Розділ 97 — Старий зачарувальник

Того дня захід сонця був червоний, як кров.

На схід від Ками тягнулися луки, а за ними виднівся ліс Марма.

Чі Ду дивився на сонце, що сідало на заході, і гладив по голові лісову пантеру.

— Уже скоро, — хижо всміхнувся Чі Ду.

Пантера аж мружилася від задоволення, коли раптом її вуха і вуса сіпнулися.

— Хто там?

— Хазяїне, а що це ви тут робите? — запобігливо засміявся хтось.

До Чі Ду озвався той самий зачарувальник.

На відкритих луках він зумів підійти так близько непомітно, і Чі Ду насторожився ще більше.

— Хто ти такий насправді?

— Та я ж колишній авантюрист. Заробляю копійку тим, що накладаю магію зачарування біля входу в тутешній лабіринт.

— Я не про це питав. Здохни…

Земля біля зачарувальника здулася горбом, і з неї, розкидаючи грудки, вистрибнула бура змія метрів три завдовжки. Це був кротозмій, монстр третього рангу. Як і каже назва, він вільно пересувається під землею і кидається на здобич, щойно та наблизиться.

Кротозмій розтягнув пащу так широко, як уміють тільки змії, і туди, мабуть, влізла б не лише голова зачарувальника, а й увесь тулуб.

— Не заважай мені розважатися.

Чі Ду навіть не глянув, чим це скінчиться для зачарувальника, і простягнув руку погладити пантеру, яка досі була насторожі. Але…

— Ну-ну, хазяїне, ви чого це раптом?

— Що за…?!

Зачарувальник спритно закрився від кротозмія бар'єром.

Він намагався прогризти бар'єр своїми гострими іклами, якими так славився, але нічого не міг йому вдіяти.

Хай кротозмій і був лише третього рангу, але Чі Ду виховував його власноруч, і абиякий авантюрист так легко з ним не впорався б.

— Ах ти ж… Не думай, що легко помреш.

Цей бій бачив лише птах, що пролітав вечірнім небом.

Відпочивши день і набравшись сил, Ю з товаришами пішли в Лабіринт Саду примарних дерев і назбирали матеріалів і рослин, яких більше ніде не дістанеш. Коли вони вийшли нагору і підвели очі, небо вже було зовсім червоне.

— Сьогодні ми теж добре попрацювали~

Ніна обійняла Ю. Момо, яка сиділа в нього на голові, від поштовху аж підлетіла і квапливо вчепилася йому у волосся.

— …І цікаве спорядження знайшли.

— Коро, не бігай. А ти, Сукке, надто вже тихий.

Коро бігав довкола Маріфи і на прочуханку не зважав. А от Сукке похнюпився і почав тертися головою об її ногу.

За лісом Марма починалися луки. Дорога тут була гірша, ніж королівський тракт, але, тримаючись її, до Ками не заблукаєш. Ю з товаришами йшли нею, коли Ніна помітила, що з ним щось не так.

— Ю? Щось сталося?

Зазвичай він уже сказав би «Відчепися» чи сам відірвав би її від себе, а тут мовчав. Ніна стурбовано зазирнула йому в обличчя.

— Згадав про одну справу. Ідіть додому без мене. Куро, ти зі мною, понесеш речі.

Ю був якийсь не такий, і Ніна хотіла спитати, що за справа. Але він випередив її й забурчав, щоб не забула повторити теорію та доглянути спорядження, тож вона так і не встигла.

Згодом Ніна страшенно про це шкодуватиме. Треба було напроситися з ним, хоч би й довелося вередувати.

Кігті химери зі свистом розтяли повітря, але зачарувальник легко відвів удар посохом. Ззаду кинулася лісова пантера, та він спокійно відбив її бар'єром.

Його оточили семеро прирученців Чі Ду. Якщо звичайний приборкувач звірів вільно керує трьома монстрами, це вже непогано, а хто справляється з п'ятьма, той досвідчений.

— Ще.

Чі Ду прикликав іще одного. Магією призову з'явився розпечений тигр, монстр четвертого рангу.

Зазвичай Чі Ду водив із собою лише кількох прирученців, але в бою міг прикликати все нових.

Розпечений тигр роззявив пащу і набрав повітря так, що аж роздулися груди. А тоді видихнув розжарений Брес. Трава на його шляху вмить обвуглилася.

Зачарувальник без поспіху наставив посох назустріч Бресу. Перед ним виріс гострокутний бар'єр і розсік Брес надвоє.

