Розділ 87 — Перебити всіх

— Слухай, хочеш, навчу тебе магії духів?

Одна з піксі звернулася до Ю, схрестивши руки на грудях, та рот у неї був у меду, тож поважності не вийшло ніякої.

— Не треба. Магію духів я вмію.

— Хм. Перший рівень, ну, від сили другий, так? А в мене восьмий!

— Е-е, а в неї ж наче третій?

— Ага, трішки прибрехала.

Подружки одразу видали її з головою, і хвалька вмить почервоніла.

— Нащо ви це розповідаєте?! Ну, прибрехала трошки. Зовсім трошки! А ти, раз умієш магію духів, — покажи!

— Ох, як я візьмуся за магію духів, буде морока.

Піксі зчинили галас, мовляв, так і знали, що бреше, — люди тільки хизуватися й уміють.

— А я… я все одно вважаю вас хорошою людиною, Ю, навіть якщо ви й не володієте магією духів!

Ю викликав Вотер Буллет — заклинання першого рівня магії духів, — і до кінчиків його пальців умить злетілися духи води.

— Ой! Ю, та ви ж справді володієте магією духів!

— Я ж казав. Тільки от…

Духів води ставало дедалі більше: для заклинання їх давно вистачало, а вони все злітались і злітались.

— С-стривай, скільки ж ти їх іще назбираєш?

— Казав же, буде морока. Схоже, вони помітили, що я їх бачу. Людина, яка їх бачить, — це ж дивина, от і злітаються подивитися, більше, ніж треба.

Духи обсіли вже не тільки пальці, а й усього Ю: з цікавістю вмощувалися на плечах, цілували в щоки. Піксі, що сиділа в нього на голові, поспіхом відривала їх і відганяла.

Ю скасував заклинання, але духи не розліталися, аж поки їй на допомогу не кинулися й решта піксі.

— Схоже, не бреше… До мене йому, звісно, далеко, але магію духів він таки знає.

Хвалька, яка щойно так самовдоволено пропонувала навчити Ю, говорила тим самим тоном, хоч коліна в неї й тремтіли.

Піксі з голови Ю, надувши щоки, відпихала останніх духів.

— До речі, а цей лабіринт якось називається?

— Ми звемо його Лабіринтом Саду примарних дерев. Не знаю, відколи, але так кажуть уже дуже-дуже давно.

Відпустили Ю тільки тоді, коли він пообіцяв прийти ще, і він рушив на чотирнадцятий поверх.

Знову наклавши на себе магію зачарування, він узявся за тутешніх монстрів: у зелених слаймів забрав «Отруйну атаку» четвертого рівня, у скажених богомолів — «Паралізуючу атаку» третього, у бабок — «Посилення спритності» першого, а в жуків-убивць — «Стійкість до паралічу» третього й «Посилення фізичних здібностей» другого.

Навички відбиралися легко, і так Ю дійшов до шістнадцятого поверху, де попереду показалися чиїсь постаті — п'ятеро. Він глянув на їхні статуси: найвищий рівень, сорок другий, мав тигролюд, увесь у буграх м'язів, у малорослика був тридцять третій, а в трьох людей — від тридцять третього до тридцять п'ятого.

Вони теж помітили Ю й зупинилися. Він хотів пройти повз, але чоловік із бастардом на плечі заступив йому дорогу.

— Здоров. Що, навіть не привітаєшся? Я Гомс із Ріфу влади. А цей тигролюд — Ерда Залізний Кулак. Чув, мабуть?

— Не чув. Нема діла — то з дороги.

У Гомса на скроні здулася жила.

— Гомсе, спокійно. Хлопче, нащо ж одразу так задиратися? Ти, бува, не той авантюрист, якого звуть Ю?

Ю мовчки подивився на тигролюда.

— Бачу, вгадав. Може, обміняємося тим, що знаємо? Від тринадцятого поверху трапляються навіть монстри п'ятого рангу, лабіринт величезний, скрізь пастки — просуваємося зовсім не так швидко, як хотілося б.

— Завтра гільдія почне продавати відомості. Там і купите.

Ерда всміхнувся кутиком рота, а малорослик подивився на Ю з повагою.

— Он як. Виходить, ти, хлопче, точно забрався глибше за нас. Але відомості нам потрібні зараз, розумієш? Якщо чекати до завтра, інших уже не випередимо. То що, п'ять золотих?

