Розділ 125 — Полум’я сутності

— Широ… Чому в тебе Полум’я сутності? — спитала Лірика, збліднувши.

[Полум’я сутності? Це вміння називається Вогонь життя й належить до Давнього мистецтва зцілення.] — відповіла Широ, трохи схиливши голову.

— Назва інша, але це одне й те саме. Хочу, щоб ти знала: ніколи не показуй його ельфам, — сказала Лірика, глибоко вдихнувши.

Тепер навіть Медісон зацікавилася, що вона має на увазі.

— Розумієш, Полум’я сутності — дорогоцінна реліквія ельфів, утрачена дуже давно. Без нього ельфи більше не могли живити великий ліс.

— Але проблеми на цьому не скінчилися. Без Полум’я сутності ми втратили найпотужніший засіб зцілення. Через його існування мало хто з ельфів обирав клас цілителя. Тому ми залишилися беззахисними й програли багато битв, у яких раніше легко перемагали.

— Звісно, утративши його, ми втратили й волю. В ельфійській історії цей період називають темними віками, — зітхнула Лірика.

— Тоді багато ельфів загинуло, інших поневолили й жорстоко експлуатували. Ми опинилися на межі вимирання, поки не з’явилася Ельфійська свята мечниця з нечуваною силою. Від одного помаху її руки небеса наповнювалися мечами, що знищували всіх, хто піднімав руку на ельфів. Завдяки їй ми перегрупувалися й поступово відновилися.

— Пізніше свята стала королевою воїнів нашої раси й наказала: якщо хтось знайде Полум’я сутності, його потрібно за будь-яку ціну принести до великого лісу.

— Решту знаєш. Ельфи прибули на Землю, і відтоді ми не можемо знайти полум’я.

[Але я думала, що вміння не можна передавати. До того ж мій Вогонь життя обмежений 2-м рівнем. Його можливості не відповідають твоєму опису.] — насупилася Широ.

— Бо зараз це лише іскра. Ельфи знають безліч способів виростити її в Полум’я сутності. Щодо передавання вмінь ти маєш рацію, але існують винятки. Полум’я сутності — один із них. Уяви своєрідний смолоскип: убивши власника, ти стаєш наступним носієм полум’я, — сказала Лірика, стиснувши кулаки.

У кімнаті запала тиша. Лише тепер Широ усвідомила небезпеку свого вміння зцілення.

[Тобто щойно покажу його іншому ельфу, на мене нападуть.] — написала вона, важко зітхнувши.

— На жаль, так.

Широ на мить відкинулася на спинку стільця. Новина зовсім не добра. Потрібно обережно вибирати місце для використання вогню, інакше її відразу вистежать. Завдяки нагороді з випробування зараз вона могла безпечно скористатися силою 3-го ступеня, але що буде, коли закінчаться всі три застосування?

[Не хвилюйся надто сильно. Просто потрібно обережно вибирати, кому показувати цей вогонь, так? До того ж упевнена, що все буде добре.] — усміхнулася Широ.

Спроба підбадьорити трохи допомогла, і Лірика погодилася, кивнувши.

Поки інші ельфи не побачать вогню, все буде гаразд.

— Так, чого це я хвилююся, — усміхнулася Лірика й устала.

— Добре, то що робитимемо до кінця дня? — спитала вона.

— Спочатку сходімо до лазні, — запропонувала Медісон, масажуючи шию.

[Згодна.]

* * *

Наступного дня Широ йшла містом. Сьогодні хотіла віддати речі Аарім: сховище переповнилося, вони займали забагато місця.

«Хм… Схоже, після того як я перебила купу людей, нетрі трохи вгамувалися», — подумала вона. Звичні погляди повністю зникли. Звісно, люди в натовпі на неї дивилися, але з боку нетрів — ніхто.

Діставшись місця зустрічі, вона побачила трьох чоловіків біля Аарім. Вони поводилися досить наполегливо, і Широ помітила її дискомфорт.

