Розділ 95 — Створення ручної гармати

Відпочивши кілька хвилин, Широ розбудила всіх.

[Треба щось з’їсти й знову рушати.]

Прочитавши написане, усі погодилися кивками.

— Гм, роздамо перші пайки, — сказав Джонас, дістаючи кілька пакунків.

[Мені їжа не потрібна. Поділіть мій пайок між собою.] Широ похитала головою й вистрибнула на високе дерево.

Озирнувшись, вона перевірила, чи не наближаються великі звірі.

«Схоже, фінальний бос іще не випустив жодного мінібоса. Хм...» — подумала вона, примружившись.

Також вона помітила, що тепер він посилає вбивчий намір рідше.

Це дало загону достатньо часу, щоб як слід перепочити й відновити витривалість.

Широ вже збиралася продовжити розвідку, коли на гілку поруч приземлилася Лірика.

— Широ, тобі треба поїсти. Із нас усіх ти витрачаєш найбільше енергії, — невдоволено сказала вона.

У відповідь Широ лише втомлено усміхнулася.

[Повір, Лірико, мені це не потрібно. Залиш для інших.]

— Ні. Я не відступлю. Ти їстимеш, — сказала Лірика, простягаючи запакований пайок.

Зітхнувши, Широ взяла пакунок і дістала лише половину вмісту.

[З’їм тільки половину. Не більше.] — написала вона.

Лірика на секунду замислилася й кивнула.

— Добре, але другу половину залишу для тебе, — сказала вона й зістрибнула з гілки.

Тихо посміявшись, Широ розгорнула їжу.

«Трохи хліба й води, так?» — подумала вона й непомітно сховала все в інвентар.

Трохи почекавши, Широ побачила, що всі завершили приготування й готові рушати.

[План такий самий, як учора. Я відверну увагу боса, а ви підніматимете рівні.]

— Добре.

Розійшовшись із ними в різні боки, Широ трохи розім’ялася й приготувалася до зіткнення з черговою ордою монстрів.

* * *

За п’ять днів боротьби загін виснажився, обличчя посіріли. Широ розуміла: скоро доведеться вбивати фінального боса.

Головною проблемою цих п’яти днів була їжа. Оскільки всі щодня билися, потрібні були великі запаси харчів.

Хоча м’яса монстрів вистачало, приготувати достатню кількість вони не встигали: запах приваблював ворогів до їхньої стоянки.

Решту трохи дивувало, що вигляд Широ залишався незмінним. Виникали різні підозри, проте вголос їх ніхто не висловлював.

Крім того, Сільвія, Лірика й Медісон помітно підняли рівні.

[Сільвія — рівень 35, Велика цілителька]

[Лірика — рівень 33, Ельфійська танцівниця з клинками]

[Медісон — рівень 33, Лицар-демон]

Лірика піднялася на три рівні, а Медісон — на п’ять. Цього й слід було очікувати, адже вони вбивали монстрів 50-го рівня.

На жаль, сама Широ ще не піднялася, але знала, що знову близька до цього.

Утім, зростали не лише дівчата. Джонас, Трейсі, Пол та Еріка теж якось зуміли підвищити рівні.

[Щойно Сільвія досягне 36-го рівня, повноцінно пообідаємо, відпочинемо й підемо на фінального боса, щоб вибратися звідси.]

— Так скоро? — запитав Джонас, якому вже бракувало сил.

[Не думаю, що в нас є вибір. До того ж бос, мабуть, уже в розпачі: останні п’ять днів я не даю йому спокою.] Широ похитала головою.

Вона також знала: що довше вони тут залишатимуться, то більша ймовірність неприємностей. У Трейсі й Пола вже визрівали погані задуми: часом вони підозріло придивлялися до припасів дівчат.

Широ не надто їх звинувачувала, бо вони вважали, що помруть.

Якщо затриматися в підземеллі ще трохи, вони могли зробити щось, про що згодом пошкодують.

[Просто знайте: сьогодні останній день, коли я відвертатиму увагу боса. Тож постарайтеся підвищити рівні якомога вище.]

— Гаразд. Успіхів тобі, — відповів Джонас, підводячись.

На мить замислившись, Широ сховала руки в рукави й швидко щось зробила.

[Лірико, Медісон, успіхів.] Вона усміхнулася й поплескала їх по плечах.

— Це нам слід побажати тобі успіхів. — Лірика усміхнулася у відповідь. Через напругу останніх п’яти днів вона так і не змогла нормально виспатися. Під очима залягли темні кола, і загалом вигляд у неї був змучений.

Медісон виглядала так само.

Відійшовши від загону, Широ лише зітхнула, подумавши, що це підземелля зробило з дівчатами.

«Після виходу вони, мабуть, нескоро захочуть знову в підземелля», — подумала вона.

