Розділ 82 — Лабіринт Саду примарних дерев Ч-2

— Ану с-стривай~

— Зазвичай, коли їх вітають такі гарненькі піксі, як ми, люди аж не тямляться від радості!

— Нечувано! Ти зачепив мою гордість піксі!

— А від нього гарно пахне~

— Чорне волосся — рідкість, правда?

Ю обступили з усіх боків і взялися відчитувати.

Він тихенько зачинив двері й уже хотів піти, але піксі вилетіли слідом, учепилися йому у волосся й одяг і затягли назад до кімнати.

Дотягли вони його аж до підніжжя дерева й заторохтіли хто про що. Одна сіла йому на плече, друга розляглася на стегні, а ще одна боязко визирала з-за стовбура.

— Пробачте! Вони не зі зла — просто давно не бачили людей, от і розхвилювалися.

— Слухай-но, вона дріада, але любить людей, тож інші дріади її не приймають, і вона тепер зовсім сама. Скривдиш її — ми тобі покажемо!

— У-у… це правда, але навіщо ж так…

Піксі торохтіли без зупинки, як кулемет, — Ю й слова не міг вставити, тож вирішив мовчати.

— Ю-у, ти як? Ого! Феї! Вперше бачу. Які гарненькі.

— …Менші за мене. Гарненькі.

— У лісі, де я жила, піксі траплялися часто — нічого дивного.

Ніна з дівчатами, які саме зайшли до кімнати, з сяючими очима підступили до фей і взялися їх пестити: гладили по головах, тицяли пальцем у щоки.

Піксі, задоволені тим, як із ними поводяться Ніна й Лена, глянули на Ю й гордовито задерли носи.

— Тут, щоправда, затесалася одна нахабна дарк-ельфійка, але ось як нормальні люди мають ставитися до піксі!

— Отож-бо, отож-бо. А ти що? Зачепив нашу гордість, а тепер… Ах! Н-нечувано! Він заплющив очі й спить!

Ю не спав — просто заплющив очі, щоб не слухати галасливих піксі, але цим розсердив їх іще більше.

— Я теж кілька разів бачив піксі, але таких привітних — уперше. А щоб дріада показувалася людям — такого мені ще не траплялося.

— Ага, дріади не люблять людей, бо ті шкодять деревам, тож показуються рідко.

Похвали Ніни з дівчатами, схоже, трохи вгамували піксі: ті повмощувалися відпочити хто Ніні на груди, хто Коро й Сукке на голови та спини.

Дріада теж, видно, заспокоїлася й знову всміхнулася.

— Ось сік. Пригощайтеся, якщо хочете.

Дріада простягла повні пригорщі деревного соку й усміхалася на весь рот, дивлячись з такою надією, що відмовити було незручно. Ніна з дівчатами втупилися в сік, не знаючи, як бути, а піксі теж чекали, що скажуть гості.

— Її сік страшенно люблять і паралізувальні жуки, і паралітичні отруйні молі~

Комахам він, ясна річ, до смаку. А дріада, помітивши погляд Ю, вирішила, мабуть, що соку хоче він, і простягла долоні просто до нього.

— Дякую, але люди деревний сік не п'ють.

Дріада сумно похнюпилася, а піксі накинулися на Ю: «Ну й жорстока людина!»

Пропустивши галас повз вуха, Ю дістав з айтем-поуча джем із рубінової полуниці, набрав ложку й підніс дріаді до рота.

— Ой, мені можна це скуштувати?

— Ось що їдять люди.

Дріада заплющила очі, несміливо взяла ложку в рот — і раптом широко розплющила їх, засяяла й кинулася Ю на шию.

— Смачно! Страшенно смачно!

— Що-о?! Смачніше за сік? Брехня!

Піксі зчинили галас, а Ю, не звертаючи на них уваги, пробував відчепити від себе дріаду, але та, видно, від хвилювання вчепилася в нього міцно. Під шумок Ніна з Леною теж полізли його обіймати, та Маріфа щосили їх стримувала.

Піксі, що визирала з-за дерева, вагалася між цікавістю й страхом, але коли Ю набрав джему й простягнув їй, вгризлася в рубінову полуницю. Затремтіла, наче її блискавкою вдарило, — і знову встромила обличчя просто в банку, вимазавшись джемом по самі вуха.

Інші піксі, які це бачили, перезирнулися, кивнули одна одній — і всі разом кинулися до банки в руці Ю.

— Що це таке?! Н-неймовірно смачно!

— Гей, ти вже забагато з'їла! С-с-солодко, а-а-ах!

— Якась людина, а така нахабна… Та не можу я зупинитися, не можу!

Банка вмить спорожніла.

— Хм. Так і бути, за недавнє нахабство тобі пробачено.

Піксі заявила це, схрестивши руки на грудях і гордовито відкинувшись назад, але обличчя в неї було вимащене джемом — яка вже там поважність. Ніна з дівчатами всміхнулися.

У Ю на голові, вчепившись у волосся, сиділа тиха піксі, що раніше ховалася за деревом.

— Людська їжа, виявляється, така смачна.

— Сюди часто заходять люди?

— Інколи забрідають. Тоді ці малі показують їм дорогу до виходу.

— Отож-бо! Як заблукаєте — я вам покажу дорогу.

Коли всі як слід відпочили й узялися знову вдягати спорядження, дріада поспіхом їх зупинила.

— З-зачекайте. Побудьте ще трохи. До того ж далі живе дуже-дуже страшний трент.

— Вона правду каже. У наступній кімнаті — дідусь-трент. Він дуже сильний, тож краще поверніться.

— Дідусь-трент… тобто прадавній трент! Монстр п'ятого рангу. Такі ще й магією користуються — сильний ворог. А цей, звісно, ще й іменований…

Раріт вагався, чи йти далі, але Ю з товаришами вже рішуче збиралися в дорогу. Лена завзято вимахувала посохом. Коро й Сукке, що бавилися з піксі, теж підвелися й стали біля Маріфи.

— Ви справді підете?

Дріада так жалібно звела брови, що аж хотілося її захистити. Піксі кружляли перед обличчям Ю й умовляли: «Краще не треба!» — але Ю й на них не зважив і пішов до виходу.

— Т-т-то приходьте ще. Я чекатиму.

— Наступного разу принось купу того джему!

— А мені й інша їжа згодиться~

Ніна з дівчатами помахали дріаді й піксі, які проводжали їх очима, і вийшли за двері. На голові в Еккарта так і лишилися квіти, які понатикали йому феї.

— Гей, годі вже, злазь.

Найтихіша піксі досі сиділа в Ю на голові, але тепер неохоче злетіла.

— Ще побачимось.

Ю пробурмотів це тихенько, вже йдучи, але дріада й піксі почули — і широко всміхнулися їм услід.