Це не дивувало, адже Аарім була гарною жінкою.

— А, ти тут, — махнула вона, помітивши Широ краєм ока.

Троє чоловіків обернулися подивитися, хто прийшов.

Побачивши Широ, вони відразу відчули електричний струм у тілі.

Ні, стривайте… Це просто Широ вдарила їх електрошокером.

Правою рукою вона стріляла в трійцю, а лівою поклала до рота новий льодяник.

— Хіба не варто бути обережнішою? На нас уже дивляться, — прошепотіла Аарім.

[Це не смертельно. Лише трохи струму. Вважай дружнім попередженням.] — знизала плечима Широ й відпустила їх.

Струснувши блискавку, яка ще мерехтіла на правій руці, вона пішла разом з Аарім.

— Навіщо ти сьогодні покликала мене? — спитала та, коли вони відійшли.

[Маю кілька речей. Сподіваюся, вони згодяться як оплата, бо на фотосесію часу так і не знайшли.]

— О? Кілька речей? Продовжуй, — зацікавилася Аарім, ледь облизавши губи.

«…»

Широ глянула на неї порожнім поглядом і знову взялася за телефон.

[Потрібна окрема кімната. Щоб нас ніхто не бачив.]

— Чому соромишся цих речей? Цілком нормально цікавитися незвичайними трофеями. І якщо передаєш їх мені, нічого страшного, — усміхнулася Аарім.

— Пс-с, до речі, ти вже випробувала їх? — тихо спитала вона.

Широ важко зітхнула.

[Ні, вони не мої. Здобула їх два дні тому, коли перебила купу людей у нетрях.] — написала вона.

— А, то це ти вбила тих людей, — здивувалася Аарім.

[Вони знають про мене?] — спитала Широ, примружившись. Якщо особу викрили, доведеться перебити всіх, щоб убезпечитися.

— Не хвилюйся. Не знають, хто це зробив, але знають, що маг. Дуже потужний. Через особливий характер ушкоджень винуватцеві такого масштабного вбивства дали прізвисько: Отруйний чаклун, — сказала Аарім, намагаючись стримати сміх.

Почувши, як її назвали в нетрях, Широ трохи заспокоїлася.

Прізвисько не найкраще, але вони принаймні не вгадали стать. Отже, жінку не шукатимуть.

— Здається, тобі подобається це прізвисько?

[Ну, воно непогане. Якщо шукають «чаклуна», менше шансів з’ясувати, хто я. Але маю питання.]

— Кажи.

[Звідки ти все це знаєш?]

— Ну… Є певні зв’язки, завдяки яким знаю, що відбувається, — усміхнулася Аарім.

[О?]

— Але лише в нетрях. Знаю тільки загальні речі. Ні більше ні менше, — знизала плечима вона, розуміючи, що Широ хоче подробиць.

[Добре. Підемо до твого намету чи кудись іще? У сво єму не хочу показувати ці речі.] — спитала Широ: через Канае вона не могла показувати там такі предмети.

— Звісно.

* * *

— Добре, тепер показуй, — сказала Аарім, коли вони вмостилися в її наметі.

*БАХ!

Із важким стуком у наметі Аарім з’явилася купа «іграшок». Така величезна їх кількість здивувала навіть Аарім.

— Це… Усе за одну ніч? — спитала вона.

[Так.]

— Ну, або ти вбила багато людей, або мешканці нетрів мали справді пікантне особисте життя, — усміхнулася Аарім і прибрала все до сховища.

— Прийму це як оплату й закрию борг. Тепер ми розрахувалися.

[Дякую.] — написала Широ, збираючись устати.

— Перш ніж підеш, маю пропозицію для тебе й твоїх друзів, — зупинила її Аарім.

[Пропозицію?]

— Розумієш, не знаю, коли повернуся до Нью-Йорка, тож вирішила спробувати дістати кілька потрібних речей. Для цього маю ввійти до Руїн Кайроси глибоко в океані. Тут ви й допоможете. Потрібен супровід до руїн: іти самій нерозумно.

