Розділ 101 — Лазня

Широ усміхнулася, радіючи, що більшість вимог уже виконано. На жаль, їй ще був потрібен Нефритовий лід.

Нефритовий лід зазвичай випадав із крижаних монстрів 50-го рівня. Хоча його не доведеться видобувати вручну, як камені мани, на отримання цього предмета все одно знадобиться час.

Щоб створити нові вміння, вона могла поекспериментувати із закляттями набору «Крижане пекло». Так чи інакше, їй потрібно було створити ще кілька заклять.

Озирнувшись на загін, Широ побачила, що більшість уже отямилася. Лише Медісон досі була трохи поранена. Утім, уже за те, що вона витримала основний удар боса й вижила, варто було дякувати долі.

[Гаразд, вибираймося з підземелля.]

— Так, нарешті можемо звідси вийти. — Джонас полегшено зітхнув. Поки Широ оновлювала характеристики, Сільвія встигла повністю відновити його руку.

[І що ти робитимеш після цього?] — запитала Широ, коли вони виходили із замку.

— Гадаю, покину все це, — чесно відповів Джонас.

— Стривай, як це — покинеш? — здивувалася Сільвія. Якщо Джонас припинить ходити в підземелля, то втратить єдине джерело доходу.

— Так, хочу взятися за розум, одружитися й мати кількох дітей. Ха-ха-ха! — Він засміявся.

— Хочеш знайти звичайну цивільну роботу? — запитала Лірика.

— Гадки не маю.

[Може, стати викладачем? У школі. Допомагатимеш молоді краще битися, щоб у неї було більше шансів вижити в підземеллях. Зрештою, смертність там доволі висока.] — запропонувала Широ.

— Хм, так. Гадаю, підійде. — Джонас кивнув.

— Але спершу ходімо до громадської лазні. Ми застрягли в підземеллі майже на тиждень, ха-ха… АЙ! — Медісон засміялася, та скривилася від болю.

[Справді. Мабуть, зараз я схожа на кікімору.] — відповіла Широ. Її одяг був укритий засохлою кров’ю та клаптями плоті, а волосся — вимазане кров’ю. На додачу вона морщилася від смороду.

[І пахну відповідно.] — додала Широ.

— Я теж, — погодилася Лірика.

— Слухайте, а може, запросимо й дітей із табору? — запитала Медісон.

— О, буде весело. Підете з нами, Сільвіє, Еріко? Влаштуємо щось на зразок дівич-вечора, — запропонувала Лірика.

— Звісно. — Еріка погодилася: їй хотілося трохи розслабитися.

— Я теж. — Сільвія кивнула.

— Чудово. Спершу повернемося й запитаємо дітей, чи хочуть піти з нами. Напишемо вам, коли будемо готові.

Узгодивши плани, вони рушили до воріт.

* КРРР…

Відчинивши ворота, вони побачили людей, які оточили мертве тіло.

Широ відразу холодно примружилася: вона зрозуміла, що Трейсі спробував негайно розголосити інформацію про її клас.

Уповільнивши крок, щоб опинитися поруч із Сільвією, Ерікою та Джонасом, Широ показала їм телефон.

[Кілька слів про події в кімнаті фінального боса й те, що щойно сталося. Я припускала, що Трейсі розповість іншим, але не думала, що він так швидко спробує перетворити вхід на криваву бійню.]

Усі троє здригнулися, приголомшені тим, що Широ змогла вбити його, навіть не відходячи від них.

— Перепрошую, ви друзі цієї людини? — запитав патрульний, який підійшов до них.

— Так. Ми були в підземеллі, коли воно мутувало, і нам вдалося вижити. Що сталося? — запитала Сільвія.

— Мені дуже шкода, але, судячи зі сканування, щойно він вийшов із підземелля, у нього стався серцевий напад. Співчуваю вашій втраті, — сказав чоловік, похитавши головою.

— Он як… — безвиразно пробурмотіла Сільвія.

Відійшовши трохи далі, Широ зупинилася й повернулася до них.

[Що ж, сподіваюся, ви мовчатимете. Так?] — запитала вона з лагідною усмішкою.

Троє учасників чужого загону зблідли.

Медісон і Лірика сприйняли це спокійно: вони знали, якими бувають люди. Якби Трейсі розповів усім, що сталося в підземеллі й що у Широ є два пістолети, якими можна легко вбити боса 50-го рівня, їх обстріляли б одразу після виходу. На щастя, Широ підготувалася.

