Розділ 95 — От ми й прийшли

— Момо, не можеш сидіти тихо — злазь із голови.

Піксі на ім'я Момо бовтала ногами в Ю на голові, але від цих слів ураз завмерла й спритно пірнула під його льотний шолом.

Вилікувавши дріаду й піксі, Ю ще пошукав Карона з його людьми, але не знайшов.

Через ману, що зв'язувала його з Куро, Ю дізнався, що з Ніною й рештою, а з Курової розповіді загалом зрозумів, що сталося. Вирішивши, що шукати Карона далі марно, він подався до Гільдії авантюристів у Камі.

Момо, що визирала з-під льотного шолома, була тією самою сором'язливою піксі зі схованки дріади. Вона так і поїхала з Ю, сидячи в нього на голові. Хоч як він велів їй вертатися, вона не слухала, а мовчки, зі сльозами на очах, чіплялася йому за волосся, і зрештою Ю здався. Спершу він звав її «гей» та «ти», але це було незручно, тож дав їй перше-ліпше ім'я, що спало на думку. Момо так зраділа, що аж закружляла довкола його голови.

Біля гільдії Ю зустрівся поглядом із реєстраторкою, що підмітала перед входом.

— Це ж… здається, Аделе.

— Прийшов!

— Га?!

Аделе щодуху кинулася всередину.

Ю зайшов до гільдії, рушив до стійки й застиг на місці від того, що побачив.

— О! Ю-у, з поверненням!

Колетт, як завжди, зустріла його усмішкою, а от інші реєстраторки першого поверху вмить обступили Ю, наче вишикувалися, щоб від чогось його захистити.

— З поверненням, Ю.

— Ю-у, ти не поранився? Як десь болить — кажи. Я хоч і не схожа, а білою магією володію.

— Фіфі своєю білою магією, — пирхнула Аделе, — навіть подряпину з кінчик нігтя лікує пів години… Ай?! Фіфі, ну перестаньте!

За глузи з білої магії Аделе дістала від Фіфі щипка за щоку.

Хлопця обступили молоді жінки. Інший, може, й позаздрив би, але решта авантюристів навіть очей на них не зводила, бо реєстраторки довкола Ю дивилися, як хижаки на здобич. Дехто з чоловіків, вирішивши, що краще не лізти, поспіхом брав квести й тікав із гільдії.

— Ого, та він у вас нарозхват.

Побачивши жінку, що спустилася з другого поверху, реєстраторки першого спохмурніли.

— Тьху, Мофуко.

— Аделе, скільки вам казати? Мене звуть Мофу. І це прізвисько мені неприємне.

Жінка, яку Аделе назвала Мофуко, нашорошила вуха й раз махнула хвостом. З такого хвоста одразу було видно, що вона лисолюдка.

— Мофу, а ти чого прийшла на перший? Ти ж на другому працюєш.

— Це ви, Фіфі, покинули роботу й чим це ви тут займаєтеся?

— Хіба не видно? Зустрічаємо Ю… тобто авантюриста, що повернувся з лабіринту.

— А через це, бачу, решту авантюристів лишили без уваги?

Фіфі тільки загарчала «гр-р-р», а сама стала так, щоб Мофу не бачила Ю.

Мофу показово зітхнула й підійшла просто до Фіфі.

— Я це владнаю. Ну ж бо, Фіфі, посуньтеся. Ю, приємно познайомитися. Я Мофу, реєстраторка з другого поверху. Кажуть, днями Барбара повелася з вами грубо, тож дозвольте мені перепросити замість неї. Реєстраторка взагалі не має права грубіянити авантюристові. Барбара вже дістала від пані Едди суворе пока… зауваження, тож більше так не поводитиметься. Ви, кажуть, повернулися з лабіринту? Тоді ходімо на другий поверх.

Мофу, наче так і треба, хотіла повести Ю нагору, але Фіфі й інші реєстраторки першого її не пустили.

— С-стривай-но, ти що це тихцем забираєш нашого Ю?! Ю завжди — чуєш? — завжди розраховується за квести на першому поверсі!

— Ю за кілька місяців дослужився до рангу C, тож авантюрист він дуже здібний. Як думати про майбутнє, хіба не краще йому заводити знайомства з авантюристами від рангу C і вище та з нами, реєстраторками другого поверху?

Фіфі вдруге загарчала «гр-р-р» і подала Колетт знак очима, але та не знала, що робити, і тільки метушилася.

— Е-е, е-е… Мофу, а може, оцінимо все разом, як минулого разу? Тоді всі й подружимося… Ну як, не можна?

Мофу, яка з Фіфі трималася твердо, перед усмішкою Колетт, видно, не встояла й розгублено глянула на Ю.

— Я б теж хотів, щоб оцінювали всі разом, бо матеріалів на продаж цього разу багато. До того ж я ще не чув, як вам смакували оладки.

Щойно прозвучало слово «оладки», реєстраторки першого поверху напружилися, бо згадали, як минулого разу Едда про все дізналася й улаштувала їм пока… прочуханку.

