Розділ 9 — Прихований хист

— Мм… — Лірика поволі розплющила очі. Після сну вона почувалася відпочилою.

«Ах так! Широ!» — згадала вона й різко сіла.

Озирнувшись, Лірика здивувалася: Широ сиділа за столом, оточена безліччю аркушів.

Саме тоді Широ відкинула голову назад. Вигляд у неї був утомлений.

Помітивши, що Лірика прокинулася, вона схопила записник і швидко щось написала.

[Ти прокинулася.]

Потім усміхнулася їй.

Лірика була водночас приголомшена й здивована.

— Ти навчилася читати й писати, поки я спала?! Як?! — запитала вона.

[Розшифрувала. Я зіставляла звуки з літерами абетки. Поступово розбиралася з кожною літерою й запам’ятовувала її.] — написала Широ. Лірика не могла повірити, що хтось здатен вивчити цілу мову за той час, поки вона спала.

— Неймовірно… — пробурмотіла Лірика.

[Хіба? Ми живемо у світі з підземеллями й монстрами. Як на мене, вивчити мову за день — не така вже й дивовижа.] — написала Широ з усмішкою.

— Мабуть, ти маєш рацію, — погодилася Лірика.

[То на які заняття ти ходиш?]

— Заняття? На фехтування, ближній бій і дослідження підземель, — відповіла Лірика. Широ кивнула.

[Тоді й я запишуся на них, разом із тобою.] — Вона всміхнулася.

— Що?! А як же твої заняття? Хіба ти не магиня льоду? — трохи схвильовано запитала Лірика.

Широ всміхнулася й клацнула пальцями. Закляття створило крижаний меч.

[Магам теж важливо вміти битися зблизька.] — написала вона.

[До того ж ти мені дуже допомогла.]

— Ні, це здебільшого завдяки твоїм зусиллям. Я нічого не зробила. — Лірика похитала головою, не вірячи, що її внесок щось важив.

[Без твоєї допомоги це забрало б набагато більше часу. Уміння читати тепер стане мені у великій пригоді.] — написала Широ. Лірика зніяковіла ще дужче.

[Ти проспала цілий день. Не хочеш піти поїсти?]

— Га? Ой! Уже восьма вечора! — вражено вигукнула Лірика, глянувши на годинник.

[Я пригощаю.] — написала Широ.

— Не треба. Я можу заплатити за себе, — сказала Лірика, дивлячись на неї.

[Якщо не дозволиш мені тебе пригостити, я розсерджуся.] — Широ насупилася.

— Гаразд… — погодилася Лірика й швидко одягнулася.

Вони попрямували до ресторанного дворика. Дорогою Лірика не втрималася від кількох запитань.

— Широ, чому ти без взуття й шкарпеток?

[Я так прокинулася. Це не має значення, мені від цього нічого не буде.] — відповіла Широ.

— Як ти змогла досягти 21-го рівня, якщо тобі лише тринадцять?

[Убиваю монстрів і, звісно, підвищую рівень. До речі, скільки тобі років?]

— Мені? П’ятнадцять, а рівень лише десятий… — трохи пригнічено відповіла Лірика.

[Не переймайся. Якщо ми разом досліджуватимемо підземелля, я допоможу тобі швидко підвищити рівень.]

— Чому ти така добра до мене? — запитала Лірика.

[Ти була добра до мене, тож я, звісно, відповідаю тим самим.] — Широ всміхнулася. Вони саме прийшли.

Дівчата замовили їжу й почали їсти.

Широ взяла лише бутерброд і сховала в ньому кілька каменів мани. Без них бутерброд смакував би їй, наче вода. До того ж він не міг її наситити — на це були здатні лише камені мани.

Лірика, здавалося, нервувала й увесь час совалася на стільці.

[Що сталося?]

— Мм? Та нічого. Просто ми зараз наче подруги.

[А хіба ми не подруги?]

— Га? Ну, мабуть, так. Але ти не захочеш проводити зі мною час.

[Чому?]