Сільвія болісно скривилася й глибоко зітхнула. Вона не могла повірити, що її «друг» намагався видати свою рятівницю незнайомцям, які могли вбити їх усіх.

— Я… я не розповідатиму про це. Але ти певна, що він намагався нас викрити? — запитала Сільвія тремтячим голосом.

[Так. Пристрій реагує лише на певні ключові слова, вимовлені разом. Оскільки він убив Трейсі відразу після виходу з підземелля, припускаю, той намагався вигукнути, що у мене є дещо, чим можна легко вбити боса 50-го рівня.]

— Зрозуміло… — Сільвія кивнула.

Джонас лише зітхнув і похитав головою. Він казав їм не робити дурниць, але зрештою один загинув, а другий утнув дещо ще дурніше.

— Гаразд, просто напиши, коли підете до лазні. Хоча, можливо, мені знадобиться трохи більше часу, — сказала Сільвія, силуючись усміхнутися.

Провівши поглядом Сільвію та Еріку, Джонас ще раз зітхнув і підійшов до Широ.

— Я трохи поговорю з нею. Оскільки я часто очолював рейди, то знаю, скільки шкоди може завдати одна людина. Просто хочу подякувати тобі за захист решти загону.

Широ звела брову.

[Хочеш подякувати мені за вбивство твого друга?]

— Ні. За те, що ти захистила нас усіх. Щойно він спробував нацькувати на нас інших шукачів пригод, то перестав бути моїм другом. Він став людиною, яка намагалася вбити нас чужими руками. — Джонас гірко похитав головою.

[Мені шкода, що все склалося саме так.] — написала Широ.

— Мені теж… — відповів Джонас і пішов.

— Що ж… це підземелля було доволі… напруженим? — сказала Лірика. Широ й Медісон кивнули.

— Так. Двоє загинули, а ми троє неабияк посилилися, — відповіла Медісон.

— Як думаєш, Сільвія захоче приєднатися до нас після того, як через тебе фактично загинули обидва її друзі? — запитала вона, повертаючись до Широ.

[Чесно кажучи, не знаю. Гадаю, найімовірніше, доведеться шукати іншого цілителя.]

— От шкода. Вона дуже талановита, — засмутилася Лірика.

[Медісон, поки не забула. У мене є фіолетовий щит із підземелля, де я побувала раніше. Він потребує 40-го рівня, але його вміння того варті. Після лазні я вдосконалю його, щоб ти могла користуватися ним раніше.] — написала Широ й дістала щит Захист Кам’яного Велетня, отриманий у Серці велетня.

— Боже, що це за вміння?! — приголомшено вигукнула Медісон, прочитавши ефекти. Базові характеристики були доволі слабкими, проте вміння щита — неймовірними.

[А для тебе, Лірико, я вдосконалю подвійні клинки.]

— Ага, отже, зброю зростання зробила ти, Широ. — Лірика усміхнулася.

[Усієї правди поки сказати не можу. Просто знайте, що я дуже добре тямлю в технологіях.] — Широ всміхнулася.

— У мене були підозри, але тепер я певна. То скільки рівнів зростання можеш додати зброї? Минулого разу було десять, якщо правильно пам’ятаю.

[Так. Тепер можу підняти максимальний рівень приблизно до 45-го.] — відповіла Широ після короткої паузи.

Її запас мани сягнув 370 тисяч, а Нанотехнологічне проєктування піднялося до 2-го рівня, тож вона мала змогу зробити поліпшену версію прототипу Наноінфузора зростання.

— А який найнижчий рівень? Адже раніше мені доводилося додавати до зброї іншу зброю та предмети, так?

[Мабуть, 30-й. Гадаю, залежно від результату, нею можна буде користуватися до 50-го рівня.] — відповіла Широ.

[Звісно, продавати цю зброю не можна: надмірна кількість зброї зростання на ринку викликатиме підозри. Якщо її пов’яжуть із нами, матимемо ще більше проблем.] — попередила Широ.

— Не продаватимемо, не хвилюйся, — відповіла Медісон. Вона не збиралася руйнувати дружбу із Широ заради миттєвої вигоди. Медісон знала: доки не переходиш певних меж, Широ — добра подруга, з якою варто підтримувати стосунки.

