Розділ 99 — Брама пекла

Унікальна навичка Ніни, Магічне стиснення землі, дозволяла їй пересуватися з неймовірною швидкістю, зливаючи власне тіло з маною, перетвореною на нитки. Розгадати її з першого разу важко. Ніна вмить опинялася поруч, і супротивникові здавалося, ніби стиснулася сама земля.

— Вибача-а-ай~

— Ахах! Чудна в тебе техніка. Унікальна навичка, мабуть? Але щоб мене вбити, сили замало.

Ніна вмить скоротила відстань і вдарила, але Горія легко прийняв удар. Та Ніна вже переходила до наступної атаки.

Техніка вбивці Обертальний злам. Зазвичай нею б'ють супротивника рукою по шиї й ламають її, але Ніна крутнулася не вбік, а вертикально, ще й цілила в Горію кинджалами з обох рук. Це був поєднаний прийом.

Горія весело відбивав удари обох Ніниних рук своїм улюбленим молотом із тьмяним полиском, зробленим із рогу сталевого дракона. Кинджал створено для ближнього бою, а молот — важка зброя, тож хто з них має перевагу впритул, і так ясно. Та Горія бив швидше за Ніну, розмахуючи важким молотом, мов гілочкою, і вона поступово перестала встигати.

— Номер два~ — глумливо проспівав Горія.

— Кх.

Горія обрушив молот, цілячись Ніні в голову. Довкола розлігся кумедний звук «пум». Це Сукке, настовбурчивши всю шерсть, втрутився між молотом і Ніною та прийняв удар на себе.

— Якийсь овечий вовк приймає мій удар? Нахаба.

Горія махнув молотом збоку, і Сукке хотів прийняти удар так само, але Горія вдарив технікою молота Нищівний тиск. Почувся глухий тріск, тріщали і кістки вовка, і сам молот. Сукке заскавчав і, відлетівши на кілька десятків метрів, гепнувся об землю.

— Сукке!

Маріфа хотіла негайно кинутися до нього, але не могла повернутися спиною до вовколюда.

— Командире, зараз слушна нагода. Треба поки що відступити.

— Той напівлюд, що назвався апостолом смерті, не дасть. Він хоч і б'ється, а за нами стежити не перестає. Навпаки, скористаймося становищем. Якщо битимемося разом із цими жінками, то бодай раз його зачепимо. Один-єдиний удар, і отрута на зброї скує йому рухи. А якщо ще й захопимо жінок живими, то забрати Ю Сато буде легко.

— …Помри.

Лена висіла в повітрі на мітриловій мітлі й пустила заклинання третього рівня чорної магії, Гримучий грім. Блискавка вдарила з неба в Горію. Здавалося, синє сяйво ось-ось огорне його з ніг до голови, але тієї ж миті Гримучий грім зник.

— …Бар'єр? Ні, магія зникла.

— Мала, а яку сильну магію кидаєш, — весело гигикнув Горія. — Від одного пострілу в мене аж стільки MP відновилося.

Ніна з дівчатами не надали великого значення тому, що Ленина магія зникла, щойно мала влучити в Горію. А от шпигунів Священної держави Джадарк пройняло лихе передчуття, і командир одразу звелів тим, хто добре володів Оцінюванням та Аналізом, перевірити вовколюда.

А бій Чі Ду з Джозефом і рештою тим часом набрав дивного обороту.

Ансгар, дівчата з Місячного цвіту та Чі Ду, наче глядачі, спостерігали, як зчепилися пекельна горила і Джозеф.

Вона до краю роздувала м'язи, якими так пишалася, намагаючись зламати Джозефові шию, але…

— Агов, це ти тут горила? Не-сми-ши-ме-не!

Хоч як горила напружувала свою хвалену силу, Джозефова шия навіть не ворухнулася, і та розгубилася. Монстри ж узагалі куди сильніші за людей. Тому люди й узяли до рук зброю та навчилися нею битися, і лише так змогли їм протистояти. А мірятися силою з м'язистим монстром голими руками — чисте божевілля.

Джозеф робив те, що звичайній людині не під силу, і не лише Ансгара, а й дівчат із Місячного цвіту від цього аж пересмикувало.

Джозеф обхопив горилу за обидва лікті й різко напружився. Руки горили вигнулися туди, куди гнутися не повинні, і вона заревла від болю.

— Тепер і не второпаєш, хто з вас горила, — гигикнув Чі Ду.

— Хто тут горила?!

— Ну, гаразд. Ця несподівана завада забрала в мене трохи часу, але все вже готово.

Чі Ду перестав гладити лісову пантеру і склав долоні. Усім його тілом пробігла мана.

