.

Монстрів тепер убивали ще швидше, самоцвіти й усе цінне вирізали на ходу, а пересувалися бігом. І, звісно, не забували вигрібати скрині.

— П-помру… ц-це вже занадто… — хрипів Раріт, хапаючи ротом повітря.

— Не бійся, Раріте. Я всім відновлюю сили — бігти можна скільки завгодно.

— Мене… це… анітрохи не тішить… — відсапувався він.

Коро й Сукке, видно, раділи, що можна набігатися: завзято махали хвостами й гасали довкола Ю й Маріфи.

— Дивне відчуття, — гигикнув Еккарт. — Це біла магія, «Тафнес»?

«Тафнес» — заклинання третього рівня білої магії, яке безперервно, потроху відновлює сили. Але Ю застосовував не його, а звичайнісінький «Хіл» першого рівня.

Тільки користувався ним незвично. «Небесна сіть» розкидає ману нитками — сім таких ниток Ю причепив до Раріта й решти і безперервно вливав через них Хіл. Тож хоч скільки вони бігли, втоми не знали.

Насправді Раріт зовсім не втомився — просто прикидався, та й то кепсько.

Мчали вони з такою швидкістю, що й самі не помітили, як дісталися дванадцятого поверху.

— Господарю, попереду кришталева куля.

— О, нарешті кімната боса.

— Ю-у, перш ніж заходити, давай відпочинемо.

— Гаразд.

Переконавшись, що біля зали з кришталевою кулею монстрів не чути, Ніна з дівчатами відійшли в траву у своїх дівочих справах.

Раріт сів на землю, але, як і годиться бувалому, пильно роззирався, готовий будь-якої миті схопитися.

Еккарт пив воду й гладив Коро та Сукке по головах, а Куро махав бойовою сокирою, тренуючи Бойову техніку.

— М? Ю, щось сталося?

Ю звернув у вузький коридор біля зали, і Раріт, зацікавившись, гукнув його.

— Та ні, тут мав би бути глухий кут…

Раріт вирішив, що небезпеки немає, і відпочивав далі, а Ю дійшов до кінця коридору й почав обмацувати дерев'яну стіну.

(Це… сховано магією? Тут двері.)

На вигляд — звичайна дерев'яна стіна, але на дотик було ясно: там двері.

Ю відчинив їх — і в очі вдарило яскраве світло.

За дверима цвіло безліч квітів, а посередині росло дерево. Довкола нього кружляли маленькі вогники — придивившись, Ю побачив, що це сяючі піксі. А зі стовбура виростала гола жінка; зустрівшись поглядом із Ю, вона радісно замахала рукою.

На голову Ю посипалися пелюстки. Він глянув угору — то піксі весело обсипали його квітами.

— Ласкаво просимо! Ми вітаємо вас!

Жінка з дерева вигукнула це на весь голос, сяючи від щастя, склала руки перед грудьми й аж затремтіла.

Ю обвів кімнату поглядом — і, ніби втративши до неї всякий інтерес, тихенько зачинив двері.