— Ну… На тебе можуть дивитися зверхньо, якщо ти спілкуватимешся зі мною. Усі п’ятнадцятирічні вже мають щонайменше тринадцятий рівень. А я досі на десятому, — сказала Лірика.

— Така геніальна дівчина, як ти, що досягла 21-го рівня у тринадцять років, не повинна водитися з нікчемою на кшталт мене. — Вона зітхнула.

[Тоді що ти думаєш про людей вищих рівнів? Буває, що однолітків розділяють п’ятдесят рівнів. Ті, хто відстає, теж нікчеми?] — написала Широ.

— Звісно, ні. Зрештою, тим, хто дістався таких високих рівнів, вистачило на це таланту, — відповіла Лірика.

[А ти чула про людей, які кидають виклик супротивникам, набагато вищим за них рівнем?]

Лірика кивнула й додала:

— Досвід може компенсувати різницю в характеристиках.

[Тоді треба просто дати тобі більше досвіду. До того ж твій клас, схоже, відрізняється від звичайного початкового. Можливо, через ельфійське походження тобі потрібно більше очок досвіду для підвищення рівня.] — написала Широ.

— Не може бути, — заперечила Лірика.

— Ельфійська мечниця — це початковий клас усіх ельфів, які користуються мечем. — Від цих слів усмішка Широ ледь помітно здригнулася.

«Ох, ця дівчина…» — подумала вона. Лірика надто вже знецінювала себе.

Широ пам’ятала ельфійські класи. Спочатку це були звичайні початкові класи, проте згодом підвищувати їх ставало дедалі важче, ніж решту.

Річ у тім, що кожен мав шанс здобути особливий клас [Святий ельфійський меч].

Для кожного виду зброї існував свій [Святий] клас. Наприклад, [Святий ельфійський лук], [Свята ельфійська сокира] та [Святий ельфійський кинджал].

Однак спроба підвищення класу була лише одна. У разі невдачі доводилося обирати [Велику ельфійську мечницю], [Великого ельфійського лучника] тощо.

Широ знала про цей клас лише завдяки ельфійці із загону [Героя-світлоносця].

Та здобула його й у деякі періоди свого життя перевершувала в бою навіть самого героя. Шкода, що вона загинула у великій битві, яка тривала п’ять днів і п’ять ночей.

[То чому б нам не допомагати одна одній? Ти допомагатимеш мені, а я тобі — у підземеллі.] — Широ всміхнулася.

— Справді? А чим я можу тобі допомогти?

[Я не можу говорити, і це створює певні труднощі. До того ж я нічого про себе не знаю. Тож подруга поруч дуже мені допомогла б.] — Широ швидко вигадала пояснення й записала його.

Очі Лірики заблищали. Вона схопила Широ за руку, не зважаючи на холод.

«!!!» — Широ аж здригнулася від несподіваного дотику.

— Можеш на мене розраховувати! — сказала Лірика, і Широ розсміялася.

Повечерявши, вони пішли назад. Лірика почувалася щасливішою, ніж будь-коли.

Широ з усмішкою похитала головою.

Саме тоді їй раптом спало дещо на думку, і її усмішка стала ширшою.

Поплескавши Лірику по плечу, Широ показала їй записник.

[Ти ж знаєш, що ельфи живуть довше за людей? Хіба це не означає, що ти зараз значно молодша за людину того самого віку? Виходить, ти не відстаєш за рівнем, а просто міряєш свій вік чужою міркою.] — Прочитавши це, Лірика на мить замислилася.

— Мабуть, так… — зніяковіло відповіла вона.

Насправді вік не мав значення. Що вищим був рівень, то більше мани зберігалося в тілі. А що більше мани, то краще вона підтримувала його життєві сили.

Це давало змогу жити значно довше, ніж зазвичай. Та Широ не стала пояснювати цього Ліриці: щойно вона подарувала їй бодай трохи надії.

[Тож немає причин занепадати духом.] — Лірика кивнула.

— Ти маєш рацію! — усміхнулася вона.

Повернувшись до кімнати, Широ помітила пакунок біля дверей.

«Мабуть, форма», — подумала вона, підбираючи його.

Усередині були два комплекти одягу: зимовий і літній.

