Розділ 126 — Епізод на пляжі

Широ важко видихнула: сьогодні було страшенно спекотно.

Домовляючись з Аарім про час, вона не очікувала, що саме цього дня почнеться спека.

Навіть охолоджуючись льодом, дратувалася через сонце, яке безперервно її підсмажувало.

— Ха-ха-ха, Широ, приєднуйся й не будь такою нудною, — засміялася Аарім, яка вже чекала на пляжі. Човен іще не прибув, вони прийшли зарано, тож вирішили трохи розважитися.

Аарім була в цілком чорному бікіні з кількома оборками по краях. До того ж на поясі мала тканину, що прикривала частину правого стегна.

Лірика й Медісон теж були в бікіні, але простіших. Лірика вибрала звичайне біле, а Медісон — червоне.

На Лірикине розчарування, Широ залишилася в тій самій білій сукні, у якій прокинулася, та солом’яному капелюсі, що захищав очі від сонця.

[У мене немає бікіні.] — знизала плечима Широ, вигадуючи виправдання на ходу.

— У мене є кілька для тебе! — гукнула Лірика, діставши зі сховища п’ять комплектів бікіні.

«…»

«Чому в неї п’ять бікіні мого розміру?» — подумала Широ.

— Бачиш? Тепер у тебе є бікіні, — хмикнула Аарім.

«Ну, мабуть, треба чимось зайняти час».

Здавшись, Широ підійшла до Лірики й оглянула бікіні. Вибравши найбільш підхоже, рушила до роздягальні.

Коли вона повернулася, подруги здивовано замовкли.

Широ вибрала просте чорне бікіні, схоже на Аарімове. Також на поясі мала тканину, що сягала колін.

Навіть Аарім відзначила, як охайно й доречно вона підібрала пляжний одяг.

Лірика теж зраділа, що подруга нарешті приєдналася.

Широ лише звела брову, побачивши їхню реакцію.

[То що робитимемо?] — спитала вона.

— А, точно. Збиралися пограти в пляжний волейбол, — отямилася Аарім, діставши м’яч.

[Якщо правильно пам’ятаю, можна торкнутися м’яча лише один раз і не можна дозволяти йому впасти на землю, так?]

— Так. Поясню правила під час гри.

Пробираючись до огорожі, вони ловили незліченні погляди оточуючих. Особливо Широ. Хоча її фігура не була так диявольськи спокусливою, як у Аарім, її власної чарівності вистачало, щоб привернути до себе всі погляди.

Лірика водночас раділа й дратувалася. Раділа, що на неї саму майже не дивилися, інакше почервоніла б від ніяковості.

Дратувало ж, що всі витріщалися на дорогу їй Широ.

— Бачу, тебе не бентежать погляди, — сказала Аарім, помітивши її незворушність.

[Просто ігнорую, і все гаразд.]

Біля сітки вони розділилися на дві команди.

На велику радість Лірики, вона грала з Широ, а Медісон — з Аарім.

— Пам’ятайте: торкаєтеся м’яча лише раз і перекидаєте через сітку. Якщо інша команда дозволяє йому впасти на своєму боці майданчика, ви отримуєте очко! — нагадала Аарім.

Широ показала жест «ОК», даючи знати, що зрозуміла.

— Почали.

*Пах!

Аарім відбила м’яч через сітку, й Широ кинулася до нього.

Лірика теж рушила до м’яча. Проте перед самим зіткненням Широ підкинула тіло вгору й останньої миті ухилилася від неї.

— Цц, — цокнула язиком Лірика: вона потай сподівалася на веселий спільний маневр, але Широ випередила її.

Ще в повітрі Широ поглянула на м’яч і вдарила з усієї сили.

*БАХ!

«…»

«…»

«…»

Від надмірної сили удару пляжний м’яч вибухнув.

— Зарахую це як наше очко, — усміхнулася Аарім, дістаючи другий м’яч.

Широ м’яко приземлилася на пісок і поглянула на руку.

«Хм… Мабуть, варто зменшити силу до десяти відсотків і поступово додавати, поки м’яч витримує», — подумала вона.

* * *

Зрештою Широ зупинилася на сорока п’яти відсотках, отримавши максимальну ефективність. Знайшовши точне співвідношення, вони більше не втрачали очок.

Широ переважно захищала, а Лірика атакувала. Звісно, Широ теж нападала, але після кількох очок домовилися залишити їй захист, інакше Ліриці майже нічого не залишалося, крім спостереження.

— Принесу щось попити, — сказала Аарім, витираючи піт.

На їхній подив, Широ зовсім не спітніла.

Вмостившись у складаному кріслі, вона чекала Аарім.

Звісно, дехто наважувався підійти, але навіть натяк на вбивчий намір змушував передумати.

За іронією, щоразу застосовуючи його, вона створювала кубик льоду й клала до порожньої склянки.

— Я повернулася! — гукнула Аарім, несучи тацю з напоями.

— Човен прибуде за десять хвилин. Доп’ємо й рушимо до доків, — додала вона, роздаючи напої.

Глянувши на склянку, Широ знизала плечима й випила все за мить.

[Добре, піду переодягнуся й чекатиму на вас, дівчата.]

Дивлячись їй услід, подруги моргнули й розгублено перезирнулися.

— Ну, чули, що вона написала. Ходімо, — озвалася Медісон, швидко допиваючи.

* * *

Переодягнувшись у звичайний одяг, усі рушили до доків.

— Ого, бачу корабель, — здивувалася Лірика.

— Ні. Це не наш. Наш — найменший поруч, — усміхнулася Аарім.

— А що? Нас лише четверо. Навряд чи потрібно щось більше, — знизала вона плечима, побачивши їхню невеселу реакцію.

