Розділ 119 — Замок Срібного Місяця (частина 6)

— Еліта рангу S? Добре, ідіть за мною, — відповів капітан і повів її до одного з екіпажів.

— Оскільки ти єдина наша магиня рангу S, ми приєднаємо тебе до воїнів і створимо невеликий ударний загін. Ви проникнете до замку, поки решта армії відволікатиме культистів.

— Тобто мені просто потрібно всіх їх убити? — спитала Широ, адже таке легке завдання викликало в неї рекордно мало ентузіазму.

— Га? Е-е… так, — відповів капітан, трохи здивований її реакцією.

— Скільки людей у загоні й коли вирушаємо?

— Разом із вами п’ятеро. Вирушаємо завтра вранці.

— М-м, а хто командуватиме загоном?

— Це можете вирішити самі. До того ж ентузіазм — добре, але трохи стримай його. Вдертися до Замку Срібного Місяця непросто, і вже багато людей загинуло, — попередив він.

— М-м, звісно, — вона недбало відмахнулася.

Від її безтурботної відповіді його губи роздратовано сіпнулися, проте він вирішив промовчати. Зрештою, це вони просили допомоги в місцевих.

— Гей, у нас тепер у загоні карлиця, так? — спитав білявий підліток, висунувши голову з карети. Однак, побачивши її обличчя, завмер від подиву.

— Алексе, або затягни свою дупу назад у карету, або забирайся, — пролунав нетерплячий голос.

— Тихше, Натане. Зараз перед моїми очима образ богині, — відповів Алекс, дивлячись на Широ.

Обличчя Широ потемніло. Їй страшенно закортіло відрубати йому ноги: мало того, що назвав її карлицею, то ще й пов’язав із богами.

— …Алексе, поклич решту. У вас нова товаришка. Її звати Широ, вона Магиня льоду рангу S.

З карети вийшли четверо. Першим представився Алекс.

— О богине Широ, я Алекс Кроуфорд, Мечник рангу S, — сказав він із легким поклоном. У нього були коротке біляве волосся, блакитні очі й досить гарне обличчя. Статура радше худорлява. Як і всі в екіпажі, він носив уніформу: білу мантію із золотавим полиском, чорну сорочку та штани. Груди, плечі, руки й ноги прикривали легкі обладунки.

— Мене звати Натан. Мечник рангу S, — коротко представився Натан. На відміну від Алекса, він мав темно-синє волосся, що сягало спини.

— Мене звати Емілі.

— А мене — Феліція.

— Ми обидві лучниці й близнючки, — водночас сказали Емілі та Феліція. Вони були майже однакові, тільки в Емілі волосся було довше, а Феліція зібрала своє у хвіст.

Усі четверо носили однакову уніформу, тож Широ припустила, що вона обов’язкова, аби їх упізнавали.

— У нас немає цілителя? — спитала вона, піднявши брову.

— Цілителі є, але жоден не здатен приєднатися до цього загону, — зітхнув капітан.

— Що ж, познайомтеся ближче. А я подивлюся, чи немає ще бійців рангу S. До речі, в екіпажі є уніформа. Можете вибрати відповідну.

Проводжаючи капітана поглядом, Алекс підійшов до Широ.

— Богине Широ, можна дізнатися, чи ти зараз із кимось зустрічаєшся? — спитав він.

— Ні. І не називай мене богинею, — відповіла Широ.

— То хто командир загону? Не можемо ж ми атакувати без наказів, — спитала вона.

— Ми з Феліцією не хочемо бути командирами, тож або Натан, або Алекс, — відповіла Емілі.

— Хто з вас двох має досвід керування загоном? — спитала Широ, дивлячись на хлопців.

— У мене є певний досвід, богине Широ.

— Я був у його загоні, — сказав Натан, указавши на Алекса.

— Тоді керуватиме Алекс? Добре. У бою я до певної міри виконуватиму накази. Хоча головне моє завдання — просто вбивати культистів.

— Без проблем! — усміхнувся Алекс.

Зітхнувши, Широ пошукала в екіпажі уніформу, але насупилася: жоден комплект не підходив їй за розміром.

— А є менший розмір? — спитала вона, визирнувши назовні.

— На жаль, меншого немає. У тебе в руках найменший із наявних, — відповів Натан із винуватим виглядом.

