Розділ 83 — Лабіринт Саду примарних дерев Ч-3

Бій з монстром п'ятого рангу — бойове хрещення, яке проходить кожен, хто став авантюристом рангу C.

Більшість таких авантюристів — обдаровані, і монстрів до четвертого рангу вони, мабуть, били без особливих труднощів. Але саме тут ці видатні, шановані всіма люди вперше пізнають відчай.

Недарма багато хто з них каже, що п'ятий ранг — це стіна.

Заклинання четвертого рівня й вище в таких монстрів — звична справа, як і атаки, що накладають негативні ефекти: отруту, параліч, дурман, ослаблення, сліпоту, прокляття, сон, скам'яніння, німоту тощо.

Ю з товаришами не стали винятком — вони якраз проходили це хрещення.

— Н-н-н-гх!

Раріт ледве тримався на ногах посеред буревію, але довго так тривати не могло. Разом із вітром на нього мчав «Флейм Ленс» — заклинання другого рівня чорної магії.

Дивлячись на вогняний спис, що летів просто в нього, Раріт згадував, як до такого дійшло.

Вийшовши від дріади, Ю з товаришами поновили магію зачарування й увійшли до кімнати боса. Кімнатою її важко було назвати — такою просторою вона була: метрів сто завдовжки й завширшки, а до стелі — метрів шістдесят. Стіни й стелю вкривали дерева.

Не встигли вони й кроку ступити, як з глибини, гуркочучи, вийшов прадавній трент. Він був куди більший за трентів, з якими вони билися в лісі Марма, мав руки, як у людини, а в правій стискав велетенську дубину. Довкола нього, мов слуги, стояло шість людиноподібних монстрів-квітів.

— Так і є… прадавній трент… і анемоніноїди. І ті, й ті — монстри п'ятого рангу.

Від звичної Рарітової безтурботності не лишилося й сліду.

Еккарт застосував «Кам'яну стіну» й кинувся на ворогів, але в анемоніноїдів по пелюстках там, де в людини обличчя, пробігла рівна поперечна тріщина — і вони розкрилися. Усі шість одночасно почали речитатив.

— Вітре-зберися, вітре-сплетися, сильний-вітер-сильну-силу, з'явися-переді-мною й-змети-мого-ворога… «Харікейн».

Шість анемоніноїдів разом випустили «Харікейн» — заклинання четвертого рівня чорної магії, — і довкола вмить знявся буревій. Ю з товаришами щосили трималися, щоб їх не віднесло, а ворог нагоди не проґавив: прадавній трент викликав кілька десятків вогняних списів — «Флейм Ленс» другого рівня — і пустив їх усі разом.

— Хай і другий рівень, але ж кілька десятків списів за раз! Клятий монстр!

Раріт ухилявся від вогню, але буревій жбурнув його об стіну. Лежачи, він роззирнувся. Еккарт, виставивши баштовий щит, потроху просувався вперед проти вітру, а Ніна трималася за його спиною. Лена закривалася бар'єром, але її ось-ось мало віднести. Маріфа, Коро й Сукке притислися до землі, наче вчепилися в неї. А Ю — на подив — стояв посеред цієї круговерті, розставивши ноги, а поруч, опустившись на одне коліно, завмер Куро.

— Га?! Ч-чому він стоїть посеред такого буревію?!

Закриваючись баштовим щитом від списів, що летіли без перерви, Еккарт крок за кроком ішов уперед і зрештою дістався до самого трента. Так близько буревій уже не діяв. Лишалося тільки вбити ворога. Еккарт підвів очі — а згори на нього вже падала велетенська дубина, готова розчавити.

— Р-р-ра-а-а-а!!

Еккарт із ревом підняв баштовий щит над головою, і дубина врізалася в нього. Удар він ледве встиг прийняти, але гуркіт від зіткнення був такий, що хотілося затулити вуха, а сам він угруз у землю по щиколотки.

Хоч як мурахи його гатили — йому було байдуже, а тут від одного-єдиного удару трента баштовий щит погнувся, а руки так заніміли, що він мало не впустив його.

— Пане Еккарте, позичу ваше плече~

Ніна відштовхнулася від Еккартового плеча, злетіла вгору й замахнулася на трента. Та мітриловий кинджал у її лівій руці вперся в невидиму стіну — лезо так і не торкнулося кори.

— Б-бар'єр?!

Бар'єра Ніна не чекала, та лезо, хоч і відскочило, прорізало в ньому щілину. Туди й метнувся дамаський кинджал у її правій руці.

Вона думала, що цього разу вже точно влучить, але й другий удар відбило так само.

— Подвійний бар'єр?!

Монстри з бар'єрами Еккартові траплялися й раніше, але щоб ставили кілька одразу — такого він ще не бачив. Хоча насправді прадавній трент закрився аж чотирма шарами.

Ніна втратила рівновагу, і один анемоніноїд пустив у неї «Сторм Ленс» — заклинання третього рівня чорної магії. Невидимий спис помчав їй в обличчя, але наштовхнувся на перешкоду.