Літня форма складалася із сірої сукні з короткими рукавами та червоної краватки-метелика. Спідниця сягала колін; до неї додавалися чорні гольфи й черевики.

У зимовому комплекті були теплі навушники, шарф, біла сорочка з довгими рукавами й чорний жилет. Також до нього входили сіра формена куртка, спідниця до колін і чорні колготки.

Склавши зимову форму, Широ приготувала літню на завтра.

Перед сном вона перевірила розклад занять, на які записалася.

[Навчальні заняття]

— Мистецтво фехтування

— Магія

— Ближній бій

— Дослідження підземель

Вона вирішила відвідувати й магію: у цьому новому світі могли існувати цікаві підходи, яких вона ще не знала.

«Завтра перше заняття — фехтування. Я непогано володію мечем, але вдосконалюватися завжди є куди», — подумала Широ, перш ніж заснути.

* * *

— Отже, Широ навчатиметься разом із вами. Їй тринадцять, тож будьте до неї терплячі. І ще: вона німа, тому носитиме із собою записник, — оголосила викладачка на занятті з фехтування.

Одна з дівчат підняла руку. Викладачка жестом дозволила їй говорити.

— Чому вона на фехтуванні? Хіба вона не магиня льоду 21-го рівня? — запитала дівчина.

[Навички фехтування корисні й магам, адже бій на близькій відстані — наше слабке місце.] — написала Широ.

— Як пояснила Широ, для неї це корисно. Чимало магів високих рівнів задля власної безпеки опановують деякі прийоми ближнього бою. — Викладачка кивнула.

— Сідай, де тобі зручно, — додала вона. Широ кивнула у відповідь.

Широ підійшла до Лірики й сіла поруч. До неї долинуло невдоволене бурмотіння кількох учнів.

[Привіт.] — написала вона з усмішкою. Лірика кивнула.

— Намагайся не надто багато зі мною спілкуватися. Інакше вони дивитимуться на тебе зверхньо, — прошепотіла Лірика.

[Мені байдуже.] — написала Широ, й обидві зосередилися на занятті.

Для Широ вправи були доволі простими. Вони стосувалися стійок і того, на яких частинах тіла слід зосереджуватися під час роботи з мечем.

Їй було досить нудно, зате Лірика старанно занотовувала пояснення.

Невдовзі теорія закінчилася, і настав час практики. Усі розбилися на пари. Широ помітила, що охочих стати в пару з Лірикою було чимало.

Проте та відмовила всім.

[Чому ти не хочеш тренуватися з ними?] — запитала Широ.

— Вони просто хочуть мене принизити. У мене десятий рівень, тож мої характеристики нижчі за їхні. Від таких тренувальних боїв я нічого не навчуся, — зітхнула Лірика.

[Облиш їх. Я тренуватимуся з тобою.] — Широ всміхнулася.

— Справді? Але ж твої характеристики набагато вищі за мої?

[Я не йтиму в наступ. А ти спробуєш прорвати мій захист, гаразд? Влучиш у мене — перемогла.] — Широ взяла довгий дерев’яний меч.

Лірика кивнула й теж узяла довгий дерев’яний меч.

[Скажи «Готова», коли будеш готова.] — написала Широ, тримаючи меч однією рукою.

Лірика кивнула й кинулася до неї з мечем.

Широ лише всміхнулася, поклала плаский бік клинка на долоню й відбила удар.

Готуючи удар у відповідь, вона ковзнула своїм мечем униз уздовж чужого леза.

Лірика підняла клинок, намагаючись захиститися, але Широ легко вдарила її в плече.

Очі Широ звузилися: вона помітила щось незвичайне в рухах Лірики.

Не здаючись, Лірика перехопила меч зворотним хватом і знову схрестила клинок із мечем Широ.

Цього разу, щойно мечі зіткнулися, вона послабила хват, утримуючи меч вертикально. Коли клинок Широ ковзнув униз, Лірика розвернула свій.

Широ всміхнулася, присіла й підсікла їй ноги.

— Ще раз! — сказала Лірика з усмішкою.

