Розділ 8 — Лірика

[Умови підвищення класу виконано. Бажаєте перейти до класу Сніжна дівчинка ★?]

Широ вже збиралася підтвердити, коли раптом дещо згадала. У монстрів підвищення класу могло відбуватися інакше, ніж у людей.

У минулому житті вона бачила, як монстр еволюціонував просто перед їхніми очима. Видовище було ще те — не помітити неможливо. З нього вирвався промінь енергії, а довкола утворився кокон.

Якщо таке станеться посеред площі…

Широ здригнулася, уявивши наслідки.

«Краще піти до підземелля. До початку занять іще є час, тож із цим усе гаразд», — подумала вона, відкриваючи карту.

Широ пам’ятала, що підземелля позначають значком вежі. Поблизу було кілька підземель рангу E, а найближче розташовувалося всього за п’ять хвилин бігу.

Склавши все до сховища, вона побігла туди.

Завдяки високій спритності дісталася швидко.

Підземелля було загальнодоступним: зайти міг будь-хто й будь-коли. Обмежували лише кількість людей, які входили одночасно. Для підземелля вище 10-го рівня потрібен був загін щонайменше з п’ятьох шукачів пригод рангу E.

З розмов довкола Широ зрозуміла, що це підземелля слабке. Зайти сюди міг кожен, навіть самотужки.

Добре, що її пропустять саму. Утім, якби це не вдалося, вона просто знайшла б іншу нагоду підвищити клас.

План був простий: зайти, підвищити клас і вийти. Нічого більше.

Усередині Широ опинилася на рівнині. Навколо підстрибували слизні. Один навіть спробував напасти на неї.

[Здоров’я: 3795/3800]

«…» Вона подивилася на блакитного слизня, який завдав їй 5 очок шкоди.

Присівши, Широ всміхнулася й простягнула руку.

Торкнувшись того місця, яке могло б бути його чолом, вона миттєво заморозила слизня й розбила.

Відбігши на безпечну відстань, дівчина переконалася, що нікого немає, і підтвердила підвищення класу.

Довкола спалахнуло синє світло, утворивши шовковистий шар, який огорнув її тіло.

Широ відчула, як зростає її сила.

[Підвищення класу завершено]

[Ім’я: Широ

Раса: Сніжна дівчинка (умови еволюції ще не виконано)

Рівень: 21

Класи: Сніжна дівчинка ★, Наномант

Здоров’я: 3800/3800

Мана: 4800/4800

Сила: 35 (+25)

Витривалість: 30 (+40)

Інтелект: 60 (+50)

Спритність: 60 (+5)

Вправність: 21

Захист: 10 (+32)

Невитрачені очки: 20

Баланс: 5000 дол. США

Спорядження: (Натисніть, щоб переглянути)

Уміння:

Сніжна дівчинка ★:

Магія льоду 2-го рівня, Пасивне відновлення, Благословення льоду, Магія снігу, Хода снігопаду, Аура холоду.

Наномант:

Створення кинджала.

Інші:

Мінікарта, Огляд, Маскування, Посилення потужності (Спорядження), Благословення вогняного духа (Спорядження).]

Шовковистий кокон розгорнувся. Широ полегшено зітхнула.

«На щастя, це сталося не на площі». Вона вирішила переглянути нові вміння.

[Магія снігу:

Добре поєднується з магією льоду. Здебільшого використовується для обмеження видимості, як середовище для магії льоду та для часткового стримування рухів ворога.

Поточна потужність: 2-й рівень (відповідає рівню магії льоду)]

[Хода снігопаду:

Перетворюючи частину тіла на сніг, ви збільшуєте швидкість пересування й уникаєте частини отримуваної шкоди. За достатнього запасу мани можна навіть відновити кінцівку (зараз недоступно через низький запас мани).

+50% до швидкості пересування

−30% до отримуваної шкоди

Вартість: 300 очок мани під час активації, 50 очок мани щосекунди]

[Аура холоду (Пасивне вміння):

Повітря довкола вас охолоджується. Температура змінюється залежно від вашого гніву й жаги крові.

+10% до ефективності льоду

+10% до ефективності снігу]

Побачивши Ходу снігопаду, Широ всміхнулася. У бою вона стане неабиякою підмогою.

Підвищення класу дало їй 20 очок. Десять вона вклала в інтелект, п’ять — у спритність і ще п’ять — у вправність.

Загальний запас мани зріс до 5300.

Повернувшись до виходу, Широ покинула підземелля з легкою усмішкою.

Люди здивовано дивилися на неї: бачили, як вона зайшла лише кілька хвилин тому. Проте, коли дівчина проходила повз, раптовий холод змушував їх здригатися.

Дорогою Широ помітила зміни шкіри. Після підвищення класу вона стала значно гладкішою й пружнішою — дівчина не могла її ні вщипнути, ні проколоти.

На дотик шкіра була прохолодною, навіть приємно освіжала.

«Як добре», — подумала Широ.