— Такі бар'єри навіть у Священній державі Джадарк ставлять хіба що архієпископи. Ти… Я думав, ти з іншої держави, а хто ж ти такий?

Земля довкола зачарувальника ще диміла від Бресу, а він стояв собі, наче нічого й не сталося.

— Вам уже пора відчепитися від Ю Сато.

Чі Ду здивувався не так тому, що зачарувальник заговорив інакше, як тому, що той назвав ім'я Ю Сато.

— То ти з фракції святої діви?

Навіть розмовляючи, Чі Ду прикликав усе нових прирученців.

— Гей, ви, годі вам тут убивати один одного!

— Ну ти що, Аніто, не треба. Нехай собі.

Це втрутилися Аніта і дівчата з Місячного цвіту.

Вони поверталися з Лабіринту Саду примарних дерев, коли Белль помітила, що зачарувальник б'ється з Чі Ду. Моран із подругами кілька разів платили йому за зачарування в Лабіринті Горго, тож пам'ятали його в обличчя. Знайомство було, по суті, ніяке, і можна було спокійно пройти повз. Але Аніта взялася їх розбороняти лише тому, що подруги його впізнали.

— Га? То, може, ти мені зад підставиш?

— Покидьок.

Погляди дівчат із Місячного цвіту від такої зухвалості стали колючими.

— Панночки, облиште мене і швидше відходьте.

Зачарувальник краєм ока поглядав на Аніту з подругами, але ні на мить не відкривався. А Чі Ду дивився на дівчат і всміхався кутиком рота.

— Аніто!

Щойно Белль крикнула, Аніта прийняла удар лісової пантери на свій баштовий щит із білого срібла, але її відкинуло. Досі її не міг зрушити з місця навіть монстр п'ятого рангу, тож дівчата з Місячного цвіту розгубилися.

— Не розслабляйтеся!

Аніта крикнула, але було пізно.

Кротозмій кинувся на одну з дівчат і вгризся їй у бік. Гострі ікла легко пробили товсту куртку зі шкіри скаженого бика, а тоді він обвився довкола неї, щоб добити.

— Каміло! Ах ти ж зміюко!

Белль різонула кротозмія кинджалом, але лезо зісковзнуло по слизу, що вкривав його шкіру. А тим часом почувся хрускіт Камілиних кісток.

— Тц! Белль, відійди!

Вашан, заступниця глави Місячного цвіту, скинула з плеча бойову сокиру і вдарила Могутньою сокирою. Вона майстерно орудувала важкою зброєю і перерубала кротозмія наполовину. Той заверещав від болю і пірнув у землю.

Меметт квапливо зцілювала Камілу посохом життя, в якому закладено Хіл.

— Так, гляди, котрась із баб і помре, га? — зловтішно гигикнув Чі Ду.

Чі Ду мав рацію, дівчатам доводилося туго. Вони перемагали навіть монстрів п'ятого рангу, а тут не могли впоратися з його прирученцями, хоч ті були четвертого рангу і нижче.

Розпечений тигр пустив Брес в Апрі та її подруг. Апрі вийшла вперед і наставила баштовий щит, але коли розжарений Брес помчав на неї, розриваючи землю, вона подумала, що це смерть.

— Не приймай його на щит!

Аніта, яка билася з химерою, крикнула, але було пізно. Брес уже накривав Апрі з подругами.

— Апрі!

Апрі вирішила, що хоч би там що, а захистить Меметт і решту, які стояли позаду.

Брес ударив у щит, і Апрі накрило жаром. Шкіра по всьому тілу вкрилася опіками, волосся почало обгоряти. Та Апрі трималася. Руків'я щита розпеклося так, що звичайна людина не змогла б його й торкнутися, але вона не послаблювала хватки.

— Кх… я… всіх… за-захищу!

— Ну й марно ж ти стараєшся.

Наче глузуючи з її зусиль, Чі Ду звелів тигрові видихнути ще раз. Другий Брес помчав на Апрі.

— Молодець, дівчинко, добре трималася. Справжній зразок для щитоносців.

Зачарувальник поставив перед Апрі бар'єр і розвіяв Брес, а водночас наклав на неї заклинання другого рівня священної магії, Подих свіжої зелені. Обпечена шкіра й волосся Апрі потроху відновилися і стали такими ж гарними, як були.

— Ну нарешті ти відкрився.

Чі Ду сказав це тихо, але дівчата з Місячного цвіту почули й аж здригнулися.