— Оладки? Чудова річ. Було дуже смачно. Пухке тісто, рідкісний мед велетенських бджіл… Оладки й самі собою солодкі, а як умочиш у мед… Кхм, перепрошую. Дивно лише, що таку чудову їжу реєстраторки першого поверху тримали тільки для себе.

Мофу, видно, згадала смак оладок і почервоніла. Вона приклала долоні до щік, наче остуджуючи їх, але хвіст так і метлявся з боку в бік.

— Тримали для себе?

Від слів Мофу Фіфі з подругами аж упріли. Вони на пальцях показували Мофу, щоб мовчала, а та глянула на них і з усмішкою кивнула. Реєстраторки полегшено зітхнули, але…

— Ю, ці пані ваші гостинці тримали тільки для себе. Аж поки минулого разу пані Едда не помітила, ховали навіть від нас, реєстраторок другого поверху, а ми ж в одній гільдії працюємо. Сумно це.

Від такого викриття дівчата з першого поверху аж зблідли.

Їм стало страшно, що Ю більше не приноситиме гостинців або, ще гірше, дивитиметься на них зневажливо.

— Пані Колетт.

— Т-так!

Колетт, як і решта, тривожно дивилася на Ю.

— Наступного разу напечу більше.

Колетт засяяла й мимоволі кинулася його обіймати, а Фіфі з подругами закричали: «Ю, ти найкращий!»

У Мофу вийшло не так, як вона розраховувала, але якщо й їй перепадуть гостинці від Ю, то це непогано.

Колетт усе обіймала Ю, аж раптом відчула, що їй щось упирається в чоло. Вона звела очі й побачила, що то Момо щосили відпихає її від Ю.

— П-піксі!

— Я-яка ж гарненька! Я ще ніколи так близько піксі не бачила.

— Ой, яка мала! Це вона нашого Ю захищає?

Момо зависла в повітрі, наче затуляючи Ю від реєстраторок, що збігалися звідусіль, але злякалася їхнього натиску й шмигнула під льотний шолом. Коли з-під шолома виглянуло саме її обличчя, дівчата аж завищали від захвату. Колетт теж кортіло погладити піксі по голові, але вона, мабуть, боялася, що та її не злюбить, і стримувалася, хоч аж тремтіла від нетерпіння. Мофу вдавала незворушність, та хвіст, що гойдався туди-сюди, і пильний погляд на Момо видавали її з головою.

Ю хотів якнайшвидше оцінити матеріали й піти додому, але реєстраторки, яким кортіло хоч глянути на Момо, а ще краще й погладити, затримали його надовго.

Коли метушня довкола Момо вщухла, а за квести розрахувалися й здобич викупили, надворі вже вечоріло.

Удома Ю обступили чорні вовки, пустуючи. Момо, видно, боялася їх і не вилазила з-під льотного шолома.

Усередині його зустріла Маріфа й забрала спорядження. На Момо вона глянула, але особливої цікавості не виявила.

У вітальні на столі вже стояли хліб, рагу й інші страви, які, видно, встигла наготувати Маріфа. А от Ніна й Лена сиділи трохи надуті, і це Ю зацікавило.

— Щось сталося?

— Це все Марі~

— …змахлювала.

Про що вони, Ю гадки не мав, але щойно дівчата побачили Момо, настрій у них одразу покращав. Момо, мабуть, не надто боялася Ніни й Лени, бо вже бачила їх раніше. Коли її гладили по голові, вона не пручалася й собі хрумала овочі.

Повечерявши, Ю пішов купатися, і Момо подалася за ним, тож довелося купатися разом. Гаряча вода була їй у дивину. Спершу Момо боязко торкалася її, а збагнувши, що це не страшно, залізла у воду, яку Ю набрав у долоні. Коли Ю повернувся до кімнати, Момо, мабуть, трохи перепарилася й лежала в нього на голові горілиць.

Наступного ранку чорні вовки зчинили галас ні світ ні зоря.

Ю з дівчатами вийшли в сад — а там…

— Агов! Ви хоч знаєте, хто я?! Н-не зазнавайтеся мені тут!

— В-вовки нещасні, як ви нас розсердите — пожалкуєте!

— Е-е, бджілки, не будуйте там гнізда, будь ласка… Ой, Ю-у! Не дивіться, а рятуйте!

У саду, оточені чорними вовками й велетенськими бджолами, стояли дріада та її подруги.

Побачивши Ю, піксі на мить зраділи, але одразу напустили на себе серйозний вигляд, гордо випросталися й схрестили руки.

— Хм. Ну от, ми й прийшли. Радій.

— Ого-о, то це наш новий дім~

— Чого витріщився?! Ш-швидше рятуй! Ти ж урятуєш, правда?

— Ю, дякуємо, що пускаєте до себе.

Ю закотив очі, наче хотів глянути на Момо, що розляглася в нього на голові. А Момо, ховаючись від погляду, якого він однаково не міг кинути, переповзла йому на потилицю.