Розділ 9 — Злодійка Ніна Ч-3

О цій порі я зазвичай збираю трави, але від сьогодні полюю на гоблінів.

Спорядження в мене з Хаге: довгий меч, шкіряна броня й шкіряні чоботи.

Речі в цьому світі зручні: обладунки зачаровані так, що більш-менш підлаштовуються під того, хто їх носить.

Полювання — гучно сказано: я просто закидаю камінням здалеку кожного гобліна, якого знайду.

Часом натрапляю на них ніс у ніс — тоді беруся за меч і, може, завдяки «Фехтуванню», кладу їх без клопоту. З убитих забираю уламки магічних самоцвітів — саме їх тоді й збирав Хаге.

Кажуть, на них працюють так звані магічні знаряддя — речі, що живляться маною. Щось на кшталт електрики чи бензину, мабуть.

О, цілий магічний самоцвіт!

З одного щойно вбитого гобліна випав магічний самоцвіт — гарна гладенька кулька.

Звісно, він цінніший. А гоблінячі вуха я навіть не чіпаю: квестів мені однаково не дають.

Заодно й у магії потренуюся.

— Фаєрбол.

— Ґуґя?!

Вкладаю ману в слово, вимовляю — і вогняна куля завбільшки з кулак летить у гобліна.

Той, діставши просто в пику, падає й качається по землі.

Убивча сила слабенька. Може, як зросте Магія, то й бити буде дужче?

— Хіл.

Накладаю на поваленого гобліна цілющу магію. Опіки потроху сходять, але повного одужання я не чекаю — стинаю йому голову.

Може, тому, що я ці заклинання вже бачив, магія виходить без клопоту.

Тепер пробую вимовити слово подумки. І Фаєрбол спрацьовує так само, як щойно.

Хм, вийшло як треба. Швидкість та сама, зате ніхто не знає, яке заклинання я застосую, — проти розумних монстрів і людей так краще.

Далі пробую чарувати, тримаючи водночас Бойову техніку.

— Ґі!

Гоблін кидається на мене з кийком — я не ухиляюся, а приймаю удар на меч і, відбиваючись, пробую чарувати. Не виходить. Мабуть, не вдається як слід зосередитися й вкласти ману.

Пробую ще кілька разів — марно, тож стинаю гоблінові голову.

— Ґя-у!

Це буде ой як непросто.

— Чого ти такий сильний?

— ?!

Мене раптом гукнули, і я напружився. Обернувся — Ніна.

— Слухай, Ю, чого ти такий сильний? І магією користуєшся, і мечем орудуєш як слід.

До неї було якихось три метри. У горах будь-якої миті можна наткнутися на гоблінів, тож Ю не втрачав пильності — і все одно її не помітив. Приховати подив він не зміг.

Вона була так близько? У неї ж, здається, є навичка «Причаювання» — то це з нею вона йшла за мною? І чого це вона так запросто зве мене на ім'я?!

Я й не думав приховувати невдоволення.

— Ти… відколи тут? І ти що, забула, що я тобі вчора казав?

— Е-е, десь годину вже дивлюся, а що? А за вчорашнє — вибач. Я сама собі нафантазувала казна-що про пані Стеллу…

Я цілу годину її не помічав?!

— І ще я як слід вибачилася перед пані Стеллою, і вона мені пробачила.

— Ти бачилася з бабусею Стеллою? Хай навіть бабуся Стелла тобі пробачила, я — ні.

— Ага. Але я вирішила, що стану твоєю подругою, тож не здамся, гаразд?

— Подругою… моєю? Ха-ха…

Ю втупився в Ніну чорним каламутним поглядом. Досі він завжди так перевіряв, як поведеться людина: хтось дивився зверхньо, хтось із жалем, хтось із погрозою — реакції бували різні. Окрім Стелли…

Тільки Стелла завжди дивилася на нього однаково.

Це була одна з причин, чому Ю відкрився лише їй.

— Та що… ти… таке…?!

Ю ледь спромігся видушити це хрипким голосом.

Під його поглядом Ніна усміхалася.

Він і сам не помітив, як утік звідти.

