Розділ 127 — Вхід до руїн

— Наближаємося до місця висадки! — гукнула Аарім, керуючи підводним човном.

Дивлячись у вікно, Широ кивнула. До цього самого району наближалися ще два підводні човни.

— Схоже, маємо гостей, так? — насупилася Лірика.

— Справді. Сподіваюся, не доведеться битися з ними за скарби, — втрутилася Медісон.

— Не хвилюйтеся. Серед шукачів пригод є негласне правило: не битися, доки не ввійдемо до руїн. А от усередині, якщо захочемо той самий скарб, тоді битимемося, — гукнула Аарім.

— А якщо вони побачать нашу зовнішність? — пробурмотіла Лірика.

«…»

«…»

Усі четверо розгублено перезирнулися.

— О, чорт, — не стримала лайки Аарім.

[Не хвилюйся. Якщо все піде погано, я впораюся з ними.]

Маючи драконячу луску, Широ фактично мала три життя. Можливо, це не найкраще місце для її використання, проте варіант залишався.

— Хм… Тоді спробуймо або непомітно випередити їх, або йти слідом, — запропонувала Лірика.

— Гей! Що написала Широ? Звідси не можу прочитати, — зацікавилася Аарім.

— Каже, що впорається з ними, якщо ситуація стане критичною, — відповіла Медісон.

— Хе-е… Ось як.

За кілька хвилин Широ відчула, що човен зупинився.

— Прибули, — сказала Аарім, підводячись. Потягнулася й повела їх до вихідного люка.

— На скафандрах є маячок, що показує місце човна. Вийшовши у воду, трохи зачекайте, поки тіло звикне до тиску. Добре?

Переконавшись, що всі зрозуміли, вона всміхнулася й увійшла в люк.

*Гуп!

Аарім буквально вистрілила з нижньої частини човна, здивувавши подруг.

Перезирнувшись, вони знизали плечима й рушили за нею.

*ГУП! ГУП! ГУП!

На тіла навалився нищівний тиск, і Лірика з Медісон напружилися.

Широ лише на мить заплющила очі. Зовсім скоро її тіло пристосувалося.

«На щастя, залишила Інь на кораблі. Для неї це було б болісно», — з полегшенням подумала вона.

Трохи порухавшись, щоб ознайомитися з підводним середовищем, Широ з дивовижною швидкістю підпливла до подруг.

— Е-е, Широ, я ось подумала: як спілкуватимемося? — спитала Лірика через мікрофон.

Широ моргнула, усвідомивши справжню проблему.

— Чому б поки не обмежитися жестами? — запропонувала Медісон. Вона вже здебільшого відновила рухливість: як танк мала міцнішу за середню статуру.

— Тобто прості жести на кшталт «за мною», «так» і «ні»?

— Так.

Широ погодилася. Виконувати накази вона не заперечувала: постійно вимагати лідерства було б дріб’язково. Дозволити комусь іншому взяти ініціативу — непогана думка. Тим паче вона здатна виконати будь-який наказ і допомогти виправити чужі помилки.

Терпляче чекаючи, поки всі звикнуть до тиску, вона оглядалася, перевіряючи безпеку.

Кілька людей намагалися наблизитися, але Широ відлякувала їх вбивчим наміром.

Проте…

Із цим була невеличка проблема. Щойно вона застосовувала вбивчий намір, сама замерзала в крижаний куб: пасивне вміння знижувало температуру тіла до небезпечного рівня.

Хоч у крижаному кубі вона виглядала досить кумедно, намір виконував свою справу, відлякуючи шукачів пригод, які хотіли підплисти.

Коли всі звикли до тиску, вони зібралися разом.

— Добре. Тепер уважно пливіть за мною, поведу вас до руїн, — сказала Аарім у мікрофон.

Вона повела загін униз.

Удалині повільно проступали неясні обриси зруйнованої будівлі. На кам’яних стовпах і стінах розрослися водорості.

