Розділ 118 — Замок Срібного Місяця (частина 5)

— Ось вантаж, який охоронятимете. Чотири великі карети. Заглядати всередину й питати про них заборонено. Натомість заплатимо чотири золоті й довеземо до Норбері, — сказав чоловік, показуючи щільно замкнені карети.

— Можна сидіти на даху? — запитала Широ.

— Перепрошую?

— Чи може ця пані сидіти на даху? — повторила вона.

— Е-е, звісно, якщо не підглядатимеш за вантажем.

Кивнувши, Широ рушила до карети в середині колони.

Умостилася на даху, лягла горілиць і схрестила ноги.

Чоловік ніколи не бачив такої розслабленої людини, особливо з красою, що траплялася раз на мільйон.

Похитав головою й почав збирати решту команди.

Широ не зважала на метушню: потрібно було лише відпочивати й охороняти караван до Норбері. Проте вантаж трохи цікавив її.

Як професіоналка, вона огляне його після того, як отримає бажане.

Адже ніколи не обіцяла не дивитися після завершення угоди.

Відчувши, як здригнулася карета, вона зрозуміла, що вони рушили. Широ напружила всі чуття, стежачи за монстрами й бандитами, які могли напасти на них.

Усередині карет, дивно, панувала цілковита тиша. Жодного звуку.

«Схоже, вони звукоізолювали карети», — спокійно подумала Широ. Що більше запобіжних заходів уживали для цього вантажу, то сильніше їй хотілося побачити, що саме вони перевозять.

«Можливо, щось незаконне. На добру людину він не схожий». Вона махнула зап’ястком.

Над головою виник крижаний спис, який полетів уперед.

* БАХ!

Раптова атака приголомшила людей, і вони озирнулися. Проте Широ більше не рухалася, тож продовжили шлях. Невдовзі побачили монстра з пронизаною головою.

Половина його тіла маскувалася під землю. Якби не зелена кров, його взагалі не помітили б.

Наймач Широ примружився, оцінюючи її здібності.

Так точно бачити крізь маскування могла лише надзвичайно здібна людина.

Мабуть, навіть надто здібна. Він почав трохи шкодувати про найм.

Йому потрібен був хтось для охорони вантажу, кому водночас можна було погрожувати в разі непокори. Але після того, що показала Широ, спроба погрожувати їй закінчилася б так само, як для монстра, що лежав на землі.

— Щось не так? Я надто сильна? — пролунав холодний голос ззаду. Його спиною потік піт.

Білі пасма звисали з карети. Піднявши голову, він побачив холодні блакитні очі Широ, майже садистські. Вона дивилася на нього, наче на іграшку, яку можна будь-якої миті зламати.

Від її усмішки в нього по спині побігли мурашки. А те, що вона невідривно, навіть не кліпаючи, дивилася йому в очі, лише посилювало нервозність.

— Н-ні. С-сила — ц-це добре! — відповів він тремтячим голосом.

— Ха-ха-ха. Доки везеш мене до Норбері, не втручатимуся. — Вона засміялася й повернулася на місце.

Широ зробила це тому, що його погляд нагадував героя, який усвідомив: вона стає сильнішою за нього.

Дивлячись, як Широ повертається на своє місце, чоловік чув шалене биття власного серця. Думки заціпеніли, а жаль, що він узяв її з собою, зростав щосекунди.

«Що ж я наробив…» — зі страхом подумав він. Частина свідомості розуміла, що цей день він не переживе, проте прийняти думку не хотілося.

* * *

Дорогою трапилося кілька монстрів. Широ без проблем упоралася з ними.

Проте кожне вбивство лякало наймача ще більше. Щоб швидше позбутися можливої катастрофи, він прискорив подорож. Караван майже не відпочивав.

Оскільки монстрів знищувала Широ, решті залишалося лише вести карети.

Тому замість очікуваних трьох днів дісталися Норбері за два.

— Юна пані, прибули, — сказав він з уклоном.

— Мм, доволі швидко, правда? — примружилася Широ.

Чоловік затремтів, проте відповів.

— Звісно. Не хотіли затримувати вас. — Він заплатив чотири золоті.

— Добре, тоді я пішла. — Вона зіскочила з карети й відійшла.

Звісно, збиралася стежити, щоб дізнатися про вантаж.

Якщо він порушував її останні моральні межі, вб’є всіх.

Якщо ні — просто проігнорує.

Проте спершу потрібно перевірити дорогу до замку й становище війська, яке б’ється з культом.

Зрештою, її метою було лише не дати їм пробудити велике зло чи щось подібне. Можливо, досить просто вбити всіх культистів — і справу буде зроблено.

Широ знову зайшла до таверни й заплатила за кухоль елю.

— Розкажете про ситуацію біля Замку Срібного Місяця? — запитала вона.

— Військо не може пробити захист. На стінах забагато магів. До того ж є щось, що послаблює всіх. Поранених більшає, загиблих теж, — відповів бармен.

Останнім часом молоді люди на зразок цієї пані часто приїздили до Норбері й питали про замок. Більшість була шукачами пригод із завданнями, решта — майбутніми «героями», які прагнули слави.

— О-о… Що робить військо? Якщо так довго тримається, то або набирає людей, або чекає підкріплення.

