Розділ 120 — Замок Срібного Місяця (частина 7)

Після виходу з екіпажа все було просто. Капітан мав представити їх армії, а їм залишалося спокійно стояти й мати гарний вигляд.

Звісно, знайшлися невдоволені солдати, яких дратувало, що Широ визнали магинею рангу S й зарахували до елітного загону.

Кілька коротких спарингів із нею змусили їх замовкнути.

Тепер вони сиділи в наметі, обговорюючи подальші дії.

— Культисти зайняли другий оборонний пояс. Щойно ми прориваємо перший, маги затискають нас, тож помітно просунутися не вдалося, — сказав командувач, указуючи на карту замку.

— А не можна зайти з тилу? Взяти їх у кліщі й розпорошити живу силу.

— Це була б добра думка, якби вони не прикликали монстрів. Схоже, мають необмежену кількість прикликачів, які поповнюють їхні сили. На місці кожного вбитого монстра з’являються ще два, — зітхнув командувач.

— А якщо бомбардувати їх усіма нашими магами? Якщо безперервно обстрілювати, прикликачі напевно закінчаться.

— Усе складніше, — раптом втрутилася Широ.

— Що? Чому? — спитав командувач, якому кортіло почути її міркування. Вона була винятковою магинею й могла знати щось невідоме їм.

— Джерело монстрів — на верхівці вежі. Ви його не бачите, але там величезний тіньовий дракон. Щосекунди він збирає звідусіль якісь міазми. І не лише збирає: породжує з них монстрів. Тож доки не розберемося з драконом, ворожих монстрів не позбудемося, — серйозно пояснила Широ, яка вже мала власну теорію.

Побачивши чорні міазми, вона помітила їхню схожість з аурою духів у заражених місцях.

У Хайті й у спаленому нею вантажі була інфекція, що вбивала людей і живила духів.

За її припущенням, життєва сила людей підживлювала духів, а ті передавали силу дракону. Якщо зараження було в Хайті та Норбері, воно напевно мало бути й в інших містах.

Отже, існували два варіанти: знищити всю інфекцію й духів або вбити дракона.

Звісно, найпростіше вбити дракона. Однак невідомо, чи зупиняться після цього духи. Його смерть лише позбавить їх мети. Тоді всю силу вони використовуватимуть для себе й зростатимуть із неймовірною швидкістю.

— А як ти його бачиш? — спитали вони.

— Бо можу. Гадаю, у вас мають бути звістки про спалахи інфекції в багатьох містах. Думаю, це робота дракона, тож потрібно не лише вбити його, а й зупинити зараження, — відповіла Широ.

— Справді, є новини про недавню епідемію, що швидко поширюється містами. Проте, наскільки чув, магія зцілення не діє. Щонайбільше полегшує біль, але інфекцію не лікує, — насупився командувач.

— Бо джерело інфекції — духи. Вам потрібно знайти екзорцистів. Нехай ті знищують духів, а цілителі доглядають пацієнтів. Так і подолаєте епідемію, — махнула рукою Широ.

— А хто такий екзорцист? — спитав командувач.

«…»

«…»

«Цей довбаний світ».

— По суті, екзорцист — той, хто може вбивати духів, привидів, фантомів і подібних істот. Вони бачать надприродні сили й допомагають виганяти злих духів, — спробувала пояснити Широ.

— Уперше чую про таке. Але знаю, що святі мають уміння, дуже схоже на те, яке ви описали.

— Очищення? — спитала Широ.

— Так.

— Хм, очищення може допомогти, але краще все-таки покликати екзорциста. Святі застосовуватимуть очищення, не бачачи цілі, а екзорцисти зможуть ефективно знищувати духів. Тож без достатньої кількості святих і зіль відновлення мани лікування заражених триватиме довго. До того ж, не бачачи духа, ви не знатимете, чи він утік, і в майбутньому інфекція може спалахнути знову, — попередила вона.

— Як же знайти тих, про кого ми ніколи не чули? — спитав командувач, і кутики його губ ледь сіпнулися.

— Арґ! Не знаю. Я магиня льоду, а не екзорцистка. До того ж мені лише тринадцять. Навряд чи я володію всіма знаннями світу! — відповіла Широ, відчуваючи шалене бажання перекинути стіл.