[Вона має рацію. Нам не потрібен великий корабель.] — погодилася Широ.

— Ви ж розумієте, що це жарт? Ха-ха-ха, великий — наш, — усміхнулася Аарім і повела їх до нього.

Лірика й Широ розгублено перезирнулися. Аарім обдурила обох кількома фразами.

— Просто запасімося терпінням, а наступного разу триматимемо рота на замку, — зітхнула Лірика.

Широ погодилася, кивнувши.

— Дозвольте представити: це капітан корабля, капітан Сандерс, — указала Аарім на м’язистого білого чоловіка.

— Вітаю, мене звати Сандерс. Відвезу вас до руїн, — усміхнувся він.

На обличчі виднілися шрами. Він мав міцне підборіддя й пишну бороду.

— А це мої супутниці: Лірика, Медісон і Широ. Широ німа, тож спілкуватиметься з вами через телефон, — сказала Аарім, указуючи на подруг.

Коротко познайомившись із рештою екіпажу, Широ вмостилася на найвищій точці корабля й чекала відплиття.

Кілька людей намагалися поговорити, але вона слухала недовго. Розмови не були важливі, тож просила піти.

— Підняти вітрила!

Почувши капітана, Широ перевела погляд на море.

Відчуваючи вітер у волоссі й солоний запах океану, вона дивилася на ясне блакитне небо.

«Хм… Цікаво, яку здобич дадуть ці руїни?» — подумала вона.

*Цвірінь~

«Гадки не маю, що ти сказала, і навіть не вгадуватиму», — усміхнулася Широ, погладивши Інь по голові.

*Цвірінь!

Інь надулася, бо замість слів могла лише цвірінькати.

Широ не знала, що на певному рівні Інь зможе створити людське тіло й розмовляти, як звичайна людина. Та для цього потрібно дочекатися рангу C.

«Може, це тебе потішить?» — подумала вона, простягнувши льодяник із каменя мани.

Скоса глянувши на нього, Інь радісно кивнула й поклала до рота.

Лагідно всміхаючись, Широ гладила її по голові, чекаючи прибуття.

Приблизно за годину й тридцять хвилин капітан зупинив корабель і вийшов із каюти.

— Добре! Прибули. Приготуйте підводний човен! — гукнув він.

Озирнувшись, Широ побачила, що сьогодні за скарбами прибуло чимало людей. Найближчий корабель стояв лише за сто метрів.

«Хм, тут щонайменше двадцять кораблів», — подумала вона, зіскочивши з корабельного даху й приземлившись біля капітана.

— БОЖЕ МІЙ! Господи Ісусе, невже не можеш з’являтися нормально?! — вигукнув Сандерс, театрально схопившись за груди.

Знизавши плечима, вона підійшла до подруг: пора було переодягатися.

— Це спеціальний костюм, який мені вдалося дістати. Використовуючи ману, створюватимете невеликі повітряні точки опори. Так переважно й пересуватимемося в океані.

— Широ, по можливості утримайся від магії льоду й блискавки: це не найкращі стихії для води. Особливо зважаючи на ризик випадково вдарити своїх, — попередила Аарім, показуючи скафандр.

[Тоді просто користуватимуся клинками.] — відповіла Широ, легенько торкнувшись намиста.

Осяяне м’яким світлом, воно перетворилося на чотири летючі мечі.

— …Як гарно. Хоч мушу сказати, про летючі мечі ти мені ніколи не розповідала. Тепер знатиму, — кивнула Аарім.

Пояснюючи Ліриці й Медісон, як надягати скафандр, вона попросила Широ почекати: її костюм трохи відрізнявся.

— Оскільки в тебе дитяча статура, довелося перешити один костюм під твій розмір.

*Сіп!

Широ відчула, як роздратовано сіпнулася жилка: їй знову нагадали, що зараз вона в дитячому тілі.

«Боже, сподіваюся, швидше виросту», — з досадою подумала вона.

Роздивившись костюм у руках Аарім, Широ відзначила, що його добре пошито.

Це був герметичний підводний костюм чорного й червоного кольорів. На талії — допоміжний пояс, на руках і ногах — кілька з’єднаних пристроїв.

— Ці пристрої виділятимуть для вас кисень із води. Оточать повітряною бульбашкою, щоб могли дістатися поверхні. Пам’ятайте: усе працює на мані, тож потрібно уважніше стежити за її витратами. Добре?

[Зрозуміло.] — Широ кивнула й узяла костюм.

Переконавшись, що всі знають, як надягати скафандр, Аарім повела їх до роздягальні.

Лірика переодягалася значно довше, перевіряючи незвичні застібки й допомагаючи подрузі впоратися з новим спорядженням.

Повернувшись на палубу, вони побачили вже готовий підводний човен.

— Чекатимемо тут, поки обшукуватимете руїни. Пам’ятайте: маєте лише три години на пошуки, потім повертайтеся. Якщо запізнитеся, чекатимемо не більше тридцяти хвилин. Добре? — попередив Сандерс: загибель у руїнах була звичною. Шістдесят відсотків втрат припадало на сутички між шукачами пригод, решта сорок — на пастки й монстрів.

— Ай-я, не хвилюйся. Знаємо, — усміхнулася Аарім: мала спеціальний годинник, який сповіщав, коли пора на поверхню.

Підводний човен справляв неабияке враження, і Широ відчула хвилювання. Це буде її перше дослідження підводних руїн.

Навіть у минулому житті вона бувала лише у звичайних.

— Ходімо, — усміхнулася Аарім, активуючи човен.

*КЛАЦ-КЛАЦ!

Захвати розтиснулися, і підводний човен занурився в океан.

Його яскраві вогні прорізали темну воду.

— Уперед, — усміхнулася Аарім, і вони спустилися в глибину.