Розділ 6 — Місто

Перемігши боса, Широ вирішила перенестися до найближчого телепортаційного храму. Телепорти виникали природним шляхом і слугували проміжними пунктами, якими люди користувалися для подорожей.

Телепортаційний храм, або просто телепорт, зазвичай нагадував велетенське дерево, у сотні разів більше за людину. Усередині стояв об’єкт, схожий на обеліск. Він дозволяв обрати телепорт, до якого потрібно було перенестися.

Проте доступними були лише вже відкриті телепорти. Наприклад, якщо вони розташовані в точках A і B, але ви ще не відкрили для себе точку B, перенестися туди не вдасться. Утім, це обмеження можна було обійти.

Існувало два основні способи: зв’язок і загін. Зв’язок поєднував два телепорти, дозволяючи переходити між ними, навіть якщо один іще не був відкритий. Інший спосіб передбачав подорож у загоні: його ватажок переносив усіх учасників. Однак і тут можна було скористатися лише мережею телепортів, відкритих самим ватажком.

Найбільше Широ дивувало, чому вона взагалі могла ним користуватися. Вона ніколи не чула про монстра, здатного скористатися телепортом. І ось тепер була тут, хоча готувалася до того, що її викине десь посеред лісу за межами підземелля.

Прибувши й озирнувшись, Широ побачила кількох людей, які патрулювали околиці. Уже за відчуттям від їхньої присутності вона зрозуміла: це шукачі пригод середньої або верхньої межі рангу D, приблизно 50-го рівня.

Кількох людей здивувала її зовнішність: вона була надзвичайно вродливою юною дівчиною. Зріст і обличчя давали підстави припустити, що їй від тринадцяти до шістнадцяти років. Вона озиралася з цікавістю й тривогою, тому іншим здавалося, що вона заблукала.

Не бажаючи затримувати чергу, Широ вийшла з телепорта. Архітектура, що відкрилася перед нею, приголомшувала. Мова й навіть побудова фраз теж відрізнялися від тих, до яких вона звикла.

Вона розуміла, що говорили довкола, але не могла ні говорити цією мовою, ні читати нею.

«Насамперед треба з’ясувати, де я зараз. Але й спілкуватися теж доведеться навчитися», — подумала вона, шукаючи одного з патрульних.

[Ліам — 46-й рівень — Лицар]

— Мм? Вітаю, панно. Чим можу допомогти? — запитав він з усмішкою.

Широ розтулила рота, збираючись щось сказати, але не змогла вимовити ані слова. Вона роздратовано насупилася. Ліам дивився на неї.

— Може, ви зараз не можете говорити? — невпевнено запитав він.

Очі Широ засяяли, і вона швидко кивнула.

— А писати вмієте?

Вона похитала головою.

— Гм… Ви, очевидно, розумієте мене, але не можете говорити чи писати. Може, вмієте читати? — запитав він. Широ знову похитала головою.

«Як вона, дідько, досі давала собі раду?» — подумав Ліам.

— Ви заблукали?

Широ похитала головою, але потім передумала й кивнула. Орієнтуватися вона не розучилася, просто не знала, у якому місті опинилася.

— Знаєте, де ваші батьки? — знову запитав він. Вона заперечно похитала головою.

— А знаєте, хто вони?

Вона знову похитала головою.

«Гм… Відведу її до гільдії. Можливо, там зможуть щось дізнатися про її минуле».

— На зв’язку Ліам Вілфорд. Хтось зараз вільний? — запитав він у пристрій.

— Джейсон Метьюз. Я вільний.

— Можеш тимчасово мене підмінити? Тут дівчина, яка не знає, хто її батьки. Німа, не вміє ні читати, ні писати. Але розуміє людей. Відведу її до гільдії, нехай перевірять.

— Зрозумів. Де ти?

— Телепорт номер 2. Я надворі.

— Гаразд, зараз підійду.

— Ходімо до гільдії й подивимося, чи зможемо щось про вас дізнатися. Добре? — сказав Ліам. Широ кивнула.

Скориставшись нагодою, він оглянув її й побачив відображені відомості.

[Широ — 20-й рівень — Маг льоду]

«Що? Маг льоду 20-го рівня? Вона така ж сильна, як шукач пригод на верхній межі рангу E. І така юна», — подумав він, побачивши її рівень.

Коли вона відійшла, Ліам нарешті помітив її одяг: проста біла сукня, і все. Ні шкарпеток, ні взуття.

«Утекла з дому чи щось таке», — співчутливо подумав він.

Невдовзі після розмови з Ліамом прийшов Джейсон.

Широ сиділа поруч. Оскільки більше не було чого робити, вона вирішила перевірити характеристики.

