Розділ 124 — Прибирання сміття

Ще трохи поговоривши з Медісон, Лірикою й Канае, Широ увійшла до намету й побачила Інь, яка безсило лежала на її спальному мішку.

Побачивши її, Інь миттю пожвавилася й замахала крилами в її бік.

*Цвірінь!

Вона обурено зацвірінькала, показуючи то на живіт, то на рот.

«Я ж залишила тобі досить каменів мани на тиждень. Як ти встигла так зголодніти?» — здивувалася Широ.

Інь трохи помовчала, а потім похитала головою.

Широ запідозрила щось недобре й запитально глянула на Медісон.

[Я ж залишила Інь їжі на тиждень. Чому вона голодна?]

— Вона з’їла все першого ж дня, — закотила очі Медісон.

«……»

*…Цвірінь~♡?

«Не прикидайся милою. Цілу ніч голодуватимеш», — Широ зітхнула й поклала собі в рот льодяник.

*Цвірінь!

Зі сльозами в очах Інь потягнулася крилами до льодяника, але Широ її проігнорувала.

* * *

Сидячи на найвищій будівлі нетрів, Широ холодно дивилася вниз. Вона створила чорний металевий каптур, що приховував біле волосся.

Натягнувши маску, вона встала й глибоко вдихнула.

«Сьогодні ввечері випробуємо ці клинки», — подумала вона. Намисто на мить замерехтіло, і навколо зависли чотири мечі.

Глянувши на них, вона перевела їх у тіньову стихію й посилила Волею Лиха.

Щойно вона посилила мечі, вони набули демонічнішого вигляду. Гарди нагадували драконячий хребет, клинки стали смоляно-чорні й укрилися криваво-червоними рунами. Пурпуровий колір змінився зловісним червоним, що наче пульсував життям.

Широ зіскочила з даху. Падаючи головою вперед, вона спрямувала себе до двох людей, які щойно вийшли з будівлі Нефритових акул — одного з трьох найбільших синдикатів нетрів.

Вона збиралася скоротити чисельність усіх трьох, щоб змусити їх поводитися пристойно.

«Час полювати», — подумала вона, а Інь із цікавістю висунула голову з каптура.

*КРРР!

Із землі здійнялися крижані ланцюги, миттю скувавши обох.

Перш ніж ті закричали, Широ змахнула зап’ястком, і вниз ударили два мечі.

*БАХ!!!

Від дотику криваво-червоні руни зловісно засвітилися й почали поглинати плоть обох чоловіків.

Навіть розрубавши їх навпіл, корозія не зупинилася, поки не знищила повністю.

«М-м… Який же страшний меч», — приголомшено подумала Широ. Не очікувала, що Воля Лиха 2-го рівня діятиме настільки потужно.

«Схоже, доведеться уникати цього посилення, бо воно поглине й камінь мани всередині монстра», — подумала вона.

Утім, це стосувалося лише цілей, які гинули від одного критичного удару. Проти великого боса корозія чудово допоможе зменшувати здоров’я.

Перекинувшись, вона приземлилася на одну ногу й увірвалася до будівлі.

Люди всередині отетеріли, але швидко оговталися, вихопили зброю й кинулися на неї.

У руках Широ сплелися блискавка й метал, матеріалізувавши дві ручні гармати.

*БАХ! БАХ!

Двома пострілами вона легко вбила найближчих двох, а клинки оберталися навколо, забезпечуючи захист.

Що б не вдаряло в мечі, корозія починала це роз’їдати. За її оцінкою, усе нижче синього рангу руйнувалося повністю, а синій ранг опирався лише коротку мить.

Проте за тривалішого контакту й предмети синього рангу розсипалися б.

— Якого біса?! — приголомшено закричав хтось. Якась випадкова карлиця вдерлася до будівлі й убила двох їхніх людей, знищивши також зброю. Гірше того, мала чотири мечі, які за лічені миті руйнували все, що їх торкалося.

Вони саме готували нову партію товару й не чекали нападу.

*БАХ! БАХ! БАХ!

Відбивши атаки, Широ вбила ще трьох, а потім спрямувала один меч на останню людину в кімнаті.

Приземлившись на стіл, вона підняла обидві руки й обвела кімнату пістолетами, перевіряючи, чи нікого не залишилося.

«Вісім людей. Разом вісімнадцять. Залишається тридцять два», — подумала Широ, примружившись.