Вийшовши на галявину, Широ вже збиралася випустити вбивчий намір, але раптом відскочила й прийняла бойову стійку з вісьмома кинджалами в руках.

— Госсподаррр посслав повідомлення... — повільно промовив монстр, виходячи з тіні.

Широ була приголомшена, проте швидко опанувала себе.

«Яке повідомлення?» — беззвучно запитала вона, примружившись.

— Чомууу ти на цьому боці?.. Іззз... людьми... — сказав монстр.

«Схоже, він щойно почав набувати розуму», — подумала Широ.

Мандрівник розломів.

З’явившись за монстром, вона обвила його шию тонким дротом із наноботів.

* БАХ!

Ударивши ногою по голові й тулубу, Широ легко відтяла йому голову.

Розмовляти з ним не мало сенсу. Інакше довелося б пояснювати свої вчинки.

Щойно посланець загинув, Широ відчула, як до неї спрямувалися сотні ворожих намірів.

«Що ж, це позбавляє мене потреби шукати вас», — пробурмотіла подумки вона.

* * *

* БАХ-БАХ-БАХ!

Трьома ударами Медісон закріпила на собі увагу монстрів, а Лірика вправно добила одного з них.

За останні п’ять днів вони настільки відточили рухи, що в бою витрачали мінімум енергії.

Поки вони билися, Сільвія застосовувала відновлювальне закляття, проте його можливості були обмежені. Особливо тому, що воно мало лише перший рівень.

Оскільки найбільше досвіду потребували три дівчини, Джонас, Трейсі й Пол втручалися лише за справжньої необхідності.

Трейсі й Пол перезирнулися й побачили в очах один одного розпач.

Вони трохи ковтнули й поглянули на дівчат.

— Навіть не думайте, хлопці. Не робіть того, про що потім пошкодуєте, — сказав Джонас, поклавши руки їм на плечі.

— Знаю, зараз важко, але довіртеся маленькій пані. Ніхто не зміг би стримувати орду монстрів на 38-му рівні, а вона змогла. Як, по-вашому, вона відреагує, якщо ви здійсните задумане? — серйозно запитав він.

Джонас знав, що друзі в розпачі, й хотів допомогти їм змінити настрій.

До того ж він не сумнівався: якщо вони піднімуть руку на її подруг, Широ вб’є їх найжахливішим способом.

Трейсі й Пол трохи зблідли, а Джонас зітхнув.

— Просто довіртеся їй ще трохи. Коли три дівчини піднімуться ще на рівень, битимемося з фінальним босом. Не зменшуйте наших шансів вийти звідси живими, — нагадав він і сильно поплескав їх по плечах, приводячи до тями.

Обидва винувато зітхнули.

— Вибач... — відповіли вони.

— Просто тримайтеся й не втрачайте надії. — Джонас слабо усміхнувся.

«Ох... Гадаю, після цього краще відійти від справ. Ех...» — подумав він, розуміючи, що особливого хисту не має. Інакше не витратив би стільки часу на досягнення 37-го рівня.

«Якщо все це переживу, мабуть, треба знайти дружину й завести дітей...» — міркував він, намагаючись дати собі мету.

* * *

Витираючи свіжу й засохлу кров, Широ зрозуміла, що монстрів більше немає.

«Невже вже вбила всю армію?» — пробурмотіла подумки вона.

Щодня Широ вбивала неймовірну кількість монстрів, застосовуючи партизанську тактику й уникаючи надмірного ризику.

Потроху, сама того не помічаючи, вона прорідила їхні лави.

«Питання в тому, чи вистачить решти монстрів, щоб дівчата піднялися на рівень».

Скориставшись нагодою, вона разом з Інь зібрала якомога більше каменів мани й усю здобич. За останні п’ять днів накопичилася неймовірна кількість предметів, тож перебирати їх зараз вона не збиралася.

У цьому бою і вона, і Інь підняли рівні.

[Інь — рівень 30]

Здоров’я: 58,000/58,000

Мана: 190,000/190,000

Коли Інь досягла 30-го рівня, Широ очікувала нового вміння, тож здивувалася, не побачивши його.

«Хм, схоже, потрібно більше часу». Вона оновила власні характеристики. Сподівалася на більший приріст, але лише зітхнула: попри таку кількість убитих монстрів піднялася всього раз.