— Ердо, ви що! П'ять золотих отакому малому? Гей, сраний вилупку! Викладай усе, що знаєш, і без розмов. Ти хоч тямиш, що буде, як станеш ворогом нашого клану?

Гомс погрожував, аж слиною бризкав, але Ю не звернув на нього уваги й пішов далі.

Ерда скрутив розлюченого Гомса ззаду попід руки й не пустив.

— Ердо, чому?! Таке щеня трохи налякати — і все виплюне!

— Той хлопець сам-один дійшов до шістнадцятого поверху, розумієш? На таких у лоб не лізуть. Скажімо, коли він з кимось битиметься, ми випадково пробіжимо повз — із цілою зграєю монстрів на хвості. Або, поки він зайнятий, ти підкрадешся ззаду — ніби на допомогу.

Гомс гидко вишкірився.

— Оце… діло. Нахабний гівнюк, та ще й спорядження в нього краще за моє — аж бісить.

— А я проти-и.

Малорослик заперечив, і Гомс глузливо спитав, чи той, бува, не злякався.

— Пороне, це твоя унікальна навичка спрацювала?

— Ага. Духи весь час шепочуть, що з тим малим краще не зв'язуватися. Вони й раніше часом підказували, але щоб отак безперервно — вперше. Може, не нападатимемо, а тільки постежимо за ним?

— Боягуз! Ти забув, хто ми такі? Чи ти хочеш сказати, що ми програємо, коли з нами сам Ерда, авантюрист рангу B?

— Та я не про те. Просто мій Шепіт духів озивається рідко, зате досі ще жодного разу не помилився.

— Гей, вирішуйте швидше, бо малого загубимо.

Між Гомсом і Пороном став чоловік, озброєний алебардою з обсидіанового заліза.

— Тц. Годі вже! Ідемо. Той сраний малий, може, знає, куди поділися піксі, що від нас щойно втекли. А може, й де дріада.

— Гаразд. Я й сам не думаю, що ми програємо такому мал… А-а-а-а-а!

Раптом із землі під ногами Порона вистрілив земляний спис і пробив йому обидві ноги. Він так і скорчився на місці.

— Що таке?! Пастка?

— Не може бути! Порон у нас розвідник, пастку він би помітив! Гей!! Наране, ти відчув ману?

— Ні, все сталося надто раптово. Хоча… на мить ніби щось було.

— То відчув чи ні?!

— Спокійно! Наране, лікуй Порона. Фаме, зніми його зі списа.

Фам, той, що з алебардою, спробував зняти Порона, але спис був у зазубринах, і варто було смикнути, як вони вгризалися в м'ясо.

— Цей спис… з клятими зазубринами.

— Ясно. Перерубаю його біля основи. Відійди.

Ерда відсунув Фама й виставив долоню ребром.

Класи в Ерди — «Майстер бойових мистецтв», «Кулачний боєць» і «Важкий кулачний боєць», тож його загартоване тіло саме було зброєю.

— Пороне, буде трохи боляче — терпи.

М'язи Ерди здулися від руки аж до широчезної спини: він збирався перерубати спис рукопашною технікою Удар ребром долоні.

— Д-добре… тільки швидше, будь лас… Ердо!!

Почувши крик Порона, Ерда відчув раптову жагу вбивства й ухилився.

— Ого… я думав, що проб'ю тобі серце. А ти спритний.

— Ах ти ж! Ти що робиш?!

Гомс кричав, але навіть розлючений тримався від Ю подалі — як-не-як, авантюрист рангу C.

— Що роблю? Вирішив убити вас раніше, ніж ви мене.

— Кх… хлопче, ти що, чув нас аж звідти?

Ерда затискав правою рукою рану на лівому боці. Від смертельного удару він ухилився, але не зовсім, і крові лилося чимало.

Тим часом Наран без речитативу готував Гримучий грім — заклинання третього рівня чорної магії.

— Гримучий грім, значить…

Наран остовпів: як Ю здогадався, що він готує? Він же не читав речитативу!

Та дивуватися не було коли: Ю вже пустив у нього Стоун Буллет — заклинання першого рівня чорної магії.

— Дурень! Думаєш, такою дрібницею проб'єш мій бар'єр?!

Щойно камінь торкнувся потрійного бар'єра, як розлетівся на друзки, але уламки не спинилися: трощачи бар'єр, вони впилися Наранові в обличчя.

— А-а-а-а-а! О-обличчя! Моє обличчя!