— І те, і те. Підкріплення зі столиці ще в дорозі. Тим часом набирають сильних людей із сусідніх міст. Обіцянки, щедрі нагороди й усе таке. — Він знизав плечима.

— Схоже, працює.

— Звісно. Добре працює для обману неповнолітніх. Ці дурники ще від материнських грудей не відірвалися, а вже думають, що переживуть криваву війну. Розмріялися, — хмикнув бармен.

Допивши, Широ залишила невеликі чайові й вийшла.

«Отже, тут набирають військо. Якщо приєднаюся, легше потраплю до замку. А коли відокремлюся й сама прорвуся до фортеці, мене не зможуть звинуватити в дезертирстві». Вона тихо всміхнулася.

«Проте спершу — вантаж».

Повернувшись до стайні, побачила, що його нарешті почали переносити.

Вона навмисне пішла до таверни: після показу сили люди залишалися настороженими. Розвантажуватися почнуть лише переконавшись, що її немає.

Фантомне мистецтво стилю Інь: перший фантом — Ілюзорний фантом.

Вантаж перекладали в іншу карету. Поки ніхто не дивився, Широ приземлилася поруч і відламала шматок контейнера.

Відразу на неї напала аура злих духів.

Миттєво відступивши, вона побачила всередині купу трупів і кристал, який витягував із них щось. Видовище нагадувало карантинну зону Хайта.

— О-о, то це вони спричинили зараження, — пробурмотіла Широ, запалюючи зелене полум’я.

Кинула шість вогняних куль у вантаж, створила два крижані кинджали й почала вбивати перевізників.

Першими загинули найближчі охоронці. Повертаючись усім тілом, Широ встромила кинджали в черепи й різко смикнула зап’ястками, відділивши голови.

Стиснувши пальці, створила жменю кинджалів і зачекала: на шум мали прибігти інші.

Як і очікувала, усі охоронці кинулися до неї. Проте, побачивши, хто це, відразу розвернулися й побігли геть.

Широ не дала втекти. Один рух зап’ястка послав кинджали в потилиці й миттєво вбив їх.

Головний винуватець, її наймач, виявився розумнішим: почувши шум, побіг у протилежний бік. Знав, що це Широ, і прагнув опинитися якнайдалі.

Утікаючи, захотів озирнутися. Проте зблід, побачивши її в повітрі. Вона усміхалася, а кілька кинджалів уже летіли просто до нього.

Перш ніж устиг закричати, вони пронизали тіло й убили його.

Розтопивши зброю, Широ покинула місце, доки ніхто не впізнав її. Через каптур свідки знали лише, що вбивця користується магією льоду.

— Гаразд, більше можна не турбуватися, — пробурмотіла вона, знімаючи плащ.

Місце набору до війська знайти було легко: вказівники стояли всюди.

Черга виявилася напрочуд довгою. Захоплені юнаки мріяли стати героями, перемігши культ.

Із легким жалем похитавши головою, Широ стала в чергу.

Її черга підійшла більш ніж за годину.

— Ім’я?

— Широ.

— Вік?

— Тринадцять.

— Батьки?

— Немає.

— Мм, добре. Клас?

— Магиня льоду.

— Візьми це й іди ліворуч. Перевірять здібності й визначать, куди поставити, — сказав чоловік, передаючи аркуш.

За вказівкою вона пішла ліворуч і побачила невелику чергу магів.

«Хм… У цьому випробуванні воїнів більше, ніж магів». Тутешні маги відрізнялися від земних.

Кожне закляття вимагало промовляння, а підготовка тривала довго.

Ставши в кінець, Широ помітила, які всі високі. Навіть найнижчий маг перевищував її на пів голови.

Дратували зневажливі погляди. Хоч її краса вражала, магів обурювало, що до війська вирішила приєднатися карлиця.

Якби Широ знала їхні думки, охоче відтяла б їм ноги й подивилася, хто тоді карлик.

На щастя, магів було значно менше за воїнів, тож довго чекати не довелося.

— Хм… Широ, тринадцять років, батьків немає, магиня льоду. Покажіть атакувальне закляття. Оціню швидкість застосування й силу, — сказав вербувальник, переглядаючи відомості.

* Клац!

Вона клацнула пальцями, створивши чотири крижані списи й приголомшивши всіх магів довкола.

У вербувальника відвисла щелепа.

— Яка моя оцінка? — запитала Широ.

— Кхм. Швидкість застосування — ранг S. Атакуйте манекен, щоб оцінити силу, — сказав він, відкашлявшись.

* БАХ-БАХ-БАХ-БАХ!

Перш ніж моргнув, чотири списи вже пронизали чотири манекени й прибили до стіни.

— Оцінка?

— Е-е, потужність — ранг S. Візьміть це й ідіть до капітана біля воріт. Він проведе до карети елітного загону, — відповів чоловік, досі оговтуючись.

Широ лише зітхнула через слабкість тутешніх магів. Просте закляття, яке на Землі застосував би навіть аматор, заслужило ранг S.

«Не дивно, що культ їх тіснить». Така легкість світу зменшила її захоплення можливими нагородами.

На її думку, уже лікувальна магія була достатньою нагородою. Навіть якби завдання зараз провалилося, вона не засмутилася б.