Розділ 114 — Замок Срібного Місяця (частина 1)

Глибоко вдихнувши, щоб заспокоїтися, Широ зіскочила з даху.

Її сила ставала дедалі більш монстрячою, тож потрібно було добре її контролювати, інакше могли постраждати люди довкола.

Вийшовши на галявину, вона дістала срібний ключ. Це була друга причина сьогоднішньої відсутності — Замок Срібного Місяця.

Ключ випробування, отриманий після вбивства Трикстера.

Простягнувши ключ, Широ повернула руку, наче в замку. Попереду виникли срібні двері.

Шукачів пригод довкола це не здивувало: ключі випробувань були незвичайними, проте не надто рідкісними.

Переступивши поріг, Широ опинилася в тюремній камері.

[Сюжетне завдання: Замок Срібного Місяця

Ви — молода магиня, яка прибула за дорученням учителя. За його наказом маєте допомогти відвоювати замок у культу, що прагне пробудити велике зло, яке спить на Місяці. Ключ до його звільнення зберігається в Замку Срібного Місяця.

Проте дорогою вас підстерегли культисти й продали работорговцям. Зараз ви в підземній в’язниці аристократа, який прагне зробити вас своєю невільницею.]

«Мм, доволі цікавий початок», — подумала Широ, примружившись.

Вона уважно оглянула все довкола.

На руках і ногах були кайдани з іржавими ланцюгами, а на шиї — нашийник. На холодних плитах лежало сіно. Крізь вікно проникало кілька смуг місячного світла.

Помаранчеві відблиски свідчили про смолоскип поблизу. Схоже, прямо зараз її не охороняли: людських тіней не було видно.

Звісно, вартові могли стояти поруч, не відкидаючи видимої тіні.

На ній були подерта сорочка, довга коричнева спідниця й чоботи до колін.

«Принаймні я одягнена, а не на любовному ложі товстого аристократа», — подумала вона, переглядаючи характеристики.

Вони не змінилися, і Широ полегшено зітхнула. Проте дозволено було лише здібності Сніжної дівчинки. Інші стихії були недоступні, а Висхідної мрії із собою не було.

Торкнувшись холодних кайданів на зап’ястках, вона спробувала заморозити їх. Проте зрозуміла: метал поглинає ману.

Насупившись, Широ підвелася й поглянула крізь заґратоване віконце вгорі.

«Судячи з усього, майже північ». Вона терпляче чекала відвідувача. Навіть без мани могла вбити когось фізичною силою.

— О, здається, ти заспокоїлася. Уже не кричиш? — пролунав голос зверху.

Голос належав високому білявому чоловікові. Вишукане вбрання надавало йому витонченого вигляду, проте не приховувало хтивості в очах.

[Аттікус — рівень 50, Шляхетний лицар]

Широ здивувалася: перед нею був не товстий аристократ, який зазіхав на її тіло, а чоловік із зовнішністю трохи кращою за пересічну. Проте дозволяти йому торкатися себе вона все одно не збиралася.

Відвела погляд, ігноруючи його.

— Мм, саме так. Будь упертішою: цікавіше буде тебе зламати. — Він усміхнувся й відчинив камеру.

Наблизившись, присів і схопив її за підборіддя. Повернув голову до себе, проте збентежився: вона дивилася на нього, наче на мерця. Зневага в її очах розлютила його.

Перш ніж він устиг щось сказати, Широ обхопила його ногою й щосили вдарила головою в ніс.

* ХРУСЬ!

Зламавши ніс, схопила його за руку й обмотала ланцюг навколо шиї.

— Стривай, що ти робиш?! АРГГГ! — панічно закричав Аттікус, відчувши ланцюг.

* ХРУСЬ!

Ударивши його по голові й тулубу, Широ затягнула ланцюг сильніше. На жаль, відтяти голову не змогла, проте зламала шию.

Поглянувши на мертвого аристократа з безвольно похиленою головою, вона зневажливо плюнула на тіло.

— Цю пані не можна чіпати! — зневажливо сказала Широ.

Присівши, швидко пошукала ключі, щоб упоратися до приходу варти. Його передсмертний крик напевно почули.

На щастя, ключі від її кайданів були в Аттікуса.

* БРЯЗЬ-БРЯЗЬ-БРЯЗЬ-БРЯЗЬ!

Широ скинула кайдани.

— Набагато краще, — пробурмотіла вона, розтираючи зап’ястки. Важкі кайдани поглинали ману й заважали використати повну силу. Інакше вона відірвала б аристократові голову, а не лише зламала шию.

Широ обшукала його тіло, сподіваючись знайти ще щось корисне, проте насупилася: нічого важливого не було.

До того ж застосувати [Зібрати] до нього не вдалося.

— Мабуть, здобич недоступна, бо це випробування. Усі нагороди будуть наприкінці. — Вона зітхнула й спробувала сховати кайдани в інвентар.

Матеріали, що поглинали ману й блокували закляття, були рідкісними. Якби вдалося передати такий Геліону, він зробив би зброю проти магів. Звісно, кількість поглинутої мани мала б межу, проте навіть невелика допомога в придушенні ворожого мага корисна.

На жаль, зберегти предмет теж не вдалося.

— Шкода, — сказала Широ й розчаровано відкинула кайдани.

Раптом почула біг вартових. За звуками визначила, що вони у важких обладунках і зі зброєю.

«Треба швидко впоратися, інакше затримають утечу. Головне завдання — звільнити замок від культистів і зупинити пробудження великого зла». Вона оглянулася, шукаючи щось придатне за зброю.

Нічого не знайшовши, відразу побігла до сходів, сподіваючись, що вони ведуть назовні.