Бар'єр урятував Нарана від смерті, але з обличчя в нього стирчали уламки, і він качався по землі.

— Як Стоун Буллет міг пробити Наранів бар'єр?! Сраний вилупок! Техніка щита — Шілд Чардж!

Виставивши щит з обсидіанового заліза, Фам кинувся вперед. Ю зустрів його лоб у лоб Кам'яною стіною — теж технікою щита. Пролунав страшний гуркіт, але відлетів не Ю, а Фам. Він глянув знизу вгору на Ю, що навіть не похитнувся, і пробурмотів: «Монстр…»

— Ти теж не ворушись.

Як і з Пороном, Ю розкинув по землі павутину з мани — Небесну сіть — і крізь неї пустив Ерс Ленс, заклинання другого рівня чорної магії.

Якби Ерда з товаришами дивилися під ноги, то, може, й помітили б нитки мани, але від несподіванки всім було не до того.

Земляний спис пробив Фамові стегно й пришпилив його до землі.

— Не на того напав! Техніка меча — Спалах!

Меч Гомса блиснув — справжній спалах, — але Ю відбив удар тим самим Спалахом.

Гомс, що так пишався своїм умінням володіти мечем, стиснув руків'я відбитого бастарда й люто зиркнув на Ю.

— Т-та сама техніка, що й у мене?! Знущаєшся? Знаєш, скільки я до неї йшов? Двадцять… двадцять років! Щодня махав мечем, щоб відточити цей удар, — і щоб якесь сране щеня його відбило?!

— Гомсе! Стій!

Та Гомс не слухав Ерди й наосліп сипав ударами, а Ю від кожного ухилявся.

— Тільки й знаєш, що тікати, ти…

Тільки-но Гомс роззявив рота, щоб вилаятися, як Спалах летючих пелюсток — техніка меча, вища за Спалах, — відтяв йому обидві руки. Удар був такий швидкий, що Гомс не одразу й зрозумів, що лишився без рук.

— А-а-а! Ч-чому… якийсь малий… і вища техніка, ніж у мене… А-а, мої руки-и-и!!

Без рук Гомсові вже було не до бою — він тільки верещав, як навіжений.

— Хлопче, ти переплутав, кого валити першим.

Ерда тим часом швидко загоював рани зіллям і рукопашною технікою Пожвавлення тіла.

— Ні, не переплутав. Малорослика я від початку збирався знерухомити, щоб не втік.

— Найсильніший у загоні — я. Запам'ятай, хлопче: коли б'єшся сам проти багатьох, першим валять найсильнішого. Ну, досить балачок, почнімо.

Тілом Ерди потекла мана Бойової техніки — і не просто Огортання, яке вміють деякі авантюристи вищих рангів, а Потік, на ступінь вищий. До того ж рукопашною технікою Злам кайданів він зняв із тіла всі обмеження, і могутнє, як у всіх звіролюдей, тіло ніби ще побільшало. Насильство в чистому вигляді — інакше й не скажеш.

— Ха!!

З різким вигуком Ерда рукопашною технікою Стиснення землі вмить опинився біля Ю й ударив прямим правим, а Ю прийняв удар на ліву руку. Тут уже й Ерда змінився на обличчі. Досі кожного, по кому він влучав, або відкидало геть, або, якщо той і встояв, у нього тріщали кістки. А тепер його кулак, яким він так пишався, спинила людина, та ще й дитина.

— І меч, і магія, ще й рукопашний бій!

Насторожившись ще більше, Ерда хотів відскочити, але кулак ніяк не відривався від руки Ю. Придивившись, він побачив, що місце дотику вкрилося кригою.

Ю кинув меч і вдарив у відповідь. Ерда силоміць вирвав примерзлу руку, лишивши на кризі хутро й шкіру з м'ясом. Удар Ю він машинально прийняв на схрещені руки — і одразу зрозумів, що помилився: кулак Ю палав уже не червоним, а темно-багряним, і Ерді вдарив у ніс сморід паленого.

— А-а-гх! Т-ти ще й магію в кулаки вкладаєш?!

Ерда вже думав про Ю не як про слабшого: малий був сильніший за нього самого. Від людської дитини віяло такою загрозою, якої Ерда не відчував навіть у бою з земляним драконом, і його ніби облило крижаною водою.

Та Ерда помітив, що Гомса й решту Ю навмисно не добиває. Ось вона, його м'якість, — слабке місце, куди можна вдарити. Поливаючи зіллям обморожену й обпечену руку, він не зводив з Ю очей.