Так вони провели ще кілька поєдинків. Лірика знову й знову падала. Для стороннього спостерігача її просто били. Широ ж бачила, як стрімко вона вдосконалюється.

«Ця дівчина дуже кмітлива. Щойно розуміє, де помилилася, відразу виправляється. Якби інші учні не тиснули на неї вищими характеристиками, проблем із самооцінкою в Лірики точно не було б», — подумала Широ, відскочивши назад і трохи ковзнувши підлогою.

«Однак подекуди її рухи здаються незграбними. Наче вона намагається орудувати посохом, а не мечем».

Широ підняла руку, зупиняючи Лірику. Потім узяла записник і почала писати.

[Ти дуже вдосконалилася, Лірико. Молодець.] — похвалила вона.

— Просто пощастило, — сказала Лірика, але Широ похитала головою.

[У мене є ідея. Хочеш спробувати?]

— Ідея? Яка?

Широ підійшла до викладачки й привернула її увагу.

[У вас є руків’я без дерев’яного клинка?] — запитала вона.

— Руків’я? Так, є. Навіщо воно тобі?

[Гадаю, рухи Лірики краще пасують до іншої зброї. Хочу спробувати за допомогою льоду з’ясувати, до якої саме.]

— Зрозуміло. Якщо маєш ідею, спробуй. — Викладачка всміхнулася й передала Широ дерев’яне руків’я.

[Дякую.] — Широ взяла його й побігла назад до Лірики.

Температура навколо неї впала. З обох кінців руків’я почав наростати лід.

Коли він набув остаточної форми, Лірика здивовано подивилася на зброю в руках Широ.

Це був подвійний меч: по клинку з кожного боку руків’я. Широ легко кинула його Ліриці.

[Спробуй.] — Лірика кивнула.

Узявши зброю, вона зробила кілька помахів, звикаючи до неї.

— Ого! Широ, нею так легко користуватися! — сказала Лірика, здивована тим, наскільки вправно орудує новою зброєю.

«Я так і знала», — з усмішкою подумала Широ. Те, що відчувала Лірика, було прихованим хистом.

Прихованим хистом називали природну схильність тіла до рухів, властивих певному виду зброї. У вікні стану він не відображався, тому людям було важко з’ясувати, яка зброя пасує їм найкраще. Здебільшого її доводилося виготовляти на замовлення.

Коли люди відкривали свій прихований хист, їхня бойова майстерність стрімко зростала: рухи тіла від природи відповідали такій зброї.

Точний хист Лірики ще належало визначити, проте Широ вже знала, що відповідна зброя мала нагадувати подвійний меч.

Вона помітила це в бою: опинившись у скрутному становищі, Лірика раз у раз намагалася скористатися нижнім кінцем меча.

З довгим мечем це було самогубством, а з подвійним — дієвим прийомом.

[А тепер спробуй напасти на мене.] — Лірика кивнула.

Прокрутивши меч, вона кинулася до Широ.

Відбивши удар згори вниз, Широ вигнулася всім тілом, ухиляючись від другого клинка.

Лірика не відставала. Її зброя повторювала рухи Широ, наче тінь.

Відбивши ще кілька ударів і кілька разів ледве уникнувши влучання, Широ здивувалася силі прихованого хисту Лірики.

Хоча вона стримувала себе, звівши свої можливості приблизно до характеристик десятого рівня, було дивовижно, що Лірика кілька разів мало не дістала її.

Коли тренувальний бій скінчився, Лірика важко дихала. Широ ж, як завжди, була цілком у порядку.

[Вітаю, Лірико. Ти знайшла зброю, якою справді добре володієш.] — Широ всміхнулася й показала їй запис.

— Усе завдяки тобі, Широ, — щасливо відповіла Лірика, відчуваючи, як зростає її впевненість.

Широ залишалася для неї загадкою. Відколи вона з’явилася, життя Лірики змінилося. Широ подарувала їй упевненість і навіть знайшла зброю, якою вона, на свій подив, вправно володіла. Якби Широ не з’явилася, невідомо, якою Лірика залишалася б досі.