Дивачка! Дивачка!! Дивачка!!!

※

— Усе, як казала пані Стелла. Утік…

Ніна згадала розмову зі Стеллою.

Дочекавшись, поки Ю піде з дому, вона вирішила спершу вибачитися перед нею, але —

— Ох, та в Ю, виявляється, є така гарненька подружка!

— Н… ні, я не… я… у-у…

Ніна затнулася, в очах стояли сльози, і Стелла зачекала, поки та заспокоїться.

Ніна розповіла, що сталося між нею і Ю: як через власні вигадки наговорила поганого про Стеллу й розсердила його, — і перепросила.

— Он воно що.

Стелла привітно всміхалася. Обличчя в неї було таке лагідне, що Ніні стало соромно — як же вона помилялася.

— Ю в нас не з відвертих. Ніночко, якщо хочеш із ним подружитися, не опускай рук. Я тобі дещо підкажу.

Як Стелла й казала, Ю зазирнув Ніні в очі. Стелла навчила її не відводити погляду й «усміхатися» — Ю неодмінно розгубиться й утече, але й тоді не можна здаватися. А наостанок вона сказала ось що:

— Ю сторониться людей і взагалі нікому не довіряє. Але знаєш, щойно він комусь відкриє серце, то стає страшенно поблажливим. Тримайся, Ніночко!

(Ю стає страшенно поблажливим?)

Цього Ніна так і не зрозуміла, але заприсяглася собі, що тепер не здасться.

※

Того дня Ю хотів розпитати Стеллу про Ніну, але так і не наважився.

Стелла купила інструменти, які він просив, тож можна було братися до купальні, але спати він ліг із важкими думками.

Тоді він і гадки не мав, що відтепер почнуться хованки з Ніною — і надовго.

Наступного дня Ніна знову стежила за ним. Він, звісно, намагався від неї відірватися, але щойно озирнеться — вона знову тут. Так тривало десь два тижні, аж поки одного разу Ю не глянув на статус Ніни.

Ім'я: Ніна Реба

Раса: Людина

Клас: Злодійка

LV: 12

HP: 76

MP: 21

Сила: 21

Спритність: 53

Витривалість: 21

Інтелект: 16

Магія: 11

Удача: 22

Пасивні навички

Виявлення ворога LV1

Виявлення пасток LV1

Володіння кинджалом LV1

Нечутний крок LV1

Активні навички

Крадіжка LV1

Причаювання LV1

Знешкодження пасток LV1

Потайність LV1

Унікальні навички

немає

У неї навичок побільшало?! То ось чому з кожним днем мені дедалі важче її помітити.

У Ніни з'явилися навички «Нечутний крок» і «Потайність», та й Спритність трохи зросла.

Бувало вже, що я майже цілий день не помічав, що вона йде за мною.

Коли за тобою стежать щодня, тренувати «Техніку меча», «Магію» й «Бойову техніку» неможливо. А про «Відбирання» ніхто не мав дізнатися ні за що.

— Гей… припини вже.

— Ну що, надумав зі мною дружити?

Стільки часу ходити за ним слідом — і отаке сказати. Ю трохи роздратувався, але стримався.

— А яка мені вигода з тобою дружити?

— Є, звісно! По-перше, тобі ж у гільдії квестів не дають, так? Ти щодня б'єш гоблінів, а на самих лише цих квестах можна непогано заробити. А зі мною, злодійкою, можна піти в гірську печеру. Якщо ти б'єш гоблінів, щоб підняти рівень і заробити, то в печері й досвіду, і грошей буде більше.

А ця… Я думав, вона просто корова, а вона, виявляється, не дурна? І справді, брати квести й отримувати нагороди — діло добре, а в тутешніх монстрів навичок мало. У печері, може, вдасться відібрати нові.

— Гаразд. Так і бути, піду з тобою в загін. Але я тобі анітрохи не довіряю, тож сама розумієш, що буде, якщо почнеш викидати коники.

— Не в загоні, а друзями… І взагалі, ти таке зі мною зробив, а я ж іще незаміжня, — тож бери відповідальність.

— Пхе.

— Злюка?!