— Гаразд, тоді забудьмо. Отже, який у тебе план проникнення до фортеці? — спитала Широ.

— Боги…

— Добре, перш ніж щось станеться: ще раз назвеш мене богинею — побачиш, що буде! — Широ втупилася в Алекса.

Проте вбивчого наміру не випустила, пам’ятаючи, що її контроль трохи ослаб. Потрібно стримувати його, поки здатність керувати ним не відновиться.

— Е-е… тоді як тебе називати?

— Просто Широ цілком підійде. То який план?

— Найімовірніше, увійдемо підземним тунелем, який копали останні кілька днів. Він приведе до темниці під Замком Срібного Місяця, а звідти вже пробиватимемося, — відповів Алекс.

Вони обговорили кілька способів ведення групового бою. Натан і Алекс стануть попереду, близнючки-лучниці — позаду. Широ допомагатиме на обох напрямках, адже її клас найкраще підходить для цього.

— Але ж ти магиня, Широ. Не можеш стояти попереду. Тобі не перемогти воїна зблизька, хоч ти й рангу S, — заперечив Натан.

— Ого. Справді? — усміхнулася Широ.

— Так, справді. Ти повинна бути за лучницями, бо близнючки принаймні можуть використовувати стріли в ближньому бою. А ти зблизька своєю магією тільки нашкодиш собі.

— Що ж, тоді можемо трохи поспарингувати. Спробуєш підібратися до мене й довести, що маги не здатні користуватися магією зблизька.

— Якщо саме так потрібно пояснити тобі різницю між магами й воїнами, нехай буде, — він примружився й оголив меч.

— Чудово, — усміхнулася Широ, плеснувши в долоні. Вона зіскочила з карети, а решта троє звільнили місце для невеликого спарингу.

Такі випадки не були рідкістю в армії: дрібні конфлікти спалахували часто. Значення мала сила, тож суперечки вирішували поєдинком.

— Давай, панянко! Провчи його, ха-ха-ха!

— Тільки по обличчю її не бий! Інакше після бою сам дістанеш від решти!

Солдати весело підбадьорювали їх, збираючись навколо й спостерігаючи за поєдинком.

Натан глибоко вдихнув, примружившись. Бій двох представників рангу S відрізнявся від сутичок нижчих рангів, адже за бойовою майстерністю вони належали до найсильніших.

— Хочеш почати чи мені починати? Дозволю тобі вибрати, — спитала Широ з легкою усмішкою.

— Хм, — Натан лише хмикнув у відповідь на її недбалість і відразу кинувся до неї.

*Клац!

У повітрі з’явилися кілька крижаних списів і миттю полетіли в Натана.

— Що?!!!

Усіх здивувала швидкість її чаклування. Натана теж, але він не міг завмерти від подиву, бо саме в нього летіли списи.

Його меч ледь блиснув, коли він змахнув ним перед собою.

Змінюючи прямий хват на зворотний і навпаки, він легко розрубував крижані списи.

— Ого, непогано, малий. Дещо ти таки вмієш, — засміялася Широ й тупнула ногою.

Від неї розійшлося величезне магічне коло, охоплюючи всю площу.

Стрибнувши, перш ніж коло почало діяти, Натан уникнув замороження ніг.

Вигнувшись у повітрі, він відбив кілька крижаних списів, що летіли з несподіваних напрямків.

— Ого! Давай! — захоплено закричав натовп.

Приземлившись, Натан розвернувся на одній нозі й горизонтально змахнув мечем.

У Широ полетіла величезна хвиля вогню.

Вона лише клацнула пальцями, і перед нею виросла велетенська крижана стіна, легко зупинивши полум’я.

Проте вогонь був лише відволіканням. Сам Натан уже наблизився до неї, спрямувавши меч у її бік.

На його нещастя, вона заздалегідь підготувалася й не хвилювалася за результат бою.

Перш ніж меч дістався її, перед ним утворилася брила льоду й заблокувала удар.

«Як так?» — приголомшено подумав він.

Швидко пристосувавшись, він обернувся навколо крижаної брили й змахнув мечем угору.

*ДЗЕНЬ!

Наступна мить вразила всіх: маленька магиня зуміла схопити меч Натана.