Перший бар'єр розлетівся з дзенькотом, наче скло, а другий, хоч і тріснув, устояв.

Раріт і решта цього не помітили: нитки мани «Небесної сіті» досі тяглися від Ю до кожного, і через них він закрив Ніну бар'єром. Побачили це лише Лена, що стояла позаду, і Маріфа — своїм магічним оком.

Анемоніноїд здивовано схилив голову набік — заклинання зупинили! — але одразу взявся за велетня й пустив новий спис. Еккарт і досі тримав дубину трента й захиститися не міг — спис влучив просто в нього.

Еккарт глухо застогнав.

Хоч «Кам'яна стіна» й підвищує фізичний і магічний захист, усьому є межа. Спис пройшов крізь щілину в обладунках і вирвав Еккартові шмат боку.

Анемоніноїд, побачивши, що цього разу влучив, радісно підстрибнув на місці. Інші три теж почали читати речитатив «Сторм Ленса».

— Куро, вперед.

— Слухаюся.

Куро підвівся й побіг крізь буревій, розтинаючи вітер «Потужним замахом». Анемоніноїди, вражені, що його не зупиняє навіть така буря, кинулися пускати в нього списи, але згори градом посипалися стріли — вони встромлювалися монстрам у тіла, і ті моторошно заверещали.

— Коро, Сукке, буревій ослаб — саме час!

Маріфа, яка завдяки магії духів вітру могла стріляти й посеред буревію, віддала наказ — і Коро з Сукке кинулися вперед. Билися вони просто: запальний Коро відволікав ворога, а Сукке підкрадався з того боку, куди той не дивився, і добивав.

Куро одним ударом розрубав анемоніноїда, що корчився від стріл, а ще одному, який задивився на Коро, Сукке вгризся в тулуб і вирвав шмат.

Ю передав Еккартові Хіл через «Небесну сіть» і, теж скориставшись магією духів вітру, рушив крізь ослаблий буревій.

— О? Рана затягується. Ну, тепер треба ше постаратися. Техніка щита — «Провокація».

«Провокація» силоміць притягла до Еккарта увагу анемоніноїдів, і ті, що вже читали речитатив на Куро й решту, обернулися до них спинами — і вмить полягли під їхніми ударами.

Лише один із них вирвався з-під її дії й уже націлив «Сторм Ленс» на Куро.

— Це тобі за недавнє.

Раріт, що підкрався ззаду, стяв анемоніноїдові голову.

— Бо-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о-о!

Прадавній трент, утративши всіх підручних, страхітливо заревів.

Він знову й знову гамселив Еккарта дубиною, але той витримував завдяки «Кам'яній стіні». Баштовий щит був уже напівзруйнований, ліва рука зламана — з неї стирчала кістка, — та він і далі тримав трента на собі «Провокацією».

Розлючений трент почав читати речитатив «Торнейдо» — заклинання п'ятого рівня чорної магії.

Трент читав речитатив і водночас лупив Еккарта, коли на нього впав Ленин «Гримучий грім» — заклинання третього рівня чорної магії. Бар'єр його зупинив, але й сам не встояв: два шари з чотирьох розлетілися.

Тоді Лена, стиснувши в одній руці посох Мірда, а в другій — мітриловий, викликала одразу чотири «Гримучі громи». Вони злилися в одну кулю блискавки метрів п'ять завширшки, і Лена пустила її в трента.

Навіть трент, який досі не зводив очей зі щитоносця, почув страхітливий гуркіт, відчув величезну ману — і завмер. А Еккарт із товаришами поспіхом відскочили від нього: зачепить — їм кінець.

Куля блискавки легко розтрощила решту бар'єрів, і розряди забігали по всьому тілу трента.

Чорний дим валив від нього клубами, але битися він не перестав. Тоді Куро рубонув його бойовою сокирою по лівій нозі — ногу відтяло, і трент, утративши рівновагу, впав на коліно.

— Ґші-ші, нарешті ти на такій висоті, шо зручно бити.

Наче збираючись віддячити за все, чим його досі частували, Еккарт так стиснув праву руку, що руків'я молота з обсидіанового заліза аж зарипіло.

— Техніка молота — «Нищівний тиск».

Молот щосили гахнув по беззахисній тепер голові трента, безжально розтрощив йому обличчя й з розгону вгруз у землю.

Еккарт був увесь у крові, з лівої руки стирчала кістка; у Раріта, якого жбурнуло об стіну, було зламано кілька ребер; а Ніна без бар'єра Ю точно загинула б. Ніхто з них не вважав монстрів п'ятого рангу легкою здобиччю, і все ж тепер вони зрозуміли, що були надто наївні.

— П'ятий ранг, а нічого особливого. Заберемо скриню, відновимося — і одразу далі.

Раріт і Еккарт від цих слів затремтіли — ледь помітно, але таки затремтіли. Згодом обоє розповідатимуть у Гільдії авантюристів, що тоді це ще не було пеклом…