Для сторонніх усе виглядало так, ніби вродлива юна дівчина йде вулицею й тицяє пальцем собі в руку.

Прямуючи до школи, вона побачила будівлю посеред кількох відкритих майданчиків. До головного корпусу прилягали інші, а окремо стояла будівля, що, схоже, слугувала житлом.

Підійшовши ближче, Широ з цікавістю роздивилася учнів. Більшість була гарно вдягнена. Вони теж, здавалося, зацікавилися нею.

Щоправда… Переважно тому, що вона йшла босоніж. Саму Широ це зовсім не турбувало.

Діставшись гуртожитку, вона ще раз перевірила за путівником, чи прийшла куди слід.

Зіставивши карту в путівнику зі своєю мінікартою, Широ полегшено зітхнула.

Вона постукала у двері. Пролунав короткий сигнал, і ввімкнувся голос.

— Учнівського посвідчення не виявлено. Будь ласка, коротко назвіть причину візиту.

«Клята… Та я ж не можу говорити!» — подумки вилаялася Широ. Це вже страшенно дратувало. Хотілося якнайшвидше навчитися писати цією мовою, щоб нарешті спілкуватися. Утім, тут це не допомогло б: потрібно було саме говорити.

Вона могла спробувати заговорити, але просто розтуляла рота, не вимовляючи нічого. Можливо, причина була в особливостях тіла монстра, проте жодною знайомою мовою вона не могла видати ані слова. Насправді навіть звуку, за винятком коротких «ах» чи «ох».

Що дужче Широ дратувалася, то нижче падала температура довкола. Пристрій помітно вкривався кригою.

— Гей? Перепрошую? — позаду пролунав тремтячий голос. Широ швидко заспокоїлася.

Обернувшись, вона побачила дівчину, схожу на ельфійку.

Довге біляве волосся, загострені вуха, смарагдові очі, ніжне обличчя й тендітна статура. Вона була приблизно на пів голови вищою за Широ.

Широ полегшено зітхнула, відчувши, що температура знову піднялася.

[Лірика — 10-й рівень — Ельфійська мечниця]

Поки Широ роздивлялася Лірику, та теж оглядала її.

[Широ — 21-й рівень — Маг льоду]

«Ого! Двадцять перший рівень!» — здивувалася Лірика.

— Ем… Я бачила, що в тебе не виходить із розпізнаванням голосу. Потрібна допомога? — запитала вона трохи нервово: Широ дивилася на неї надто пильно.

Широ кивнула й простягнула аркуш. Вона пам’ятала, що Емілія радила показати його працівниці приймальні. Можливо, це допоможе.

— Гм? Подивимось… Е-е… Ім’я — Широ. Вік… Тринадцять?! Порушення… Німота? А, ось у чому річ. — Лірика втомлено всміхнулася. Ситуація й справді була невдалою.

Тим, хто не мав учнівського посвідчення, потрібно було назвати причину візиту. Як німа дівчина могла пояснити, навіщо прийшла?

— Ходімо, я проведу тебе всередину, — усміхнулася Лірика, зчитала своє посвідчення й відчинила двері.

«Яка приємна дівчина», — подумала Широ з усмішкою.

Вони разом попрямували до стійки реєстрації.

— Перепрошую, — покликала Лірика. До них підійшла жінка середнього віку.

— Лірико? А це хто? — запитала вона, поглянувши на Широ.

— Е-е… Це Широ. Здається, нова учениця. Вона німа, тому не може пройти всередину, — пояснила Лірика, вказавши на дівчину.

Зрозумівши, що перед нею, мабуть, секретарка, Широ дістала папку з документами.

Жінка відразу збагнула, що їй потрібно. Взявши документи, почала працювати за комп’ютером.

Широ хотіла подякувати Ліриці, але лише зітхнула: та все одно її не зрозуміла б.

— Готово. Ось ваше учнівське посвідчення. Ваша кімната — 306, на третьому поверсі, поруч із кімнатою Лірики. Зможете допомагати одна одній, — сказала жінка. Лірика кивнула.

— Покажу тобі дорогу, — охоче запропонувала вона й потягнулася взяти Широ за руку.

Однак злегка здригнулася, відчувши, наскільки та холодна.

Широ насупилася, поглянула на свої руки й винувато всміхнулася Ліриці.

— Не хвилюйся. Ти не можеш це контролювати? Надворі я помітила, що ставало холодніше, коли ти дратувалася, — сказала Лірика. Широ кивнула.

Її здивувала спостережливість дівчини.

Лірика йшла попереду, показуючи дорогу до кімнати.

— Отже, форма має прийти завтра. Розклад знайдеш на планшеті. А заняття можна обирати самій: головне — скласти іспити наприкінці року, — пояснила вона, коли вони дісталися.

Широ дістала папку й показала Ліриці.

Указавши на слова, вона похитала головою.

— Відомості неправильні? — запитала Лірика.

Широ знову вказала на папку й похитала головою.