— Хазяїне!! Я чув, що в Чі Ду є якась паскудна унікальна навичка. Поки він її не застосував…

— Пізно. Відчинення брами!

Щойно Чі Ду промовив Магічне слово, із землі виросла потворна брама метрів п'ять завширшки й мало не десять заввишки. Ансгар не вірив власним очам, але таки не втримався від питання.

— Ти… вмієш відчиняти браму?

Брамою Ансгар назвав явище, коли простір раптом розтинає тріщина й утворюється розлом. Чому так стається, досі не з'ясували. Відомо лише, що такий розлом з'єднує одне місце з іншим, мов двері.

Сто вісімдесят дев'ятого року Святої ери в Республіці Сетт раптом з'явилася брама. На жах усім, вона вела просто в лабіринт рангу A під назвою Порожня скриня. Республіка зібрала військо з усієї країни й кинула його на монстрів, що лізли з розлому. Діяли швидко, та все одно загиблих і поранених виявилося понад десять тисяч. А люди ще й хвалили владу за швидкість, мовляв, могло бути куди гірше.

— Як гадаєте, куди веде ця брама? Почуєте, то, мабуть, упадете у відчай…

— Тц! Годі ламатися, кажи вже, гівнюку.

Роздратований Джозеф зніс пекельній горилі голову.

Чі Ду скочив на лісову пантеру й одним ривком вибрався на верх брами. Усівшись там, він глянув на Джозефа з рештою згори вниз і з усмішкою назвав те, що чекає за брамою. Від цих слів, схожих на смертний вирок, Ансгар і дівчата з Місячного цвіту зблідли.

— А-Аніто, що він зараз сказав? Якщо я не причулася, брама веде в з-замок Грімм? Це ж неправда? Замок Грімм — це ж лабіринт, де сидить Верховний король Дрім, один із трьох великих королів демонів!

— Белль, заспокойся. Це блеф, звісно. Брама — природне явище, штучно її не викличеш.

Аніта казала заспокоїтися, але сама краще за всіх розуміла, що Чі Ду не блефує.

— Моя унікальна навичка, Відчинення брами, з'єднує місця, де я колись бував, — захихотів Чі Ду. — Але навіть я не зміг потрапити в сам замок, ледве підібрався до його околиць. А замок Грімм — лабіринт рангу S, тож і монстри, що бродять довкола, там ого які. Ну ж бо, брама пекла відчиняється!

Потворна брама поволі відчинялася. Дівчата з Місячного цвіту наставили зброю.

Наче розсуваючи стулки, зі щілини простяглася багряна рука. Потім показалася морда, схожа на козлячу. Людське тіло майже два метри заввишки, козляча голова, кажанячі крила. Це був нижчий демон.

— Ой!

Ті дівчата з Місячного цвіту, що мали невисокий рівень, піддалися Жаху демона і запанікували.

А демон, побачивши їх, радісно примружився, і з пащі в нього потекла слина.

— Схоже, йому до вподоби жінки, — гидко захихотів Чі Ду. — Ви ж, мабуть, знаєте, що нижчий демон — монстр шостого рангу. Ну, пручайтеся даремно скільки влізе, розважте мене.

З брами виходили все нові й нові нижчі демони. Перед таким відчаєм Ансгар і дівчата з Місячного цвіту втрачали бойовий дух.

— Ну й мороки наробив.

Лише Джозеф, такий самий, як завжди, заступив нижчим демонам дорогу.

— Ме-е-е-е-е!

— Заткнися.

Джозефів дворучний меч навскіс розрубав нижчого демона.

Розтятий від плеча, демон люто вп'явся в Джозефа очима. Звичайного монстра така рана вбила б, але в нижчого демона вона затягувалася. Хай нижчий демон і найслабший серед небесних демонів, а все ж недарма небесні демони — одна з трьох рас, яких Гільдія авантюристів вважає найнебезпечнішими.

— Ме-е…

— Кажу ж, заткнися.

Джозеф ударив технікою меча Миттєвий спалах і зніс демонові голову. Тільки тоді той нарешті завмер.

Побачивши, що вбили їхнього товариша, нижчі демони зосередилися на Джозефові. Тим часом дівчата з Місячного цвіту вишикувалися довкола Аніти, а слабших відвели назад.

З брами вийшов ще один нижчий демон, але ззаду його схопила за голову величезна рука і розчавила. Новий монстр мав понад сім метрів зросту, два закручені роги, а ікла в пащі були такі великі й гострі, що кожне, здавалося, завтовшки з доросле зап'ястя.

— Ну й не щастить вам, га? Вийшов найсильніший із тих, що бродять довкола замку.

З брами з'явився архідемон, монстр сьомого рангу.

Того дня безтурботність уперше зникла з Джозефового обличчя.