Розділ 109 — [Сніжна дівчинка★★★★]

Дочекавшись, поки Лірика повністю ввійде до простору випробування Клинків Душі Нірвани, Широ зіскочила з дерева й рушила до міста. Хоч обіцяла Канае кілька днів залишатися в таборі, без справ їй було б нудно. Тому вирішила продовжити пошуки Нефритового льоду для наступної зірки.

Ідучи звичною дорогою, вона відчула двох людей, які кралися слідом.

Звичайні шукачі пригод могли їх не помітити. Та як вони могли сховатися від Широ, яка в минулому житті досягла вершини сили?

Зітхнувши, вона навмисне дала їм нагоду напасти.

«Невже щось запідозрили?» — насуплено подумала Широ.

Вона насупилася ще сильніше: переслідувачі ніяк не клювали на приманку.

«Може, це двоє майстрів? Ні, тоді помітити їх було б не так легко», — із зітханням подумала вона.

Проте саме тоді обоє простягнули руки, щоб схопити її.

Хоч думки блукали, Широ звикла робити кілька справ одночасно й легко відреагувала.

Вона не знала цих людей, тож відкинула всі обмеження й відразу перейшла до вбивства.

* ХРУСЬ!

Перш ніж вони збагнули, що сталося, Широ вже зламала їм лікті. Схопивши щелепи, наступила кожному на ногу й щосили потягнула вниз.

* ТССС!!!!

У ту ж мить її плече вдарило в горло, створивши ідеальну опору для відривання щелеп. Широ не розуміла чому, але на обличчі з’явилася садистська усмішка. З кожною секундою задоволення від убивства зростало.

Відкинувши нижні щелепи, вона повернулася до нападників. Побачивши її обличчя, ті жахнулися: вона насолоджувалася кожною миттю.

Зіниці світилися зловісним синім сяйвом, а спинами переслідувачів потік холодний піт. Вони проклинали ватажка, який послав їх на це завдання.

Наступної миті Широ вже встромила руки їм у горло й створила синій вогонь усередині тіл. Їхній біль лише розширив її усмішку. Клацнувши пальцями, вона випустила наноботів, які почали пожирати їх зсередини.

За мить від обох залишилися тільки дрібні бризки крові довкола.

«Хм, було весело», — подумала Широ, повернувши обличчю звичайний вираз. Поглянувши на руки, здивувалася самій собі.

«Схоже, стримувати себе під час убивства ворогів дедалі важче», — подумала вона.

«Хоча я й раніше не надто стримувалася». Вона знизала плечима. Не можна сказати, що досі нікого не вбивала.

Проте її трохи непокоїло, що обмеження, які вона підсвідомо наклала на себе, ослабли.

Широ зітхнула.

«Надто розслабилася. Мабуть, треба зробити перерву й приборкати вбивчий намір».

За час перебування в підземеллі вона доволі часто користувалася вбивчим наміром. Звісно, через це її контроль над ним дещо ослаб.

Прийшовши до міста, Широ рушила до асоціації алхіміків. Дорогою Інь знову зголодніла, і Широ здивовано поглянула на неї.

«Не здається, що тепер їси набагато більше? Може, це як у мене з каменями рангу E?» — запитала вона супутницю.

Інь трохи подумала й кивнула.

Похитавши головою, Широ дістала кілька каменів мани рангу D й передала їх Інь. Проте та побачила дитину з льодяником на паличці й раптом захотіла чогось подібного.

Поглянувши на камінь, Інь ляснула Широ по голові, привертаючи увагу.

«Ай! Хіба я щойно не дала тобі камінь? За що б’єш?» — запитала Широ, підвівши очі.

Подивившись на дитину, яку показувала Інь, вона звела брову.

«Хочеш льодяник на паличці?»

Інь кивнула. Широ забрала камінь і прилаштувала до нього паличку з наноботів. Звісно, так, щоб ніхто не бачив.