— Чогось бракує? — Лірика вдруге перечитала записи.

Широ насупилася, але раптом дещо придумала.

Указала на горло й показала знак X.

— Я знаю, що ти німа, — кивнула Лірика.

Тоді Широ вдала, що пише, й знову показала X.

— Ти не вмієш писати?

Вона кивнула. Потім указала на очі, на слова й показала ще один X.

— Ти не вмієш читати?! — здивувалася Лірика.

«Як вона досі давала собі раду?» — подумала дівчина, нарешті зрозумівши, чого просить Широ.

— Хочеш, щоб я допомогла тобі навчитися читати й писати? — невпевнено запитала вона.

Широ швидко кивнула з усмішкою.

— О, це нескладно. Я можу займатися з тобою щодня, коли матимеш час, — усміхнулася Лірика. Широ кивнула.

Зайшовши до кімнати, Широ сіла на стілець і відкинулася назад. Дівчина, з якою вона щойно познайомилася, не виходила з думок.

«Ця Лірика… У неї явно занижена самооцінка. Вона не лише хвилювалася, яке справить враження, а й не наважувалася поставити власні потреби на перше місце. Навіть трималася так, наче намагалася здаватися меншою за мене.

Замість сказати, коли сама матиме час на заняття, турбувалася, чи знайду я час учитися.

Найімовірніші причини — невдачі або сімейні проблеми», — подумала Широ, дивлячись на стіну, за якою була кімната Лірики.

«Треба подумати, чи зможу допомогти їй із цим на знак вдячності за навчання». Широ не належала до тих, хто відплачує за ненависть стократною ненавистю. Як і до тих, хто віддячує за доброту стократною добротою.

Проте їй подобалося добре ставитися до людей, які справляли приємне враження. Тож, якщо неодмінно потрібно було якось це назвати, можна вважати її примхою.

Лірика поставилася до неї добре з першої зустрічі. За цю доброту Широ постарається допомогти їй розв’язати проблему.

* * *

Повернувшись до себе, Лірика сіла біля ліжка.

«Я справила гарне враження? Вона мене не злякалася? А якщо не захоче дружити? Усе ж має бути добре, правда? Адже вона попросила моєї допомоги.

Їй потрібна моя допомога. Комусь справді потрібна моя допомога. Але що, як я розчарую її й погано навчатиму?» — нервово думала Лірика, насупившись.

— Я надто поспішила… А якщо не зможу навчити її як слід? — пробурмотіла вона із зітханням.

Увімкнувши планшет, Лірика взялася шукати найкращі способи навчання читання й письма.

* * *

Прокинувшись під замерзлим, твердим покривалом, Широ всміхнулася. Схоже, це стане її постійною проблемою.

Вона глянула на годинник: 7:30 ранку.

«Гм, мабуть, трохи зарано», — подумала Широ, потираючи живіт.

Діставши кілька каменів мани, вона кинула їх до рота й перевірила, скільки каменів рангу E ще залишилося.

[Камінь мани рангу E ×132]

«Сто тридцять два? На якийсь час вистачить. Хоча для поповнення запасу, мабуть, доведеться вполювати ще кількох монстрів». Широ помітила, що тепер споживає більше каменів мани.

Раніше на день вистачало трьох–п’яти. Тепер п’ять каменів були лише легким перекусом.

З огляду на це, Широ не сумнівалася: колись, щоб наїстися, їй знадобиться цілий склад каменів рангу E.

Тук-тук-тук.

Почувши стукіт, вона підійшла до дверей і відчинила.

«Лірика?» Дівчина, схоже, досі була в піжамі. Під очима темніли кола. Напівсонна, вона дістала товстий зошит.

— Я зробила це… Знайшла найкращий спосіб навчити тебе читати й писати, — сказала Лірика з усмішкою.

Її повіки раз у раз опускалися. Широ насупилася.

«Вона не спала всю ніч, щоб це знайти?»

Ухопивши Лірику за край піжами, Широ затягла її назад до кімнати.

Дівчина вказала на ліжко й пильно подивилася на Лірику.

— Що? Широ, ти хочеш, щоб я поспала? — запитала та. Широ кивнула й забрала зошит. Потім м’яко підштовхнула Лірику до ліжка й подивилася на неї.

Показавши жестом сон і вказавши на подушку, Широ дала зрозуміти: прийме лише згоду.

Лірика вирішила піддатися затишку ліжка.

Щойно вона заплющила очі, майже відразу заснула.

«Хе, дурненька», — подумала Широ, вкриваючи її.

Вона сіла й поглянула на зошит у руках.

[Зошит для ефективного навчання читання й письма

Авторка — Лірика Валенстайн]

Широ лише зітхнула, усвідомивши, скільки зусиль Лірика доклала заради майже незнайомої людини.

«Ти перша, з ким я познайомилася в цій школі. За це матимеш деякі привілеї», — подумала Широ й знову взялася до зошита. Вона хотіла перевірити, чи зможе розібрати його й навчатися самостійно.