Розділ 93 — Розгром «Ріфу влади»

Ніна з дівчатами мчали назад від тридцять сьомого поверху й були вже на двадцять другому.

Іти слідом за Ю виявилося напрочуд легко, бо дорогу, мов дороговкази, позначали трупи монстрів. Мабуть, ті кидалися на Ю й самі гинули.

Хоч дівчата й не спинялися, вбиваючи всіх монстрів на шляху, Ю не було видно навіть здалеку, і Ніна нервувала.

— Марі, швидше!

— Так!

※

— Гей! І малого беріть живим!

Люди з Ріфу влади втупилися в Карона, не вірячи своїм вухам.

Один-єдиний хлопець убив вісьмох їхніх, а вони його навіть не подряпали. І такого брати живим? Наказ був настільки безглуздий, що вони ніби благали поглядом, щоб це виявилося жартом.

— Кароне, взяти того вилупка живим — це ж нереально. Уб'ємо щеня, а дріаду візьмемо живою. Хіба цього мало?

Довкола мовчки закивали, але Карон і слухати не хотів.

— Я вам усього не казав. Крім дріади, пан Балю доручив нам іще викрасти шмаркача на ім'я Ю Сато. Я й сам спершу дивувався, нащо красти якогось малого, але той малий, кажуть, знає якусь неймовірну таємницю алхімії. Якщо приведемо і дріаду, і його, пан Балю пообіцяв навіть зробити мене аристократом. І вас, звісно, я теж зроблю аристократами, хай і без титулів!

Від Каронових слів по обличчях розповзлися гидкі усмішки. «Ми станемо аристократами?», «Я в ділі!» — вигукували наввипередки, і запал ріс.

— Та я ж не кажу вам гинути задарма. Я його спершу ослаблю своїм козирем, заклинанням проти людей, а ви тоді хапайте.

Карон був певен, що переможе, і не без підстав.

Ю розкинув Небесну сіть і бив магією кожного, хто в неї потрапляв, а водночас протягнув нитки мани до ледь живих піксі й вливав у них цілющу магію. Вони хоч і маленькі, але їх було багато, тож Ю зараз був зовсім не такий спокійний, як здавалося.

Карон це помітив і хотів закінчити бій, перш ніж піксі одужають.

— Так! Зараз я вдарю магією, а ви одразу за нею кидайтеся!

Люди з Ріфу влади бадьоро гаркнули у відповідь і міцніше стиснули зброю.

А Карон тим часом почав готувати магію. Його козир — Айрон Міксер, заклинання п'ятого рівня магії духів. Сила духів землі створює залізні леза, вони оточують ціль і, обертаючись із шаленою швидкістю, перемелюють її на шматки. Страшна річ. Звісно, Карон не забув притримати силу, щоб малий не загинув.

— Кароне, ну скоро там?

— Не галасуй, ще трохи!

Карон мав пасивну навичку, завдяки якій чаклував без речитативу, тож готував заклинання, ще й пояснюючи все своїм людям. Але, як не дивно, духи землі збиралися погано.

(Та що ж це? Духів… духів землі й половини звичного не збирається!)

Від несподіванки Карон занервував і випустив Айрон Міксер недоробленим.

— Є! Пора! Уперед!!

Люди з Ріфу влади з криком кинулися вперед.

Ухилитися від Каронового Айрон Міксера Ю не міг, бо за спиною в нього були дріада й піксі, що досі ледве дихали.

Залізні леза, шар за шаром, огорнули Ю. Дріада й піксі закричали, але леза вже розкрутилися, і спинити їх було неможливо. Вони оберталися з шаленою швидкістю, зачіпали одне одне й сипали довкола іскрами.

(Крутяться повільніше, ніж завжди. І сили навіть третини нема.)

Його люди збуджено волали, а от Каронові ставало дедалі тривожніше.

Леза поступово сповільнилися, і створене магією духів залізо почало зникати. Люди з Ріфу влади чекали, що звідти вийде пошматований Ю, але Ю стояв на ногах. Він був увесь у ранах, проте цілий, а піксі на голові прикривав магічним щитом.

— Та як же… вилупок живісінький!

— К-кам'яна стіна… ні, Залізна стіна. Шмаркач закрився технікою щита!

— Дурню! Айрон Міксер Карона — магія духів п'ятого рівня! Хіба від нього Залізною стіною затулишся?!