* Цвірінь!

Радісно цвірінькнувши, Інь схопила свій льодяник і сунула до дзьоба.

Широ усміхнулася: Інь нагадувала розпещену молодшу сестру.

«Сподіваюся, усе ж не зовсім так».

Побачивши її блаженний вираз, Широ замислилася, що ж змінює звичайна паличка.

Зробила собі такий самий льодяник і теж сунула до рота.

«Ого. Це справді трохи інакше», — подумала вона, насолоджуючись каменем мани на паличці.

«Стривай… Якщо камені схожі на льодяники, я можу їсти їх відкрито!» — Її очі засяяли.

На людях завжди доводилося приховувати свою їжу. З імпровізованим льодяником можна було їсти камені мани, ні від кого не ховаючись.

Щаслива пара — пташка й Сніжна дівчинка — привертала погляди усмішками. Побачивши, як обидві радо ласують льодяниками, кілька перехожих теж усміхнулися чи засміялися.

Біля асоціації алхіміків Широ дала собі й Інь нові льодяники та зайшла.

Порівняно з іншими асоціаціями тут усе було краще впорядковано. Усюди висіли вказівники, а люди працювали без зайвих затримок.

До того ж у повітрі пахло ліками й різноманітними сумішами. Широ зморщила ніс: через гостріші чуття цей запах здавався їй особливо сильним.

— Вітаю в асоціації алхіміків. Чим допомогти? — Працівниця за стійкою тепло усміхнулася, побачивши дівчинку й пташку з льодяниками.

Широ виглядала просто цікавою дитиною, яка прийшла оглянути нове місце.

[Хотіла запитати, чи можна придбати три шматки Нефритового льоду.] — написала вона.

— Три шматки Нефритового льоду? Хм, дещо є в запасах, але дорожче за теперішню ринкову ціну: попит великий. — Працівниця винувато усміхнулася.

[Це не проблема. Скільки загалом?]

— Три шматки коштуватимуть тридцять дев’ять мільйонів доларів.

Від цієї ціни кутики губ Широ сіпнулися.

Отримавши оплату, працівниця невдовзі повернулася з трьома шматками Нефритового льоду.

Полегшено зітхнувши, що всі вимоги для наступної зірки виконано, Широ покинула будівлю й рушила до низькорівневого підземелля. Не хотілося проходити перетворення просто на вулиці.

Діставшись Серця велетня, вона увійшла й переконалася, що поблизу немає ворогів.

Відкривши системний інтерфейс, натиснула «Так» для підвищення зіркового рангу.

Довкола раптом здійнялася хуртовина, відкинувши Інь назад.

Широ стиснула зуби від пронизливого холоду. Ставши Сніжною дівчинкою, вона ніколи не мерзла, проте ця хуртовина була іншою. Холод був настільки сильним, що тіло, здавалося, замерзало зсередини.

На її подив, навіть шкіра вкрилася льодом. Дихання стало уривчастим, а зір затуманився.

Озирнувшись, вона побачила, що вся кімната перетворилася на крижану печеру. На щастя, Інь була в безпеці.

Раптом голову пронизав гострий біль, і Широ знепритомніла.

* * *

Вона не знала, скільки минуло часу. Коли розплющила очі, хуртовина давно вщухла. У приміщенні замерзло все, окрім, звісно, Інь.

Переглянувши нагороди за четверту зірку, Широ не надто здивувалася.

[Сніжна дівчинка★★★★]

300 невитрачених очок за рівень.

На 2% підвищено ефективність стихії льоду та її атак.

Отримано вміння: Холодні ілюзії.

Холодні ілюзії: активується в холодному середовищі. Створює для ворогів ілюзію, збиваючи їх із пантелику в бою. Ефективність і тривалість залежать від різниці в силі.

Вартість: 1000 мани за активацію

Тривалість: не визначено

Відновлення: 5 хвилин після руйнування ілюзії.