[Я не хвилююся. Довіряю вам обом.] — Широ усміхнулася, бо справді довіряла їм. Хоча це ще не була цілковита беззастережна довіра, її вистачало, щоб дозволити їм дізнатися її таємницю.

Вона не була певна, що може повністю довіритися: минулого разу це закінчилося тим, що герой її вбив. Проте була готова дати собі другу спробу, адже бачила щирість Лірики й Медісон.

[Ходімо покличемо Канае й запитаємо, чи хоче вона з нами.]

— Ти дуже прив’язалася до Канае, так? — запитала Лірика.

[Це наче мати молодшу сестру. Мені подобається.] — Широ усміхнулася.

— Як думаєш, за кілька років вона приєднається до нас? — запитала Медісон, зацікавившись їхньою маленькою подругою.

[Було б цікаво, це точно. Зараз вона дуже рішуча. Якщо й надалі так старатиметься, то неодмінно стане чудовою шукачкою пригод.] — Широ кивнула.

«Отже… ще хтось, із ким доведеться ділити увагу Широ?» — подумала Лірика, насупившись. Живучи разом у наметі, вона помітила, наскільки Канае прив’язалася до Широ. Досі Лірика не надавала цьому значення, бо Канае була дитиною. Проте, якщо та згодом приєднається до загону, часу Широ на інших друзів може поменшати.

Коли вони повернулися до табору, сусідки були приголомшені їхнім виглядом.

— Що з вами сталося, дівчата? — вражено вигукнула Ава. Усі троє були вкриті засохлою кров’ю, особливо Широ.

Вона мала такий вигляд, наче пройшла крізь труп, що вибухнув. І це було недалеко від правди.

— Ми майже на тиждень застрягли в підземеллі після його мутації, — відповіла Лірика.

— Боже, мутоване підземелля… — Крісті прикрила рот долонею. Вона пам’ятала слова чоловіка: у мутованих підземеллях виживало надзвичайно мало людей. І хоча таке підземелля можна було розкрити силою, мало хто погоджувався докладати стільки зусиль заради незнайомців.

— Отож хотіли запитати, чи не підете з нами до лазні. Ми пробули там довго, тож нам дуже треба помитися. — Лірика усміхнулася.

— О, гарна думка. Дівчатка! Хочете сьогодні до лазні? — запитала Ава, гукнувши до намету.

Канае першою визирнула назовні, й, побачивши Широ, відразу засяяла.

— Широ-ні! — вигукнула вона й побігла до Широ.

— Стривай! Канае, поки не можна. Ми були в підземеллі й дуже брудні. Тому йдемо до лазні, — сказала Лірика, зупинивши дівчинку, яка вже збиралася обійняти Широ.

[Лірика має рацію. З обіймами треба зачекати, доки ми відмиємося.] — Широ усміхнулася, а Канае надула губи.

— Гаразд, — відповіла вона після короткої паузи.

Помітивши повідомлення від Джонаса, Широ дістала телефон.

[Джонас: Привіт, Широ. Сільвії просто потрібен час, щоб заспокоїтися. Сьогодні ввечері вона з вами не піде.]

«Цього я й очікувала», — подумала Широ. Було б навіть дивніше, якби Сільвія прийшла.

[Широ: Добре.]

Відповідь вийшла короткою. Що ще вона могла додати?

— Хто це? — запитала Лірика.

[Джонас. Сільвії не буде.]

— Мм, я так і думала. — Лірика кивнула.

Зрештою, до лазні пішли лише вдесятьох.

Прийшовши, вони здивувалися натовпу. Через наплив біженців із Нью-Йорка багатьом ніде було помитися, тож громадські лазні користувалися величезною популярністю.

До того ж більшість відвідувачів були шукачами пригод, вимазаними кров’ю звірів.

Оскільки більшість відвідувачів була вкрита кров’ю, у лазні всіх зобов’язували спершу прийняти душ і змити її, а вже тоді купатися у ваннах. Інакше від такої кількості крові вода відразу почервоніла б.

Поки вони перевдягалися, троє матерів похвалили Медісон за її спортивний вигляд, і вона засоромилася.

Широ теж поглянула на неї: її досі трохи дратувало, що завдяки першому класу Медісон мала настільки дорослий вигляд.

Купання чудово освіжало. Широ заплющила очі й насолоджувалася відпочинком.

Лірика теж насолоджувалася лазнею, особливо можливістю нарешті спокійно провести час із подругами.