Розділ 112 — Переконання

За своїм планом Лірика й Медісон почали шукати підземелля, де можна суттєво підвищити рівні й набратися бойового досвіду.

Найкраще підходило підземелля альфа-звірів.

У таких підземеллях монстри траплялися рідко, проте фактично були мінібосами й давали багато досвіду. Підземелля, де Широ вбила єті, теж можна було віднести до цього типу.

Поки подруги шукали, вона їла льодяник із каменя мани й бавилася своїми летючими клинками.

Хотіла розробити для них тактику нападу й перевірити, чи не приховують вони ще якихось секретів.

«Якщо межі зростання немає, вони залишаться зі мною навіть після 200-го рівня. Проте це має означати, що, як Інь, час від часу отримуватимуть нові вміння», — насуплено подумала Широ.

Невдовзі прокинулися інші мешканки намету.

[Доброго ранку. Добре спала?] — запитала Широ в Канае.

— Мм? Широ-ні, не бачу телефону. Піднеси ближче, будь ласка, — відповіла Канае, протираючи очі після сну.

Широ кивнула й наблизила телефон. Через нижчий рівень сприйняття Канае було слабшим, ніж у Лірики чи Медісон, тож читати здалеку вона не могла.

— Так, добре спала. — Канае усміхнулася й кивнула.

— А що сьогодні робитимемо? — запитала вона.

[Лірика й Медісон, можливо, підуть у підземелля. А я, як обіцяла, залишуся. Т ож можемо робити що захочеш: гратися чи тренуватися.]

— Тоді потренуємося? — нетерпляче запитала Канае.

[Звісно.] — Широ всміхнулася, помітивши її завзяття.

Зіскочивши з дерева, вона раптом усвідомила, що ще не перевіряла рівень Канае.

[Канае — рівень 5, Мечниця]

«Хм, низький, але цього й слід було очікувати. Коли підросте й почне полювати в підземеллях, розвиватиметься швидше». Широ відкусила льодяник із каменя мани, доївши його за раз, і зробила новий.

Побачивши нову порцію, Інь ляснула її по голові.

«Ай, добре, дам і тобі», — беззвучно відповіла Широ й передала Інь льодяник.

— Широ-ні, а відколи пташка теж любить льодяники? — запитала Канае.

[Не зважай на неї. Маленька Інь — ненажера.] — відповіла Широ.

— Із чого почнемо? — запитала Канае, потягуючись.

[Із вправ для гнучкості й зміцнення основи.]

Широ показала кілька вправ, які доводили гнучкість до межі. Лірика й Медісон зацікавилися, наскільки вони складні, й спробували. Відразу зрозуміли: втримувати правильне положення на межі гнучкості дуже важко.

Проте Широ виконувала їх легко.

[Роби цю розтяжку щоранку, щоб рости гнучкою.]

Вона хотіла, щоб Канае скористалася юним віком і розвивала тіло, зміцнюючи основу. Щоденні вправи під час дорослішання допоможуть зберегти й навіть збільшити діапазон рухів.

Навіть поза боєм підтримувати й розвивати гнучкість було корисно.

Три дні промайнули швидко.

Увесь цей час Широ рано прокидалася, ходила до підземелля по їжу й поверталася. А другого дня отримала повідомлення щодо Манових джерел.

[???: Пані Широ, усі процедури завершено. Приходьте до головного маєтку через два дні. Того дня потрібно буде заплатити 21 мільйон доларів.]

[Широ: Дякую. О котрій приходити?]

[???: Бажано близько першої години дня.]

[Широ: Добре, дякую.]

Окрім домовленості про відвідування маєтку Оспар, вона продовжувала тренувати Канае так старанно, що та щодня ледь не падала від утоми.

Юмі явно сердилася, проте через рішучість доньки лише зітхала. Її тішило прагнення Канае досягти мети. Але якщо ціною було щоденне виснаження до непритомності, вона не хотіла такого страждання для дитини.

На третій день Юмі не витримала й почала сперечатися з Канае та Широ.

— Пані Широ, знаю, ви сильна шукачка пригод. Але не хочу, щоб моя донька так страждала, — обережно сказала Юмі. Широ, яка сиділа навпроти, з розумінням кивнула.

[Розумію ваші побоювання. Проте що більше зробимо для Канае зараз, то легшим буде її життя згодом. Тепер розвивати гнучкість простіше, ніж у підлітковому віці.] — відповіла вона.

За ці три дні Широ почала сприймати Канае як ученицю. Виявилося, що вчити молодших доволі цікаво.

Юмі насилу розуміла написане. Широ знала: японською та володіла краще, ніж англійською.

Усміхнувшись, вона жестом попросила Канае допомогти матері.

— Широ-ні, мама просто не хоче, щоб я постраждала, — сказала Канае й повернулася до неї.

За виразами облич Широ зрозуміла: Канае намагається пояснити, що хоче тренуватися, а мати хвилюється за її тіло.

[Канае, перекладеш мамі? Скажи, що в майбутньому все одно настане час ходити в підземелля. Часи важкі, і слабкість лише робить тебе вразливою.]

— Добре, Широ-ні, зачекай, — відповіла Канае й почала перекладати.

Проте від відповіді Юмі її обличчя спотворилося від гніву.

Вона вже хотіла заперечити, коли відчула руку Широ на плечі.

[Що вона сказала?] — усміхнувшись, запитала Широ. Слова Юмі могли ранити Канае, проте мати лише намагалася вберегти її.

Глибоко вдихнувши, Канае стиснула кулак.

— Сказала… що краще я залишатимуся слабкою, ніж битимусь із сильними монстрами, щоб ставати сильнішою, — відповіла вона, прикусивши губу.