— Ти знаєш, що за нами стоїть сам міністр фінансів Балю Ворі Нокс? Та й у клані понад п'ятдесят людей. Шансів у тебе нема.

Ерда тиснув, щоб залякати Ю й узяти гору, але той із байдужим виглядом підняв свій меч. Ерда розумів, що битися впритул небезпечно, але поки з ниток мани довкола будь-якої миті може вилетіти заклинання, єдиний шанс — ближній бій.

Він пустив у хід свій козир — унікальну навичку Напівзвірине перевтілення — і, різко посиливши тіло, знову Стисненням землі одним ривком скоротив відстань. Щойно він опинився впритул, Ю вдарив технікою меча Шквал і грім, цілячи в шию.

Рукопашною технікою Сталеве тіло тигролюд зробив руки й ноги твердими, як сталь, і підставив під удар ліву руку. Клинок розрубав срібно-білий наручень і ввійшов у руку до половини, але відтяти її не зміг.

— Перемога моя!!

Ерда знав майже напевно, що Ю цілитиме в руку чи ногу: досі було видно, що вбивати той не збирається, тож берегти треба лише руки й ноги. Витримати удар, а тоді вдарити Вивільненням сили в горло — одне з вразливих місць людини — і вбити.

Він вклав у правий кулак усю силу й ударив. І тієї миті, вже певний перемоги, глянув Ю в обличчя: що там — подив? страх? смертельна блідість?

Але там не було нічого з цього. Ю дивився на нього, як павук на здобич, що вже заплуталася в павутинні.

(Погано діло…)

Та Вивільнення сили, раз почавши, вже не зупиниш, тож Ерда тільки налягнув дужче. Удар, від якого не поздоровилося б і земляному драконові, наткнувся на невидиму стіну — бар'єр Ю. Кулак пробив його, ніби й не помітивши, але одразу вперся в наступний. З кожним бар'єром удар хоч трохи, а слабшав і сповільнювався. Коли Ердин кулак нарешті дотягнувся до горла Ю, від колишньої сили й швидкості не лишилося й сліду. Ю ухилився й ударив долонею в лікоть випростаної правої руки.

Сухо хруснуло — права рука Ерди зламалася. Не встиг він відчути болю, як Ю з розмаху вдарив його згори по ногах, переламавши обидві стегнові кістки біля самого таза, і Ерда повалився на землю.

Ю відібрав у поваленого Ерди навички й поволік його туди, де лежали Гомс і решта.

— П-поки не пізно… я ще можу тебе пощадити… Т-ти хоч розумієш, що буде з твоєю ріднею, друзями, знайомими, якщо ти так із нами вчиниш?!

Ерда з розтрощеними руками й ногами не міг поворухнутися й тільки гарчав, а Ю мовчки відбирав навички в Гомса й решти — і стинав їм голови.

— Що?! Н-не може бути! Чому ти вбиваєш? Ти ж не з тих, хто вбиває…

— Думав, я не вбиваю? Ніби я відпустив би вас живими. Малорослика-розвідника я знерухомив першим, бо якби втік він, мороки було б найбільше.

— Б-брешеш! Ти ж навмисно цілив у руки й ноги, щоб тільки вивести нас із бою, слабак м'як…

Договорити Ерда не встиг: меч Ю пробив йому серце.

Забравши в мертвих спорядження, айтем-поучі й усе інше, Ю наклав на Ерду Магію мертвих і підняв його як нежить.

Від мертвого Ерди він дізнався все, що хотів: звідки клан знав про лабіринт, про який іще навіть не оголосили; що їх послав сюди міністр фінансів — незаконно ловити й продавати піксі й дріад; що, крім них, у лабіринті є ще один передовий загін, а за кілька днів прибуде наступний. І тоді Ю наказав:

— Іди й перебий у лабіринті всіх із Ріфу влади.

— С-с-слухаюся.

Ю відібрав в Ерди всі навички, крім унікального Напівзвіриного перевтілення, але спорядження лишив. Та й без навичок нежить у могутньому тілі тигролюда, що не знає ні болю, ні втоми, була куди страшніша за звичайних монстрів.

Згодом на інший загін Ріфу влади, що діяв окремо, раптом напав сам Ерда. Четверо загинули, троє були поранені, хто тяжко, хто легко, і хоч Ерду зрештою якось здолали, у проходженні лабіринту їх відкинуло далеко назад.