Розділ 116 — Замок Срібного Місяця (частина 3)

Відійшовши від табору, Широ підійшла до Рейни з «супом» у руці.

Обіцяна їжа виявилася в’язким супом із жахливою, на її думку, консистенцією. До того ж для неї він був цілком прісним: смаку вона не відчувала.

— Чудовий суп, правда? — усміхнулася Широ, сідаючи поруч.

— Ха-ха… Не найкращий, але, мабуть, доведеться змиритися. — Рейна всміхнулася.

— Якщо не складно, покажеш трохи лікувальної магії? — запитала Широ. Випила суп одним ковтком і стримала бажання виплюнути назад.

Скривившись від огиди, відставила миску й швидко сунула льодяник до рота.

— То це й була твоя головна мета? — запитала Рейна.

— Головна мета?

— Ти підійшла й поводилася надто дружньо. Логічно припустити, що тобі щось від мене потрібно.

— Не вірю, що у світі є людина, яка нічого не хоче від інших. Хай це щось фізичне чи емоційне. — Широ знизала плечима.

— Але так, хотіла перевірити, чи навчуся лікування. А ще ти єдина відповіла на привітання. — Вона усміхнулася.

— З цим погоджуся, ха-ха. Якби кілька разів не чула їхніх розмов, подумала б, що вони німі. — Рейна засміялася.

— Чому хочеш вивчити лікувальну магію? Кажуть, ти неймовірна магиня льоду, — зацікавлено запитала вона.

— Хм… Для загону. Нас троє: танк, боєць і я. Потрібен цілитель. Була кандидатка, але я, можливо, вбила її друга чи, скажімо, дозволила йому загинути через нещасний випадок. Тому хочу сама навчитися лікувати, — невимушено відповіла Широ. Відкусила льодяник, дістала новий і поклала до рота.

Потім запропонувала Рейні звичайний льодяник.

Та закінчила їсти й охоче взяла солодощі.

— Мм, поєднувати все це, мабуть, буде незручно. — Рейна кивнула, ласуючи.

— Гаразд. Не знаю, чи зможеш навчитися, але покажу без проблем. — Усміхнулася й підвелася.

— Чудово. Із чого почнемо?

— Потрібна невелика рана, щоб показати…

* ШУХ!

Щойно Рейна згадала рану, Широ підняла руку з ножем і встромила його у власне передпліччя.

— А! Стривай! Я сказала — невелика! — приголомшено вигукнула Рейна.

Широ навіть не здригнулася, лише нахилила голову.

— Вона й так невелика. Кістки, вени, артерії та сухожилля не зачеплені. Пошкодила тільки м’язи, — відповіла вона.

Рейні захотілося стукнути її по голові за дурість. Проте оглянула рану й здивувалася: Широ мала рацію. Пошкоджені тільки м’язи.

Вона ще раз поглянула на Широ, переконуючись, що це не сон.

— Бачиш? Лише м’язи. — Широ усміхнулася.

У голові Рейни лунало: «Якого біса?!» Ніколи не бачила, щоб хтось так упевнено й без вагань устромив ніж у власну руку. Та ще й не здригнувся, наче зовсім не відчував болю.

— Щось не так? — запитала Широ, трохи збентежена паузою.

— А… Ем… Нічого. Але хіба не боляче? — несміливо запитала Рейна. Навіть від самого вигляду крові з руки вона здригнулася.

— Боляче? Має бути. Проте чутливість до болю трохи притупилася. До того ж достатньо просто не показувати реакції, — невимушено відповіла Широ й забрала руку.

Відвела її вбік і струснула кров із долоні.

— То покажеш лікування? — запитала знову.

Рейна кивнула, присіла перед нею й притиснула руки до рани.

Заплющивши очі, огорнула долоні та рану зеленим сяйвом.

— Боги небесного порядку, благословіть цю священницю силою чудес. Нехай духи зцілять її рану.

Широ придушила бажання відштовхнути її руки: не хотілося приймати лікування, що спиралося на силу так званого «бога».