— Та затулився ж!

Його люди розгубилися, і Карон гаркнув:

— Не панікуйте! Бийте по піксі! Малий їх захищає.

— Т-точно. Прикриємося піксі з кліток.

Віддаючи накази, Карон подав рукою знак, зрозумілий лише старим членам клану. Одні кинулися до кліток зі спійманими піксі, інші здалеку били по тих, кого захищав Ю, а старі тим часом непомітно зібралися довкола Карона.

— Кароне, що таке?

— Почнемо спочатку. Поки що відступимо й попросимо в пана Балю підмоги.

— Що, дріаду кинемо?

— Своя шкура дорожча. Той вилупок лікує поранених піксі страшенно швидко. Що буде, коли вони одужають, — вам пояснювати не треба?

Поки Карон пояснював старим, що й до чого, Ю вдарив Ерс Ленсом по тих, хто кинувся до кліток, і земляні списи, що вистрілили з-під землі, вбили їх наповал. А все, що летіло здалеку, спиняв його бар'єр.

— Бачите? Досі мені не вірите?

Сперечатися з Кароном більше ніхто не став.

Карон зі старими потроху відступали від Ю, а тим, хто ще бився, наказували тиснути далі.

— Та що ж ти таке?! Монстр!

Один не витримав цього безвихідного становища, заніс меч і кинувся на Ю, але Ю м'яко відвів удар Вербою, технікою меча, і, розминаючись, стяв йому голову.

Решта в паніці кинулася хто куди, як таргани.

— Від мене не втечете.

Навздогін утікачам Ю вдарив Могутнім спалахом, технікою меча. Блиск клинка горизонтальною смугою пройшов крізь їхні тіла.

— Що це? Щойно щось пройшло кр… Ой, м-мій живіт?!

У кожного на поясі проступила червона риска. Варто було її торкнутися, як верхня половина тіла сповзала з нижньої. Вони поспіхом затискали рану, але спинити цього не могли, і тіла розпадалися надвоє. Так загинуло тринадцятеро.

Карон зі старими, навіть не глянувши на загиблих, уже були біля входу.

— Решту теж переб'ю.

Ю вже хотів кинутися за Кароном, але тут йому на очі потрапили піксі. Цілюща магія загоїла їм рани, та в декого не було рук чи ніг, а хтось досі не оговтався після нападу. І Ю побачив їхні очі.

— Слухай. А за ними не поженешся?

— З такими ми й самі легко впоралися б, щоб ти знав! …Але дякую, що всіх врятував.

— Вони ж, кажуть, служать якійсь важливій людині? А тобі нічого не буде?

Піксі, що вже оговталися, кружляли довкола голови Ю й страшенно набридали.

Зрештою Ю не погнався за Кароном, а взявся їх лікувати. Він розумів, що це дуже погано. Розумів і все одно так зробив, а чому — й сам не знав.

— Ю-у… дя-а-кую…

Заплакана, з мокрим від шмарклів обличчям, дріада обійняла Ю.

— Тьху! Носа спершу витри.

Піксі в Ю на голові надулася й заходилася відпихати дріаду від нього, але марно. А решта довкола весело сміялася.

— І що ви тепер робитимете?

Від потаємного квітника дріади й піксі мало що лишилося, і дивитися на це було боляче.

— Хтозна…

Дріада розгублено роззирнулася.

— Якщо хочеш, відведу вас на нижчі поверхи.

— Дурнику! Та нас на тих поверхах інші монстри вмить зжеруть!

Піксі з усіх боків обліпили Ю й наперебій підтакували.

— Вам є куди податися?

Дріада й піксі перезирнулися й хитро всміхнулися.

— Є. Мабуть, найбезпечніше місце в усій окрузі!

Боязка дріада сказала це впевнено. Піксі довкола теж гордо задерли носи й закивали.

— Он як. Ну й добре. Тільки більше не селіться там, де вас можуть знайти люди.

Ю, не обертаючись, махнув рукою на прощання й рушив до виходу.

— Ну що ж! Усі, переїжджаємо!

— Ура-а!

Піксі дружно відгукнулися.

Ю й не помітив, що та сама сором'язлива піксі так і лишилася сидіти в нього на голові. А дріада з подругами вміють говорити подумки й навіть на відстані відчувають, хто де.