Тепер лишилося отримати п’яту, останню зірку, перш ніж проходити друге просування класу.

Проте наближення просування викликало тривогу: для нього напевно знадобиться підвищити єднання з однією зі стихій до 3-го рівня.

Перехід єднання з льодом на 2-й рівень уже спричинив сильну віддачу. Широ розуміла, що без лікування манових зв’язків третього рівня не витримає.

Поглянувши на Інь, яка примудрилася заснути навіть тут, Широ сіла й заплющила очі. Вирішила оглянути свою манову сферу й пошукати зміни. Вона давно не заходила туди: острови стихій можна було вдосконалювати лише через певні проміжки часу, а пошкоджені манові зв’язки змушували чекати ще довше.

За мить вона знову опинилася в хаотичному просторі мани.

Поглянувши на досі зламані й розчавлені зв’язки, Широ ледь не заплакала.

«Якщо вже збиралися мене переродити, дали б хоч справне тіло!»

Поскаржившись на свою долю, вона оглянула острови стихій. На острові блискавки височіли гори під грозовими хмарами, а тіньовий острів був… цілком укритий тінями.

Залишався лише острів металу.

Інші вже досягли першого рівня, тож можна було підняти й цей, щоб не відставав.

Підпливши до острова, Широ тихо приземлилася. Подивилася на срібні нитки мани в повітрі, примружилася й підняла руки.

Мана потягнулася до долоні, і біль відразу нагадав про себе. Проте не так, як під час удосконалення крижаного острова: і біль, і труднощі були меншими.

Трохи зібравши ману, Широ вдарила долонею по землі.

* КІССШ-КІССШ-КІССШ!

Із землі почав вириватися метал, перетворюючи весь острів.

Коли зміни завершилися, єднання з металом успішно піднялося до 1-го рівня.

Широ лагідно усміхнулася й вийшла з манового простору. Повернувшись до тіла, відчула кров між губами: навіть перший рівень спричинив невелику віддачу.

Зітхнувши, вона підвелася.

Переглянула характеристики: майже нічого не змінилося, окрім нового вміння Сніжної дівчинки й збільшення кількості вбитих людей із семи до дев’яти.

Далі захотіла перевірити зовнішність. Кожна зірка змінювала її.

Створивши крижане дзеркало, Широ оглянула себе й зітхнула, побачивши, що її зріст зовсім не змінився. Проте, коли її погляд опустився нижче, вона здивовано вигукнула.

— У мене є цицьки! — вигукнула вона, шокована.

Хоча їх розмір був невеликим, але те, що раніше можна було назвати злітно-посадковою смугою, тепер перетворилося на два лежачі поліцейські.

«Мм, гарний початок!» — Широ не стримала усмішки. Нарешті з’явилися помітні ознаки дорослішання!

Трохи підстрибуючи від радості, вона притиснула Інь до грудей.

— Фуфуфу, Маленька Інь. Знаєш що? Ця пані нарешті росте! — Широ розсміялася, бо її тіло так довго мучило її розум. Спостерігати, як її подруга, тобто Медісон, раптово виростила пару динь, поки вона сама була в тілі малої дівчинки, було не найприємнішим відчуттям.

Вона раділа навіть невеликому приросту в грудях, але здавалося, що всі її поживні речовини пішли на ріст під час попередніх зоряних стрибків.

ОДНАК! Злітно-посадкова смуга Широ давно зникла, і до боротьби приєднався лежачий поліцейський Широ!

Коли вона виходила з підземелля, радісний настрій не зникав. Люди поруч теж мимоволі відчували, як їхній настрій поліпшується.

Кілька підозрілих типів мали інші наміри, проте Широ не дозволила їм зіпсувати радість: фізичні зміни нарешті стали помітними.

Повертаючись до табору, вона сподівалася встигнути до пробудження Канае. Інакше доведеться вислухати невеличку лекцію про те, чому ходити до міста небезпечно.