— Наближаємося до зовнішніх мурів. Ці руїни мають вісім входів. Підемо до найближчого до дна, — серйозно сказала Аарім.

Що ближче до руїн, то більше небезпек. Потрібно було постійно залишатися насторожі.

Широ чудово це знала й пильнувала від самого виходу з човна. На щастя, трапилося лише кілька монстрів поблизу, яких відлякала її присутність.

Вона не знала чому й лише припускала, що вони мають природне чуття небезпеки щодо інших монстрів.

«Можливо, вони розумні, тому й не напали», — подумала Широ.

Звісно, якби були сильніші, напали б без вагань.

Наближаючись до руїн, Аарім трохи підозріло сприйняла відсутність монстрів, але зрештою вирішила, що це просто везіння.

Покликавши жестом, вона повела їх до входу.

Навіть його розмір гнітив. Один будівельний блок перевищував усе Широве тіло.

Що далі вони пливли, то менше залишалося світла.

Кивнувши, Аарім увімкнула прожектор на плечі.

— Нічого собі… — пробурмотіла Лірика.

У світлі вони розгледіли гравюри на стінах. На кам’яних блоках було тонко вирізьблено масштабні бойові сцени.

Там були різні монстри з міфів і легенд, а також людські воїни з потужною аурою.

— Знаєте, один дослідник припустив, що зображені битви — справжні події з іншого світу, звідки походять ці руїни.

— Пам’ятайте: нічого не торкайтеся й пливіть за мною, — нагадала Аарім біля небезпечної зони.

Почувши легку нервозність у її голосі, Широ зрозуміла, що зараз почнуться проблеми. Як і очікувала, небезпека з’явилася невдовзі: блоки раптово перевернулися, відкривши ряди арбалетів.

Світло зібралося в нитки, які повільно перетворювалися на стріли.

Аарім швидко змахнула зап’ястком, звівши між ними й арбалетами кілька шарів кам’яних стін.

*БАХ! БАХ! БАХ! БАХ!

Почувши гучні удари стріл, загін зрозумів, що потрібно діяти швидко.

Вони влили ману в скафандри. З підошов вирвалися потоки повітря, штовхаючи їх уперед.

— Захищатиму від стріл, поки не дістанемося першої скарбниці! — гукнула Аарім, закликаючи прискоритися.

Невдовзі попереду з’явилася розвилка.

— Ліворуч!

Повернувши, вони побачили зграю акул, що наближалася.

Широ попливла швидше й торкнулася намиста. Спалах засліпив акул, змусивши розгублено заметушитися.

*ШШХ! ШШХ! ШШХ!

Три її мечі пронизали акул, випускаючи у воду потоки крові.

«Ех. Шкода, що не пройшла випробування», — засмутилася Лірика, побачивши мечі в дії. Широ лише всміхнулася, просуваючись далі.

Один меч захищав, три атакували, тож розчищати шлях було легко.

— Ай… Яка марнотрата морепродуктів, — зітхнула Медісон, не відводячи очей від хаотично порізаного риб’ячого м’яса, яке можна було б засмажити.

— Медді, говориш як тітонька, ха-ха-ха. Така, що торгується на ринку за кожну дрібницю, — засміялася Лірика.

— Але визнай, це марнотратство. Можемо приготувати його й тимчасово підвищити характеристики, — закотила очі Медісон.

— Знаєш, вона має рацію, — усміхнулася Аарім, захищаючи від чергової хвилі стріл.

Широ лише на мить озирнулася й знову зосередилася на вбивстві акул, які наближалися.

Невдовзі показалися велетенські двері. Вони нагадали Широ вхід до мутованого підземелля. Різьблення час від часу змінювалося, позначаючи смерть монстра чи людини.

— Схоже, один із попередніх загонів застряг усередині. Скористаймося цим і перейдемо до наступної кімнати, поки вони б’ються, — запропонувала Аарім. Це були чужі люди. Тут, унизу, простягнувши руку допомоги, можна дозволити їм затягнути тебе в пекло заради власного порятунку.