«Хм… Зростання сили теж небезпечне. Що сильніша ти, то небезпечніший противник», — подумала Широ й кивнула.

[Тоді скажи їй таке. Це правда: зі зростанням сили зростає небезпека. Проте найгірше почуття — безпорадність перед ворогом, який ледь не вбив тебе, хоча трохи більшої сили вистачило б для перемоги. Постійно потребувати порятунку прикро, якщо цього можна уникнути, ставши сильнішою. Сила небезпечна, але водночас дозволяє долати небезпеку. Залишатися слабкою й не боротися — майже те саме, що самогубство.] — Широ усміхнулася й погладила Канае по голові.

Обличчя дівчинки помітно просвітліло.

[До того ж можна зменшити навантаження зараз і підвищувати його, коли мама не дивиться.] — Широ хитро всміхнулася й підморгнула.

Канае закліпала, проганяючи сльози. Їй дуже не хотілося відмовлятися від улюбленої справи.

Всміхнувшись так само, як Широ, вона кивнула й переклала слова матері. Звісно, лише перший абзац.

Обличчя Юмі стало непроникним: вона розуміла правду цих слів. Обидва варіанти були небезпечними, заперечити цього не могла.

— Ха… — Важко зітхнувши, Юмі заговорила з Канае японською.

— Широ-ні, мама погодилася! — Канае радісно підстрибнула й обійняла її.

Широ усміхнулася й відповіла обіймами. Проте невдовзі Юмі потягнула доньку за руку.

— Тобто мама погодилася, якщо ти гарантуєш, що мені не загрожуватиме серйозна небезпека й я не пошкоджу тіло, — пояснила Канае, заспокоївшись.

[Обов’язково.] — Широ кивнула: саме це й планувала від початку. Вона не збиралася наражати Канае на небезпеку, тому й сховала чип на її тілі — щоб відразу дізнатися про біду.

Вийшовши з намету, Канае й Широ переглянулися та одночасно всміхнулися.

* Лясь!

Давши одна одній п’ять, вони повернулися до тренування.

Юмі лише усміхнулася, визирнувши з намету.

Невдовзі після розмови Лірика й Медісон повернулися з підземелля.

— Ми повернулися! — гукнули вони.

[Вітаю обох із 39-м рівнем.] — Широ усміхнулася.

— Хотіли досягти сорокового, але припаси закінчилися, тож повернулися раніше, ніж планували, — зізналася Лірика.

[Нічого страшного. Завтра знову підете. А в мене гарна новина: Юмі дозволила продовжувати тренування Канае.]

— Хе-е, вітаю, Канае, — сказала Медісон. Дівчинка радісно закивала. Протягом трьох днів Медісон і Лірика теж інколи її тренували.

Їхні стосунки нагадували сестринські. Проте, на розчарування Лірики, Канае була найближчою до Широ.

Під час розмови Широ дістала ще один льодяник і сунула до рота.

— Широ, ти вже три дні поспіль їси льодяники. Не думаю, що це корисно, — зауважила Лірика.

[Що б ти не казала, від своїх льодяників не відмовлюся.] — Широ відповіла миттєво. Вона дедалі більше любила камені мани на паличках і хотіла їсти їх частіше. Інь теж пристрастилася, хоч їла рідше.

— Широ-ні, можна й мені спробувати? — зацікавлено запитала Канае.

[Звісно.] — Широ передбачила таке прохання й купила кілька звичайних льодяників.

Передавши один Канае, вона повідомила про завтрашню відсутність.

[Завтра піду до Манових джерел, тож у таборі м ене не буде. Ще витрачу цілий день на ключ випробування Замку Срібного Місяця: подивлюся, чи отримаю щось корисне.]

— Отже, завтра йдеш до маєтку Оспар? — запитала Медісон.

[Так.]

— Гаразд, залишуся з Канае. Після сильного боса тіло трохи болить, — сказала вона, масажуючи плечі.

— А я завтра піду до підземелля сама. Є одна ідея вміння: хочу перевірити, чи зможу додати його до Цвітіння троянди, — сказала Лірика. Створивши власний набір, вона прагнула доповнити його якомога більше. Хотіла побачити, як її творіння розквітне й принесе плоди — буквально й образно.

[О? Нове вміння. Якщо матимеш труднощі, проси допомоги. Може, й сама допоможеш мені: у мене теж є власний набір «Крижане пекло».]

Вони обговорювали ідеї до заходу сонця. Після вечері, під час якої Широ з’їла лише льодяник, усі лягли спати.

Проте серед ночі вона почула тихий дзвін своїх пасток. Повільно розплющила очі, що засяяли холодним світлом.

Обережно відсунула Канае й вийшла. Біля непроханого гостя побачила чоловіка, який ніс на плечі зв’язану жінку з кляпом у роті.

— Гм? — Чоловік помітив рух краєм ока й зупинився. Повернувшись праворуч, побачив вродливу дівчину на дереві, зі сріблястим волоссям, яке майоріло на вітрі.

Жінка Широ не бачила.

Чоловік кліпнув, перевіряючи, чи це не галюцинація. Наступної миті дерево було порожнім, і він насупився.

* Тук!

Від одного удару в потилицю жінка знепритомніла. Перш ніж чоловік устиг збагнути, що відбувається, Широ встромила вказівний і середній пальці йому в очниці, а великий — до рота.

* ХРУСЬ!

Одним рухом вона відірвала передню частину його обличчя. Потім клацнула пальцями й розрізала решту тіла Висхідною мрією. У провулку ніхто з патрульних не бачив убивства.

Широ перенесла жінку туди, де її міг знайти патруль.

«Схоже, наступними ночами доведеться трохи прибрати в нетрях. Можливо, кілька нічних убивств змусять їх занепокоїтися», — холодно подумала вона, повернулася до намету й заплющила очі.