Заплющивши очі, вона відчула потік мани та його дію на рану.

Мана ніби наслідувала природне відновлення тіла.

«Хм, це радше прискорення часу навколо рани, яке дозволяє їй загоїтися самостійно», — подумала Широ, спостерігаючи зміни.

— Готово, — сказала Рейна, коли рана загоїлася.

Поворушивши рукою, Широ кивнула й знову встромила власну долоню в передпліччя.

— Що за чорт?! — вигукнула Рейна. Щойно зцілила рану, а Широ вже відкрила її знову.

Не відповідаючи, та примружено розглядала рану.

«Хоча в її лікуванні була чужа мана, за належної уяви й достатньої кількості власної можу відтворити той самий ефект».

Клацнувши пальцями, Широ запалила зелене полум’я на руці.

Рейна була настільки вражена, що ледве могла говорити.

Широ піднесла палаючу руку до рани й повільно провела вздовж неї. На неймовірне здивування Рейни, полум’я помітно зцілювало тканини.

Широ вирішила поєднати вогонь із керуванням маною лікувального вміння, щоб водночас знищувати бактерії та віруси, які могли заразити рану. Так можна було уникнути непередбачених проблем.

За короткий час, лише трохи довший, ніж знадобився Рейні, рука повернулася до нормального стану.

— Було цікаво, — пробурмотіла Широ. Відкрилося дерево вмінь, схоже на Крижане пекло. Проте цього разу вона його радше відкрила, ніж створила.

[Розпізнано вміння. Нараховано 100 невитрачених очок характеристик. Відкрито набір «Давнє мистецтво зцілення».

Давнє мистецтво з цілення: Вогонь життя.

Містичне полум’я, яке зцілює все, чого торкнеться. Сила лікування залежить лише від можливостей користувача.

Поточна ефективність: рівень 2

Вартість: 7500 мани за секунду

Тривалість: не визначено

Відновлення: не визначено]

Усі сто отриманих очок Широ вклала в Інтелект і поглянула на Рейну.

Насупилася: та від здивування впала на спину.

— Гей, усе добре? — запитала Широ, простягаючи руку.

— Т-так… Просто намагаюся прийняти, що ти щойно дізналася щось і відразу повторила. А я вчилася роками, — відповіла Рейна, взявши її руку.

— Ось що мали на увазі, називаючи тебе неймовірною магинею. Не тільки обійшлася без закляття, але й використовувала ману ефективніше за мене, — сказала вона, дивлячись на передпліччя Широ.

Жодних слідів пошкодження. Якби людина не бачила самої рани, ніколи не здогадалася б про неї.

— Ключ до магії — уява й керування маною, — відповіла Широ, знову створюючи зелене полум’я.

Цього разу полум’я було набагато сильнішим за те, яким вона спершу зцілила себе. Таке траплялося часто: щойно Система визнавала вміння, його ефективність зростала.

Клацнувши пальцями, вона змусила полум’я танцювати навколо. Рейна не могла не милуватися його красою.

— Знаю, трохи дивно, але навчиш мене цього зеленого полум’я? — запитала вона. Кумедно, як швидко змінилися ролі: кілька хвилин тому вчила Широ, а тепер сама просила навчання.

— Мм? Звісно. Це суміш Запалювання й твого лікування. Я не можу прямо скопіювати твоє вміння, тому відтворила його дію керуванням маною. Проте без Запалювання чи іншої здібності керувати вогнем ти, мабуть, не зможеш цього вивчити, — чесно відповіла Широ.

— Можеш вважати це різновидом свого лікування. Він виник лише тому, що я не змогла крок за кроком повторити твоє закляття.

— Шкода. — Рейна зітхнула, проте не надто засмутилася. Якщо бракує здібності керувати вогнем, довго шкодувати немає сенсу.

— ОРДА МОНСТРІВ!

Пролунав крик, і весь табір заворушився.

Широ й Рейна кинули справи та побігли до передньої лінії.