Вона не знала, як екзорцисти навчаються, щоб здобути свій клас: ця інформація ніколи не була їй потрібна. Питати її, де їх узяти, було однаково що дитині питати, чому стіл називають столом, а небо — небом.

— Я лише знаю про екзорцистів, ясно?! Не знаю, як ними стають!

*Кхе-кхе!

Командувач ніяково кашлянув, збагнувши, що вони, гурт дорослих чоловіків, чекають відповідей від тринадцятирічної дівчинки. Ба більше, слухають її, наче вона тут головна.

— Гм. Отже, нам потрібні святі, які ходитимуть із міста в місто й намагатимуться очищати заражених, стабілізуючи ситуацію. Оскільки повністю розв’язати проблему не можемо, доведеться обходитися тим, що маємо, — сказав командувач, опанувавши себе.

— Проте навіть за спроб стабілізувати ситуацію найнагальніше питання — що вони роблять у фортеці — залишається загадкою. І, як сказала Широ, там є тіньовий дракон, який поповнює бойові сили культистів. Маю пропозицію: ви її вже знаєте, але внесемо невеликі зміни, — він знову привернув їхню увагу до карти.

— Як і планували, ви проникнете до замку потайним тунелем, який ми рили останні кілька тижнів. Усередині знищуйте всі ворожі сили й намагайтеся принести будь-яку здобуту інформацію. Якщо знайдете спосіб убити дракона — вбийте. Без пощади. З його смертю культисти втратять чисельну перевагу. Тоді зможемо без проблем штурмувати фортецю, — продовжив він, оглянувши загін.

— Можете піти до зброярні й подивитися, що ще хочете взяти. Операцію почнемо за дві години, тож до того часу будьте готові. Нараду завершено.

Після наради загін вирушив до зброярні. Звісно, Широ це не цікавило, адже жодної пропонованої їй зброї вона не потребувала.

Натомість Алекс, Натан, Феліція й Емілі значно поліпшили своє озброєння. Широ бачила, що їм уже не терпиться його випробувати.

— Не поспішайте. Щойно увійдемо до замку, матимете досить часу випробувати зброю, — усміхнулася Широ, вмостившись на ящиках.

— А ти зброї не братимеш? За межами табору вона коштує цілий статок, — спитав Алекс.

— Моя зброя — магія. Навіщо мені холодна зброя? — звела брову Широ.

— А якщо потрапиш до зони обмеження мани чи коридори будуть надто вузькі? Візьми пару кинджалів, щоб битися з культистами, — сказав Натан, кинувши їй два білі кинджали.

Знизавши плечима, вона не відмовилася, адже в його словах був сенс.

Закінчивши приготування, вони пішки рушили до потайного тунелю. Їхати екіпажем було б надто помітно.

— Ось і прийшли. Командувач доручив передати вам повідомлення. Пам’ятайте: у фортеці безжально вбивайте всіх культистів. Принесіть будь-яку інформацію й убийте дракона. Ось вхід, — сказав провідник, указавши на отвір у стіні.

— Вважайте, що вже зроблено, — усміхнувся Алекс, ведучи загін усередину.

Ідучи за Алексом, Широ час від часу поглядала на стіни. Її не полишало дивне відчуття, наче це не стіна, а жива істота.

Примружившись, вона про всяк випадок через кожні кілька кроків залишала на стінах позначки.

Усупереч її побоюванням, нічого не сталося, і вони благополучно дісталися замкової темниці.

— Добре. За виданою нам картою ми піднімемося до темниці й увійдемо до бічної зали. Після цього зачистимо головну залу. Емілі й Феліціє, підніміться вище й стежте за всіма, хто приходитиме на підмогу. Принагідно можете стріляти по культистах біля бійниць, — наказав Алекс із незвичною серйозністю.

— Влаштуймо їм пекло, — усміхнувся він і кинувся вгору сходами.

Широ рушила слідом, змахнула зап’ястком, і навколо них попливли матеріалізовані крижані списи.

*БАХ! БАХ! БАХ!!!

Невдовзі, коли близнючки почали підійматися вище по стінах і стелі, залунали звуки бою.