Усі погодилися, розуміючи ризик.

Відчинивши важкі двері, вони побачили шукачів пригод, які билися з велетенським босом-кальмаром.

Проте бос був не один. Навколо загону плавали електричні вугри. Часом від них відскакували блискавки, вбиваючи або іншого вугра, або шукача пригод.

Уражену людину ненадовго паралізувало. Якщо не щастило, бос вибирав її ціллю й убивав.

Побачивши загін Широ, вони з надією подивилися на нього й замахали руками, просячи допомоги.

Але Широ зберігала холодний вираз і тягнула Лірику з Медісон за собою. Знала: якщо затриматися, подруги можуть перейнятися співчуттям.

Шукачі пригод запанікували, побачивши, що їх ігнорують і пливуть далі.

Люто дивлячись на дівчат, вони перезирнулися й кивнули одне одному.

Відчувши спалах злого наміру, Широ насупилася.

«Отже, зрозумівши, що не допоможемо, хочуть затягти нас із собою», — холодно подумала вона.

Вона подала знак Аарім, яка здогадалася про її задум.

— Хочеш, щоб я повела їх далі? — уточнила та.

Побачивши кивок, забрала Лірику й Медісон із Ширових рук і попливла до наступної кімнати.

Звільнивши руки, Широ зібрала в них ману.

Крижане пекло: Крижаний сон!

Шість неоново-блакитних магічних кіл розійшлися кімнатою, залишивши шукачів пригод у центрі.

Побачивши одне з найсильніших Ширових умінь, Лірика й Медісон зблідли: через воду воно могло вразити й їх.

— Швидко звідси! Широ застосовує Крижаний сон! Усе замерзне! — поспіхом гукнула Медісон.

Аарім серйозно кивнула й відпустила подруг. Вони знали про небезпеку, тож тягнути їх уже не потрібно було.

Озирнувшись, Широ всміхнулася, побачивши, що загін відпливає.

«Замерзніть», — холодно подумала вона, зводячи руки.

*КРРРРР!!!

Із кіл вирвалися крижані ланцюги. Від кожного місця дотику розповзався лід.

Шукачі пригод зблідли, побачивши її крижану магію.

Ланцюги обвили боса, зупинивши його, а навколо всієї ділянки утворилася крижана клітка.

Дехто намагався пробити стіни закляттями й ударами, але марно. Ті, хто застосовував фізичну силу, відразу замерзали.

«Цього має вистачити», — подумала Широ з легкою усмішкою, побачивши, що ділянка замерзла наполовину.

Припинивши закляття, вона попливла до товаришок, чекаючи відновлення мани.

— Ти не заморозила їх усіх? — спитала Аарім.

Широ лише похитала головою. Вона не вбила їх через величезні витрати мани: потрібно залишити запас на можливий наступний бій із босом.

— Гаразд, поки забудьмо. У наступній кімнаті кожен отримає мінібоса відповідного рівня. Убити потрібно самотужки. Лише після цього потрапимо до першої скарбниці, — сказала Аарім, підпливаючи до наступних дверей.

Щойно вони ввійшли, під ними виникло магічне коло.

— Не хвилюйтеся, це коло телепортації. Уб’єте боса — повернетеся назад! — гукнула Аарім, перш ніж зникнути.

Широ швидко дістала зі сховища рятувальний предмет і вказала на нього.

Лірика й Медісон кивнули: зрозуміли, що вона хотіла нагадати.

— Не хвилюйся, Широ, знаємо, — всміхнулася Лірика й телепортувалася. Те саме сталося з Медісон.

Невдовзі Широ опинилася перед велетенською статуєю людиноподібної акули з тризубом.

На її тілі виднілися м’язисті кінцівки й зябра.

*Хрусь!

Статуєю пішла тріщина, і Широ помітила ледь вловимі рухи.

Знову торкнувшись намиста, вона всміхнулася. Коли навколо з’явилися чотири мечі, вказала ними на статую.