Там побачили хмару пилу від тупоту монстрів.

Стрибнувши на карету, Широ розгледіла орду ящероподібних істот із мечами.

Криваво-червона луска в місячному світлі створювала враження ріки крові, що неслася до табору.

— МАГИ! Прорідіть орду! — вигукнув вербувальник.

Широ поглянула на іншого мага й кивнула. Проте той проігнорував сигнал і сам почав промовляти закляття.

Вона насупилася: співпрацювати він не хотів.

«Тц, не те щоб потребувала твоєї допомоги». Широ повернула увагу до орди.

Глибоко вдихнувши, простягнула обидві руки.

* БУМ!

Наче під дією стимулятора, мана рвонула до долонь.

Притягання було таким сильним, що навіть зірвало закляття іншого мага, неабияк його роздратувавши.

Не зважаючи на ненависний погляд, Широ повернула долоні. Навколо орди спалахнули шість магічних кіл.

— Замерзніть! — вигукнула вона, звівши руки. Кола ожили, випустивши Крижані ланцюги. Ті обвивали монстрів, а хуртовина заморожувала все всередині.

На жаль, рівні монстрів були низькими, тож досвіду майже не давали.

Розпізнавши небезпеку, ящери заверещали й розбіглися, уникаючи хуртовини.

Широ керувала закляттям, але рухалося воно надто повільно.

Поглянувши на охоронців, вона закотила очі.

— Чого стоїте? МОЧІТЬ ЇХ! — крикнула.

Крик вивів їх із заціпеніння від такого потужного закляття. Вони кинулися вперед.

Широ насупилася через дилетантську поведінку в груповому бою.

Без лікування Рейни напевно були б жертви.

— До біса. Зараз ця пані покаже, як треба! — вигукнула Широ. Клацнула пальцями, залишивши закляття на автоматичному керуванні, зіскочила з карети й рушила до орди.

«!!!»

— Що вона робить?! Зупиніть її! — приголомшено крикнув вербувальник. Слабкість мага — ближній бій.

Хай яка сильна, в оточенні ящерів вона неодмінно загине!

Проте ближній бій не був її слабкістю. Хоча вона володіла ним не так витончено, як середньою й далекою дистанціями, цього вистачило, щоб у минулому житті закріпитися на вершині.

Схрестивши руки на грудях, Широ створила жменю крижаних метальних ножів, розвернулася й кинула всі ножі в загін ящерів.

* КІСШААА!

Кожен ніж точно влучив у голову, миттєво вбивши монстра.

Перед приземленням вона відвела руку назад, а тоді вдарила долонями по землі.

Лід миттєво поширився довкола. Величезні шипи вирвалися із землі, підкинувши групи ящерів.

Розвернувшись на лівій нозі, Широ широко змахнула правою й поставила перед собою крижану стіну. Вона легко зупинила удари монстрів.

— Ха!

Широ сильно тупнула, відділивши стіну від землі.

* БАХ!

Стіна розсипалася на сотні шипів. Вони встромилися в ящерів, розриваючи їх на шматки плоті.

Очистивши простір навколо, Широ почала збирати ще більше мани.

Упорядковані зв’язки дозволяли довше підтримувати Неповний стихійний обладунок. Біль від активації теж значно послабшав. Вона збиралася скористатися цим, щоб якнайбільше прорідити орду.

Тіло вкрив кришталевий крижаний обладунок, а передпліччя обвили шипасті ланцюги.

Схопивши їх біля основи, Широ розвернулася й пустила ланцюги колом навколо себе.

* БАХ-БАХ-БАХ!

Кожен дотик миттєво заморожував частину тіла ящера й розбивав її на порох.

Після кількох змахів вона прибрала ланцюги й вимкнула обладунок.

Озирнулася й задоволено кивнула: за мить знищила чимало монстрів.

Воїни, які дивилися їй услід, думали лише одне.

«Чорт забирай! Хто казав, що маг слабкий зблизька?! Виходь і поясни! Я не зроблю тобі боляче!»