Поки зачарувальник дивився на Чі Ду, з-під землі вистрибнув кротозмій і вирвав йому шмат боку.

З рани ринула кров, але Апрі ще була в небезпеці. Зачарувальник не переривав заклинання, а свою рану хотів поки що підлатати зіллям з айтем-поуча, та Чі Ду не дав йому цього зробити.

Крижана ящірка пустила в зачарувальника морозний Брес.

Він знову поставив бар'єр, далі лікуючи Апрі, а свої рани відкладав на потім. Але він не встигав, і смерть підступала все ближче.

А Чі Ду тим часом дочитав речитатив і прикликав нових прирученців.

— Треба було кинути баб. Схотів покрасуватися, от і маєш. Ну що? Скажеш уже, хто ти? Поплазуєш, попросиш пощади, то тебе одного й відпущу. А з бабами я натішуся і згодую їх прирученцям, — мерзенно засміявся Чі Ду.

Новий прирученець, скажений лось, ударив копитом об землю. Разом із рогами цей велетень був понад чотири метри заввишки, а роги мали метрів три в розмаху. Такими можна було проколоти разом зачарувальника, Апрі, Меметт і всіх, кого там лікували. Лось люто засопів і кинувся на зачарувальника. А той не міг зрушити з місця, бо прикривав Апрі й решту від Бресів тигра та крижаної ящірки.

— Хотіла розборонити, а вийшло, що тягну тебе на дно. Дякую, що врятував нашу Апрі.

Це Аніта лишила лісову пантеру на Вашан і прибігла на поміч Апрі й решті.

— А ти не абихто. Як тебе звати? Я Аніта… Аніта Розел, глава Місячного цвіту.

Говорячи це, Аніта застосувала техніку щита Кам'яна стіна, і її тіло затверділо, мов камінь.

— Мене звуть Ансгар… Ансгар Фодд.

— Я чоловіків не люблю, але якщо виживемо, хотіла б із тобою випити.

— Оце діло. Заради чарки з такою красунею помирати тут ніяк не можна.

Вони спокійно перемовлялися, а лось був уже зовсім близько. Аніта двічі глибоко вдихнула і наважилася.

Роги лося вдарили в Анітин щит зі страшним гуркотом.

— Кх-х! Я Аніта, глава Місячного цвіту! Для мене це дрібниця!!

Лось ударив з розгону, усією вагою свого велетенського тіла, і звичайний щитоносець не встояв би й секунди. А Аніта встояла. На землі лишилися глибокі сліди там, де вона впиралася ногами. Волосся стало дибки, очі налилися кров'ю, руки на щиті посиніли від крововиливів, але вона витримала.

Лось позадкував, щоб розігнатися знову, але Моран і решта не проґавили нагоди, за яку Аніта ризикувала життям.

Техніки меча, сокири, молота, лука, магія — все це разом полетіло в лося. Він заревів, але то був передсмертний рев. Меметт теж не гаяла часу і влучила в крижану ящірку Флейм Ленсом, заклинанням другого рівня чорної магії.

Нарешті двоє прирученців Чі Ду були мертві. І дівчата не збавляли натиску.

Белль скористалася Потайністю та Причаюванням, підкралася до Чі Ду ззаду і вдарила технікою кинджала Дед Стаб. Але Чі Ду, навіть не обернувшись, зупинив удар бар'єром, а тоді сам ударив її посохом.

— Кх… Н-не може бути… я ж т-точно зайшла ззаду.

Удар припав під дих. Белль відскочила, щоб не дістати ще, але зігнулася навпіл, і її знудило.

— Програти зблизька мені, тому, хто б'ється з-за чужих спин, — гигикнув Чі Ду. — Це ж якою слабкою треба бути! І не тіштеся, що вбили двох прирученців.

— Дівчинко, ззаду!

Це крикнув Ансгар, зачарувальник. Позаду Меметт із-під землі вискочив кротозмій і кинувся їй до горла. Від несподіванки вона не встигла нічого зробити і тільки заплющила очі.

Блиснуло. Від тімені до хвоста кротозмія пробігла смуга світла. Він пролетів повз Меметт і, наче щойно згадав, розпався в повітрі навпіл уздовж. Обидві половини з розгону вдарилися об землю і покотилися.

— О, нарешті знайшов зачарувальника, а тут, бачу, весело.

— Х-хазяїне…

Це Джозеф розрубав кротозмія навпіл.