[Ім’я: Широ

Раса: Сніжна дівчинка (умови еволюції ще не виконано)

Звання — [Елітний клас]

Основний бонус — +10 до кожної характеристики

Рівень: 20

Класи: Сніжна дівчинка, Наномант

Здоров’я: 3800/3800

Мана: 4800/4800

Сила: 35 (+25) +10 за звання

Витривалість: 30 (+40) +10 за звання

Інтелект: 60 (+50) +10 за звання

Спритність: 50 → 60 (+5) +10 за звання

Вправність: 21 +10 за звання

Захист: 10 (+32) +10 за звання

Невитрачені очки: 10 → 0

Баланс: 35 000 дол. США

Спорядження: (Натисніть, щоб переглянути)]

Уся здобич із боса підземелля виявилася важкими обладунками. Вони сповільнювали її, зате збільшували силу, витривалість і захист. Їй такі речі були не потрібні, тож завдяки класу наноманта вона переробила їх усі.

Майже всі умови підвищення класу вже було виконано.

[Сніжна дівчинка ★]

Умови підвищення класу:

[✓] Пройти підземелля рангу E самотужки

[—] Здобути камінь мани рангу D

[✓] Мати 100 очок інтелекту

Залишалося лише здобути камінь мани рангу D. Для цього треба було вбити відповідного монстра й дістати камінь. Сам бій міг виявитися нескладним, але найважче буде знайти потрібне підземелля.

Можна було пошукати монстрів рангу D у дикій природі, проте таке полювання завжди супроводжувала небезпека. Шукаєш собі монстра рангу E, а раптом з’являється ранг C й відправляє тебе до пекла.

— Панно Широ, ви готові? — запитав Ліам, підійшовши. Вона кивнула й підвелася.

Йдучи за патрульним до гільдії, Широ з цікавістю озиралася.

— Хочете, розповім про тутешні крамниці? — запитав він, помітивши її цікавість. Широ кивнула, і Ліам почав показувати на вітрини.

— У цьому районі продають звичайний одяг. Без жодних особливих властивостей. Просто повсякденні речі. Ще тут є ресторанний дворик, ринок… — Він пояснював, що більшість крамниць у цьому районі призначена для звичайних містян.

— А тут можна придбати спорядження для шукачів пригод.

— Маємо асоціацію алхіміків і аптекарів. Вони займаються всім, що пов’язане із зіллями. Можете зареєструватися й скласти іспит, щоб офіційно стати алхіміком.

— Далі — асоціація ковалів. Усе, що стосується зброї й обладунків, — до них.

— І нарешті гільдія шукачів пригод. Вона займається всім, що стосується їхньої діяльності. Уряд фінансує й реєструє шукачів пригод у всьому світі та надає їм пільги. Звісно, не всіх: дехто від цього відмовляється.

— Є й інші асоціації, але ці три — головні. Найімовірніше, саме до них ви й звертатиметеся, — пояснив Ліам. Широ кивнула.

Поглянувши на гільдію шукачів пригод, вона не втрималася від захоплення. Величезна будівля мала стриманий, гармонійний вигляд.

«Ого!» — мимоволі подумала Широ.

— Ходімо, — усміхнувся Ліам, і вони підійшли до стійки реєстрації.

Поки він пояснював працівниці ситуацію, Широ сиділа поруч і спостерігала за шукачами пригод, що проходили повз.

«Дивно. Чому тут усі лише рангів E і D? Навряд чи знайдеться хоч один рангу C або вище. Точніше, тут узагалі немає жодного», — подумала вона.

Найбільше, однак, її дивувало ставлення до напівлюдей. Ельфи, звіролюди й інші різновиди траплялися часто, але з ними не поводилися як із рабами.

Це зовсім не відповідало її спогадам: там напівлюди зазнавали жорстокої дискримінації.

— Панно Широ, — покликала працівниця. Широ повернулася до неї.

— Пройдете зі мною до кімнати перевірки? — запитала вона. Дівчина кивнула.

Ліам пішов за ними, і всі разом попрямували до ліфта. Натиснувши кнопку 25-го поверху, жінка повернулася до Широ.

— Ми розпізнаємо ваш особистий слід мани й спробуємо встановити, хто ви. Сподіваюся, це допоможе знайти ваших батьків, — сказала вона з усмішкою.

Широ кивнула. Вона вже здогадувалася, яким буде результат.

На 25-му поверсі вони зайшли до окремої кімнати. Поруч стояли куля й комп’ютер.

— Просто покладіть руку на цю кулю. Вона зчитає вашу ману, — сказала жінка, сідаючи за комп’ютер.