[Чому не наймеш кількох шукачів пригод? Упевнена, охочих багато.] — спитала Широ й знову сіла. Їй було цікаво дізнатися про Руїни Кайроси, тож пропозиція спокушала.

[До того ж аукціонний дім час від часу організовує туди екскурсії, так?]

— Маєш рацію. Але з моєю зовнішністю напевно знайдуться сумнівні люди, які спробують скористатися ситуацією. Та й під водою я не відіб’юся від кількох бійців 50-го рівня, — махнула рукою Аарім.

[Справді. Упевнена, знайдуться ті, хто захоче скористатися твоєю вразливістю.] — кивнула Широ.

Вона розуміла: гарні жінки завжди стають мішенню. Якщо не вистачить сили, їх знищать — буквально чи метафорично.

— …Сприйму це як комплімент, ха-ха-ха, — відповіла Аарім, не очікуючи такого від тринадцятирічної дівчинки.

[Отже, яка нам нагорода?] — спитала Широ.

— Як щодо… Сорока п’яти відсотків усіх скарбів, які знайдемо в руїнах? Якщо ж усе знайдене виявиться саме тим, що потрібно мені, заплачу інакше, коли вийдемо з океану.

«Хм, сорок п’ять відсотків усіх скарбів — непогана угода», — подумала Широ. Пропозиція була приваблива, але хотілося дізнатися й про інші варіанти оплати.

[Яку іншу оплату пропонуєш?]

— Хм… Ще кілька комплектів одягу з тканини монстрів? Для кожного у твоєму загоні, — запропонувала Аарім.

«Схоже, те, що в руїнах, дуже важливе, якщо вона пропонує кілька комплектів», — подумала Широ, знаючи, як важко отримати від Аарім такий одяг. Їй самій дістався лише один комплект — той, який зараз носила.

Хоч скільки вона просила, Аарім відмовлялася пошити ще. Насамперед тому, що тканину монстрів важко добувати, а її запаси обмежені.

[Скільки комплектів?]

— По одному тобі й твоєму другу, бо вже маєте по комплекту. Решті — по два, — запропонувала вона. Більше дати не могла.

[Тоді тобі пощастило. У загоні є лише ще одна учасниця — Медісон. Із Лірикою ти вже знайома.] — усміхнулася Широ.

— Розумію так, що ти згодна?

[Не зовсім. Спочатку потрібно дещо з’ясувати про це місце. Мої товаришки лише 40-го рівня, тож не можемо кидати виклик супротивникам, набагато сильнішим за нас.] — серйозно відповіла вона.

Попри значний поступ Медісон і Лірики та можливість самої Широ користуватися ручними гарматами, потрібно бути обережними. Бій в океані суттєво відрізнявся від сухопутного: керувати рухами тіла складніше.

Гірше того, океанські монстри давно пристосувалися до свого середовища й плавали набагато швидше.

— Я вже все дослідила. У потрібній нам зоні найсильніший ворог — бос 50-го рівня, а середній рівень — 40–45. Саме підходить для вас.

[Але розумієш, що під час бою в океані ми будемо значно слабші?]

— Знаю. Тому вже підготувала кілька заходів, — усміхнулася Аарім.

[Коли вирушаємо?]

— Покинемо місто за два дні, не рахуючи сьогоднішнього. О десятій вечора, північні доки. До океану їхатимемо близько двох годин, потім підводним човном наблизимося до руїн. Звідти вийдемо й решту шляху плистимемо під водою. Нічого брати не потрібно, лише прийти.

[Добре, піду спитаю товаришок, що вони думають.] — кивнула Широ й пішла.

Дорогою вона вигадувала способи переконати Лірику й Медісон. Лише за тридцять хвилин знайшла пояснення, яке її задовольнило. Проте зусилля виявилися марними: обидві погодилися, навіть не почувши подробиць.

«Хоч би дали мені можливість пояснити!»