— Ось вона! — крикнув хтось. Попереду з’явилися троє вартових.

Хитро всміхнувшись, Широ вирішила перевірити нову силу тіла.

* БАХ!

Щосили відштовхнулася, рвонула вперед і вдарила одного колінами.

Обладунок увігнувся всередину, а очі вартового приголомшено розширилися. Удар розтрощив грудну клітку, й уламки пронизали органи.

Спираючись руками на його тіло, вона вдарила ногами в нижні щелепи решти двох, демонструючи гнучкість.

* ХРУСЬ-ХРУСЬ-ХРУСЬ!

Удари легко зламали їм шиї, і вони безвольно впали.

Широ не знала їхніх рівнів, проте вони мали бути нижчими за її, якщо вона завдала такої великої шкоди.

Повернувшись, побачила ще трьох, які бігли сходами.

— Ха… Буде боляче, — пробурмотіла вона й торкнулася стін пальцями.

* КРРРР!!!

Лід миттєво вкрив стіни.

* БАХ-БАХ-БАХ!

Три крижані шипи вилетіли й пронизали скроні вартових, убивши їх одразу.

Сходи були гвинтовими, тож бігти вздовж стіни було зручніше: залишалося більше простору для атак.

Широ побігла по стіні, створюючи жмені кинджалів і кидаючи в кожного вартового попереду.

— АРГ!

— АРХ!

— Допоможіть!

Вартові гинули, наче мухи, так і не зупинивши її. Вискочивши у двері, Широ опинилася на тренувальному майданчику, оточена з усіх боків.

— Отже, підземна в’язниця просто біля тренувального поля, — пробурмотіла вона, оглядаючи невелику армію.

— За вбивство варти цього дому — ПОМРИ, ВІДЬМО! — вигукнув командир.

Перші ряди кинулися вперед, а задні почали готувати вогняні закляття.

— Замерзніть! — наказала Широ, всміхнувшись.

Крижане пекло: Крижаний сон!

Магічні кола оточили поле, миттєво перетворивши його на крижану тундру.

Через низькі рівні вартових Широ легко звела долоні й знищила їх одним умінням.

* ХРУСЬ!

Пролунав тріск багатьох крижаних статуй. За кілька секунд майданчик спорожнів. Лишилися розбиті шматки вартових — наслідок одного застосування Крижаного сну.

Широ стрибнула на зубчасту стіну й озирнулася, визначаючи своє місце.

На мить прикривши обличчя від вітру, побачила середньовічне місто. Дерев’яні будинки стояли рівними рядами, а дороги були вимощені грубим каменем.

У глибоку ніч на вулицях, звісно, нікого не було.

За положенням Місяця вона визначила: приблизно північ.

— Хм… Дочекаюся світанку й пошукаю інформацію, — пробурмотіла вона, зіскочивши зі стіни. Біле волосся відбивало місячне світло й дуже впадало б у вічі сторонньому спостерігачеві.

«Мабуть, варто надягнути чорну мантію чи щось інше, щоб приховати себе».

М’яко приземлившись на даху, вона почала шукати місце для відпочинку до ранку.

«Треба подалі від палацу: я вбила аристократа. Хм… Може, переночувати в чиємусь підвалі?» — жартома подумала Широ.

Проте найкращими варіантами були каналізація або повернення до палацу.

Подумавши, вибрала каналізацію. Знайшла вхід, але від огидного запаху стоків насупилася.

— Та ну, до біса… — Вирішила проникнути до готелю. Залізла через вікно й умостилася на балці під дахом.

Лягла так, щоб її майже не було видно, заплющила очі й розслабилася.

* * *

Наступного ранку Широ вислизнула з готелю й рушила до закладу, схожого на бар.

Грошей не мала, тож вирішила скористатися спритністю рук і роздобути трохи на подорож.

Монети були мідними, срібними й золотими. Золоті траплялися найрідше: за цілий ранок розвідки вона знайшла лише три.

Дорогою придбала велику чорну мантію, яка приховувала майже всю зовнішність, залишаючи відкритим обличчя.

З цим особливих труднощів не виникло.

Коли вона зайшла до бару, кілька людей завмерли, вражені її красою, і не могли відвести погляду.

Випустивши крихту вбивчого наміру, Широ підійшла до стійки.

— Розкажете про це місце й те, що тут відбувається? — усміхнувшись, запитала вона.

Бармен здивувався її юному, приємному голосу.

— К-кхм. Скільки саме хочете знати? — запитав він, кашлянувши й узявшись полірувати кухлі.

— Усе. До найменших подробиць: назва міста, сусідні міста й так далі, — відповіла Широ.

— Тоді доведеться замовити напій. Але для такої вродливої юної пані — коштом закладу. — Він усміхнувся й простягнув кухоль.

— Ха-ха-ха, тоді дякую за збережені гроші, — відповіла вона й узяла його.

Поглянувши на напій, відчула, як усмішка на мить сіпнулася.

[Ель]

Пиво верхового бродіння. Має солодкий фруктовий смак. Проте на вигляд схоже на сечу. Хто знає, може, це просто підсолоджена кінська сеча.

«Останні два речення були аж настільки потрібні?!» — подумала Широ й піднесла кухоль до губ.

Алкоголю вона не боялася: внутрішня алхімія зробить його звичайною водою.

Як і очікувала, напій не мав для неї жодного смаку.

Бармен був приголомшений: маленька пані випила величезний кухоль елю, наче нічого особливого.

* БАМ!

Поставивши кухоль на стійку, Широ широко усміхнулася.

— А тепер розкажіть, що знаєте.