Широ, Алекс і Натан легко розправлялися з культистами. Одного помаху її кинджала вистачало для вбивства, тож магія була просто зайва.

Поки вони просувалися до головної зали, кількість тіл стрімко зростала. Проте сама головна зала була дивно тиха: жодного ворога.

Але Широ знала, що це не так. Піднявши голову, вона побачила слабкі обриси велетенського павукоподібного монстра.

Від його тіла тягнулися десять огидно довгих тіньових кінцівок, а зі спини росло кілька тіньових щупалець. Часом вони зливалися в товстіші, викликаючи в неї ще більшу огиду.

— Що сталося? — спитав Алекс, помітивши, що Широ підняла голову.

— Над нами тіньовий монстр. Десять лап, купа щупалець на спині, — швидко пояснила Широ й ударила долонею по землі.

*КРРРРРР!!!

Угору зметнулися п’ять крижаних стовпів, ударивши монстра в спину.

— КІСШААА!!!

Скрикнувши від болю, коли лід пробив панцир, монстр зірвався зі стелі й гепнувся об землю, здійнявши хмару пилу.

Від його пронизливого крику учасники загону поспіхом затулили вуха.

— Зосередьтеся на захисті й рухайтеся, поки я вбиватиму монстра! — гукнула Широ, адже часу опікуватися товаришами не мала. Відверто кажучи, зараз вони були марні.

Фантомне мистецтво стилю Інь: другий фантом + третій фантом.

Її тіло миготіло, ухиляючись від ударів щупалець.

Ударивши кинджалом, Широ насупилася: кинджали взагалі не завдавали шкоди.

Відкинувши їх, вона клацнула пальцями й створила кілька крижаних списів.

— КІСШААА!!!

Монстр заревів і встромив усі десять лап у землю.

Широ відчула, як земля здригнулася, наче щось наближалося, і перекинулася назад, подалі від небезпеки.

*БАХ!!!

Звідти вона побачила, як місце, де щойно стояла, раптово пронизали десять шипів.

Усміхнувшись, Широ створила крижану платформу й запустила себе до цих лап-шипів.

Фантомне мистецтво стилю Інь: третій фантом. Фантом противаги.

*ХРЯСЬ!!!

Легко відірвавши лапи монстра, вона змахнула зап’ястком і послала їх назад у нього.

Лише тепер збагнувши різницю між їхніми силами, чудовисько розвернулося й спробувало втекти.

Однак Широ не збиралася пускати справу на самоплив.

*БАХ!

Вона стиснула кулак, і навколо монстра з’явилася крижана клітка, втиснувши його в землю.

— КРР! КІСША! КСШШ!!

Метушачись у клітці, чудовисько з усіх сил боролося за життя.

— Ого, із клітки цієї панянки ти нескоро виберешся, — засміялася Широ, приземлившись перед нею.

Оговтавшись, решта загону підійшла до Широ.

— Отже, чудовисько в клітці? — спитав Алекс, скептично поглядаючи на неї. Він чув монстра й відчував поштовхи від кожного його руху, проте самого монстра не відчував.

— Так, зараз покінчу з ним, — відповіла Широ, і в її руках з’явився спис.

Вона одним швидким рухом ударила монстра.

Проте той скрутився клубком, захищаючись.

*ДЗЕНЬ!

На її подив, панцир справді відхилив спис.

Широ примружилася, розглядаючи нову броню монстра.

Вона безперервно оберталася, відбиваючи будь-яку шкоду. Гірше того, Широ не знаходила місця для удару.

Кілька разів обійшовши монстра, вона таки знайшла вихід. Природна прогалина в захисті: частина тіла, яку мало хто подумав би прикривати під час бою.

Стара добра пряма кишка.

Раніше вона не звертала уваги на це вразливе місце, бо не було потреби. В інших ситуаціях його пошук лише знижував ефективність убивства.

Проте тепер з’явилася чудова нагода. І буквально, і метафорично.

Створивши більший спис, вона прицілилася.

Фантомне мистецтво стилю Інь: третій фантом. Фантом противаги.

*БАХ!!! ХРУСЬ!

Товариші почули, як щось зламалося, і раптом відчули жаль до монстра.

«Дивно…» — подумали вони.