[Ім’я: Широ

Раса: Сніжна дівчинка (умови еволюції ще не виконано)

Звання: Тіньова імператриця, Монстр середнього ступеня (убито людей: 0/50), Братовбивця, Батальйон в одній жінці

Рівень: 39

Клас: Сніжна дівчинка★★★, Наномант

Здоров’я: 100,500/133,140

Мана: 37,200/215,250

С ила: 720 (+110) <+207>

Витривалість: 920 (+95) <+253>

Інтелект: 1250 -> 1400 (+240) <+410>

Спритність: 820 -> 920 (+120) <+260>

Вправність: 750 (+70) <+205>

Захист: 320 (+100) <+105>

< > = бонус від звання

Невитрачені очки: 250 -> 0

Єднання зі стихіями:

Лід — рівень 2

Блискавка — рівень 1

Метал — рівень 0

Тінь — рівень 0

Баланс: 24,700,010 дол. США

Спорядження (торкніться, щоб показати)

Уміння —

Сніжна дівчинка★★★:

Магія льоду 2-го рівня, Пасивне відновлення, Благословення льоду, Магія снігу, Хода снігопаду, Аура холоду, Крижаний дотик, Крижаний подих, Єдність із крижаним полем.

Наномант:

Створення кинджала, Нанотехнологічне проєктування 1-го рівня, Створення меча, Створення лука, Створення важкої зброї, Створення щита, Створення нанотехнологічного обладунку, Створення ручної гармати (нове).

Інші:

Мінікарта, Огляд, Маскування, Бар’єр мани.

Спільні вміння (Інь):

Тіньове посилення (рівень 1), Крижаний ланцюг (рівень 1), Тіньовий плащ (рівень 1), Тіньовий кіготь (рівень 1), Мандрівник розломів (рівень 1), Поглинання/Перенаправлення (рівень 1)]

Після підвищення рівня вона вклала 150 очок в Інтелект, щоб відкрити те, чого так довго чекала.

[Створення ручної гармати]

Вартість: 50,000 мани (щонайменше)

Кулі: 5000 за постріл (щонайменше)

Доступ до ручних гармат означав, що тепер вона може використовувати улюблені креслення.

Кожне з них було спеціалізованим, і вибір був значно ширшим, ніж для холодної зброї. Адже Наномант був насамперед класом для середньої та далекої дистанції, а не для ближнього бою. До того ж креслень холодної зброї від самого початку не було.

Широ не могла стримати усмішки: тепер вона знову могла користуватися своєю зброєю.

«Ох, але ще не час. Треба зосередитися на проходженні підземелля». Вона спробувала прибрати усмішку, проте не змогла.

Лише на коротку мить перестала всміхатися, аби заспокоїтися.

«Основна армія загинула, тож мінібоси, найімовірніше, у замку. Якщо вони разом із фінальним босом, перемогти буде складніше. Якщо ні — підземелля вже майже пройдене. З ручними гарматами про запас, на випадок неприємностей, я зможу вбити боса сама», — подумала Широ.

Головною проблемою залишалося пояснення. До того ж вона не вірила, що загін Джонаса збереже її таємницю.

«Спершу подивлюся, як піде бій без класу Наноманта. Застосую його, лише якщо все піде шкереберть», — вирішила вона, повертаючись до загону.

Прийшовши, Широ помітила легку провину на обличчях Трейсі й Пола.

Вона примружилася, і вираз її обличчя став крижаним.

«Вони ж не мали... Але пристрої нічого не зафіксували», — подумала вона.

Проте відразу повернула звичайний вираз обличчя.

[Усе добре, армію монстрів знищено. Гадаю, час битися з босами в замку.]

— Стривай, як це — знищено?! — приголомшено вигукнув Трейсі. Він утратив будь-яку надію, через що й задумав учинок, про який потім пошкодував би.

Але побачивши, що дівчинка 39-го рівня знищила невелику армію 50-го, він знову відчув надію.

[Так і є.] — відповіла Широ, проте її очі залишалися холодними.

Джонас зрозумів: Широ дещо здогадується про причину їхньої провини. Для уважного спостерігача все було очевидно.

[Отже, зараз у загоні одна людина 39-го рівня, дві — 38-го, дві — 37-го, одна — 36-го й дві — 34-го. Джонасе, ти й Медісон будете танками. Я підтримуватиму і дальній, і ближній бій. Еріко, на початку випусти в боса все, що маєш. У ближньому бою діятимуть Трейсі, Пол і Лірика. Сільвіє, просто щосили лікуй танків і час від часу допомагай нам посиленнями. Запитання є?] — написала Широ.

— Ні, — відповіли всі.

[Добре. Попереду купа мінібосів і фінальний бос. Вони 50-го рівня, але з такою цілителькою, як Сільвія, ми зможемо перемогти.] — написала вона, випрямляючись.

Вони рушили до головного замку, і дорогою Джонас підійшов поговорити.

— І ти, і я знаємо, що могло статися. Я просто хочу перепросити. Напруга взяла над ними гору. Я вже попередив обох, — винувато сказав він.

[Тоді нічого не робитиму. Просто знай: якби вони це зробили, я особисто відчинила б для них браму пекла.] — відповіла Широ й повернулася до решти.

Джонас лише полегшено зітхнув: отже, вона не вживатиме проти них жодних заходів.