Якби вона скористалася магією, це ще можна було б зрозуміти. Проте вона зупинила меч власною силою. Ба більше, з неймовірною точністю затиснула його пальцями.

Сила, потрібна, щоб затримати рухомий меч лише пальцями, мала перевищувати можливості мага. І все ж Широ це зробила.

— Прикро, але тобі справді потрібно попрацювати над силою рук, — сказала Широ, скоса глянувши на нього.

— Я б зламала меч, але він тобі потрібен, тож відпущу. Тепер моя черга, — усміхнулася вона.

*БАХ! БАХ!

За коротку мить Широ обеззброїла його й ударила долонею в груди.

— ҐАХ!

Один удар її долоні підкинув його в повітря.

Вона змахнула зап’ястком, і до нього метнулися крижані списи, ув’язнивши його в повітряній клітці.

— Ну що? Здаєшся? — усміхнулася Широ, сівши на крижаний спис і підлетівши до нього.

Схрестивши ноги, вона чекала відповіді.

— …Я… здаюся, — відповів він після короткого мовчання.

*Плеск!

— Гаразд, — усміхнулася Широ й випустила його зі своєї імпровізованої в’язниці.

Визнавши її універсальною підтримкою, здатною допомагати на обох напрямках, загін обговорив кілька можливих тактик.

На жаль, до кінця дня більше не з’явилося жодного шукача пригод рангу S, тож розраховувати доводилося лише на теперішній склад.

* * *

Коли рано-вранці вони вирушили до Замку Срібного Місяця, дівчата й хлопці сіли в різні екіпажі. Проте Алекс був так захоплений Широ, що йшов пішки біля її карети.

Навіть коли вона сердито дивилася на нього чи намагалася вдарити, на його обличчі з’являвся дивно задоволений вираз, і Широ відразу стримувалася.

Її логіка була проста: «Якщо вдарю його, це буде для нього радше приводом радіти моїй увазі, ніж покаранням».

На жаль, це було правдою: його зачарувала не лише її зовнішність, а й бойова майстерність.

— Скоро прибудемо до замку! — гукнув візник, і загін визирнув у вікна.

— Ха, не думала, що ця хрінь така величезна, — пробурмотіла Широ, дивлячись на вежу, яка наче встромлялася в небо. Головну будівлю оточували численні оборонні пояси: високі мури й менші вежі.

— Стеж за словами, — озвалася Феліція від протилежного вікна.

— Урґ. А як іще висловити все, що я зараз думаю про цю височенну падлюку? — спитала Широ, піднявши брову.

За час подорожі вона трохи краще пізнала близнючок: Емілі була досить пустотливою, а Феліція — «правильною» панянкою.

— Може, сказати «вежа», замість уживати такі грубі слова? — запропонувала та.

— Е-е, але відчуття вже не те, — відгукнулася Широ.

— Фу-фу-фу, не переймайся, Широ. Фелі завжди така, — засміялася Емілі.

— Кажу це, бо ти ще молода. Якщо не виправишся змалку, дорослою буде складніше. Та й потенційних наречених відлякаєш. А раптом залишишся без чоловіка? — відповіла Феліція.

«Ця панянка вже перевтілилася. Не думаю, що зараз мене взагалі можна зараховувати до підлітків», — подумала Широ.

— Якщо не знайдеш чоловіка, я залюбки одружуся з тобою! — вигукнув Алекс.

— Відчепися! Чорт забирай, я не хочу за тебе заміж! — заперечила Широ.

— Навіть якби вона хотіла чоловіка, навряд чи такий мазохіст, як ти, потрапив би до списку кандидатів, — закотив очі Натан.

— Пхе, який іще мазохіст? Я дозволяю лише Широ завдавати мені болю, та й то лише заради жарту. Більше нікому.

— Це і є визначення мазохіста, дурнику, — хмикнув Натан.

Широ проігнорувала їхні жарти. Вони прибули до табору.

Вона майже бачила гнітючу ауру армії, яка день у день зазнавала невдач.

«Схоже, їм потрібно щось, що підніме бойовий дух», — подумала вона. Утім, брати цю роль на себе не збиралася.

Її цікавило лише припинити те, що відбувалося у вежі. Ні більше ні менше.

Ну й той факт, що на її верхівці влаштувався клятий тіньовий дракон.

«Схоже, я знайшла останнього боса цього випробування».