Але йти без огляду не збиралася. Зіскочивши зі столу, роздивилася кімнату, завалену сміттям. На підлозі перемішалися трупи, кров, гроші й гральні карти.

Насупившись, вона вирішила пошукати ще: сьогодні потрібно вбити більше людей. Однією кімнатою обмежитися не можна.

Проте навіть після тривалих пошуків нічого суттєвого не знайшла.

Покрутивши гармату в руках, вона підняла її й раз вистрілила вгору.

*БАХ! ГУП!

Постріл убив убивцю, який повз під стелею.

Вона помітила, що він щойно зайшов, і закотила очі.

«Спрямовувати на мене вбивчий намір, сподіваючись, що від нього завмру, просто безглуздо», — подумала вона.

Вийшовши, вона трохи пригнулася й підстрибнула. Від простого руху руки під ногами виник крижаний пандус, допомігши піднятися на дах.

Пробігши ним, Широ поглянула вниз і побачила чимало людей, які кралися до табору.

«Мило…» — холодно всміхнулася вона й кинулася до них.

* * *

Кинувши голову на підлогу, Широ втомлено зітхнула й озирнулася. Кожен, хто зайшов би тепер до кімнати, жахнувся б кількості розбризканої всюди крові. Лише кров — жодного трупа.

«Отже, тепер сто. Ха…» — подумала Широ. Сьогодні вона вбила сто сорок людей: сорок для підвищення нинішнього звання й іще сто для наступного. На жаль, після п’ятдесяти для нового підвищення вже потрібно було п’ятсот.

[Досвідчений монстр (убито людей: 100/500)]

Очки характеристик тепер давали 220% початкового значення.

Завдяки цьому здоров’я й мана помітно зросли. Проте підвищити рівень не вдалося: більшість убитих були 20–30-го рівня, небагато — понад 40, і лише жменька 50-го.

Після підвищення здоров’я сягнуло 192,5 тисячі, а мана — 460,57 тисячі.

Хруснувши шиєю та іншими кістками, Широ позіхнула й рушила до табору.

Потрібно було розібрати величезну гору здобичі. Частину вона залюбки склала б купою й спалила: щонайменше двадцять відсотків становили сумнівні пристрої й особисті речі, якими їй зовсім не хотілося займатися. Деякі виглядали особливо моторошно.

«Якщо віддам це Аарім, може, закрию свій борг», — подумала Широ, адже заборгувала їй фотосесію.

Похитавши головою, вона повернулася до намету поспати. Хоч могла легко обходитися без сну кілька днів, вважала, що за можливості краще відпочивати.

* * *

— То що ти хотіла показати? — спитала Медісон. Вони орендували тренувальне приміщення в Гільдії шукачів пригод.

Лірика кивнула: їй теж було цікаво, що Широ здобула у випробуванні.

[Перш ніж покажу, трохи поспарингуймо. Хочу, щоб ви обидві атакували мене всім, що маєте. Спочатку подивлюся, наскільки ви просунулися.] — усміхнулася Широ.

— Ти впевнена? — спитала Лірика.

[Так. І пам’ятайте: усім, що маєте. Не хочу п’ятдесяти відсотків зусиль. Не хочу «майже всього». Хочу, щоб ви кинулися на мене, наче збираєтеся вбити, зі ста двадцятьма відсотками зусиль.]

Побачивши серйозний вираз її очей, вони зрозуміли, що це не жарт.

Насупившись, Лірика глянула на Медісон, і вони кивнули одна одній.

— Добре, — зітхнула Медісон, озброївшись.

Лірика зробила те саме, діставши вдосконалені подвійні клинки.

Широ легенько торкнулася намиста й прикликала Висхідну мрію.

З тихим дзвоном навколо неї попливли чотири мечі.

Приготувавшись, усі троє зустрілися поглядами й кивнули.

— Атака лицаря! — скомандувала Медісон. Темна аура вирвалася з неї й огорнула тіло смоляно-чорним обладунком. Зброя перетворилася на велетенську сокиру: вона знала, що оборонна боротьба з Широ закінчиться невдачею. Найкраще йти назустріч і атакувати.

Поки Медісон нарощувала силу, Лірика кинулася до Широ, обертаючи клинок біля себе.

— Цвітіння троянди: Лоза! — сказала Лірика, спрямувавши вільну долоню на Широ.