Широ кивнула й поклала руку на кулю. Ліам мовчки стояв поруч.

[Даних не знайдено]

Як і слід було очікувати, жодних записів про неї не існувало. Вона залишалася загадкою.

— Такого не мало б бути… Зачекайте хвилинку, — сказала жінка й знову почала щось набирати.

— Дивно… Наче вас не існує. Ні записів, ні відповідного сліду мани — нічого. — Вона насупилася й повернулася до Широ. — Навіть якщо ви не реєструвалися в гільдії шукачів пригод, якісь відомості все одно мали б залишитися.

— Де ви були, перш ніж прийшли сюди?

Широ знизала плечима, показуючи, що не знає.

— Ех… Гаразд. Ідіть до вестибюля й зачекайте мене там. Я мушу порадитися з керівництвом, — сказала жінка. Ліам кивнув.

Повернувшись на перший поверх, він пішов купити Широ кілька бутербродів.

Сівши, Ліам побачив, що вона дивиться на місто.

— Вас цікавить місто? — запитав він. Широ кивнула.

— Воно називається Нью-Йорк. Колись це було одне з найбільш населених міст світу. — Ліам заговорив, і Широ повернулася до нього, уважно слухаючи.

— Нью-Йорк був навіть відомішим за столицю. Однак після того, що ми тепер називаємо Великою метаморфозою, місто стало прихистком для слабких. Світ змінювався, а суходіл розширювався. Відома нам Земля тепер становить лише малу частину нинішнього світу.

— Зараз Нью-Йорк розташований посеред скупчення підземель. Жодне з них не перевищує рангу D, тож місто чудово підходить для тренувань. Коли шукачі пригод переростають ранг D, вони вирушають до інших міст.

— Там більше переваг і можливостей. І, звісно, можна досліджувати величезний невідомий світ. Велика метаморфоза розбудила в багатьох жагу пригод.

— Фракції відкривають тут місцеві осередки, щоб знаходити здібних шукачів пригод і відправляти їх до головних, — сказав Ліам. Широ підняла руку, зупиняючи його.

— Гм? Вас цікавлять фракції? — запитав він. Вона кивнула.

— Фракції — це об’єднання, які люди створюють поза гільдією шукачів пригод. Їх уже мільйони, і з’являтиметься ще більше. Проте є п’ять головних фракцій, що існують від початку Великої метаморфози.

— Велика американська мрія. Її очолює Герой-танк Джеймс Томас.

— Тянь Лун, або Небесний дракон. Цю китайську фракцію очолює Герой-воїн Лінь Тянь.

— Благословення Лумії. Британська фракція, що зосереджується на підтримці інших. Нею керує Героїня-цілителька Рейчел Вікторія.

— Пантеон богів, на чолі якого стоїть Герой-маг Ілля Іванов. Дехто вважає її російською фракцією, але помиляється. Вона багатонаціональна, а керівника визначають шляхом відбору.

— І нарешті Вранішнє сонце. Її очолює та, кого я назвав би «яндере». Прізвище — Мінамото, ім’я — Кейко. Мінамото Кейко — «Героїня»-вбивця, що не знає пощади, — сказав Ліам. Широ кивнула. Проте від згадки про Героїв її аура похолоднішала.

Вона ненавиділа Героїв: один із них зрадив і вбив її. Наскільки їй було відомо, всі вони були егоїстичними лицемірами.

Водночас Широ знала, чому їх називали Героями. Справа була не в моральності чи вчинках, а лише у класовому званні та могутності.

Подробиць вона не знала, проте розуміла, що звання Героя дає чимало переваг. Той, хто її вбив, мав звання [Герой-світлоносець]. Воно дозволяло керувати стихією [Світла] й збільшувало швидкість і температуру його атак. Насправді переваг було більше, але лише ці вона встигла з’ясувати.

«[Герой-світлоносець]… Якби ж я могла побачити тебе ще раз». Її вбивчий намір вирвався назовні.

Раптом згадавши, де перебуває, Широ швидко стримала його. Глянувши на Ліама, вона помітила, що він трохи зблід.

Вона схилила голову набік і жестом показала, що не розуміє, у чому річ.

— Гм? О, нічого страшного, — відповів він.

«Що це було?!» — нервово подумав Ліам, озираючись. Раптовий вбивчий намір змусив його затамувати подих і вкрив холодним потом. Знайти джерело він не міг: відчуття було густим і охоплювало чималу ділянку навколо. Йому й на думку не спало б, що воно йшло від юної дівчини перед ним.

Однак ніхто не помітив, як ім’я Широ почорніло, коли вона подумала про [Героя-світлоносця]. Щойно вона стримала вбивчий намір, ім’я знову стало білим.