Під Широ виросло магічне коло з трояндою в центрі. З нього вихопилися трояндові лози, намагаючись обвити її.

Вона лише всміхнулася, і мечі спалахнули блискавками.

*БУМ!!!

Наче втілення духа блискавки, вона оточила себе електричним захисним щитом, миттю зруйнувавши Лірикине коло.

— Урґ! Цвітіння троянди: Розквіт! — гукнула Лірика, відлетівши назад. Побачивши силу удару, зрозуміла, що атаки потрібно зосередити.

Шматочки лоз, зламані блискавкою Широ, засвітилися й перетворилися на троянди, які розсипалися незліченними пелюстками.

Усі пелюстки стали лезами й кинулися до Широ.

«Вражає, але замало».

Широ склала руки для чаклування. Магічне коло миттю розійшлося кімнатою, перетворюючи її на крижану печеру.

Серія «Крижане пекло»: Лазурний пекельний вогонь.

Навколо спалахнув блакитний вогонь і кинувся до пелюсток. Щойно торкався однієї, з нього вилітали ще п’ять вогняних куль, що падали на інші. За мить вона заморозила всі прикликані Лірикою пелюстки.

Лірика відчувала захват, дивлячись на Широ серед блискавок і полум’я. Та спокійно стояла в їхньому хаосі, а біле волосся танцювало при кожному русі.

«Хтивість?» — подумала Широ, збентежена тим, що побачила в очах Лірики.

Проте не зупинилася. Одним рухом зап’ястка послала до неї крижаний спис.

— Уа! — здивовано скрикнула Лірика. Медісон схопила її ззаду за комір і відкинула вбік.

— Ха! — гукнула вона, замахуючись сокирою на спис.

*БАХ!

Зіткнення відкинуло її назад, і вона зупинилася біля Лірики.

— Я знаю, що ти ні про що так не мрієш, як про те, щоб потиснутися прямо зараз, бо мушу визнати, що Широ виглядає просто неймовірно. АЛЕ пам’ятай про її вік і про те, що ми в бою! — прошепотіла Медісон і кинулася вперед.

Лірика струснула головою й рушила разом із нею.

Сокира Медісон почала розжарюватися, з леза потекла магма.

Вулканічний гірський колун!

Схопивши один із летючих мечів, Широ усміхнулася й ударила назустріч сокирі.

Фантомне мистецтво стилю Інь: третій фантом. Фантом противаги.

*БАХ!!!

Медісон широко розплющила очі, вражена неймовірною силою Широ. Вона спарингувала з бійцями 50-го рівня й знала їхні можливості, але магиня такої сили мати не повинна. Ба більше, Широ могла перевершити навіть деяких із тих шукачів пригод.

Лірика скористалася нагодою й змахнула клинком на Широ.

Проте, перш ніж той наблизився достатньо, його заблокували три мечі, осяяні блискавками.

«Утім, їхня взаємодія трохи покращилася», — усміхнулася подумки Широ.

* * *

— Ха… Ха… Ха… — важко дихали Лірика й Медісон, лежачи на підлозі зали для спарингу.

Бій, як можна здогадатися, був однобічним і не залишив їм жодного шансу на відповідь.

— Ха... ха... а тепер ми можемо побачити те, що ти хотіла нам показати? — запитала Медісон, а її груди здригалися від дихання.

Широ поглянула на ці гори й подумала, чи зможе вона трохи зменшити їхній розмір, якщо відірве їх, а потім зцілить своїм Вогнем Життя.

Незважаючи на те, що після її попереднього апгрейду її власне тіло трохи зросло, це було ще далеко від того, чого вона хотіла.

— Широ... я знаю, що ти ненавидиш мої груди, але, будь ласка, не дивись на них так, ніби вони твої смертельні вороги, — сказала Медісон і закашлялася.

[Хвилинку. Зараз покажу, що отримала у випробуванні.]

*Клац!

Вона клацнула пальцями, і на кінчиках спалахнув зелений вогонь. Змахнула ними, посилаючи полум’я до подруг. Воно розширилося й огорнуло їхні тіла.

Медісон здивовано побачила, як швидко тіло зцілюється. Зникла навіть утома.

Лірика відреагувала інакше: вона впізнала полум’я.

— Широ… Звідки в тебе Полум’я сутності?