Розділ 132 — Боротьба зі своєю тінню

Повернувшись до табору, вони насамперед розділили здобич.

— Швидко закінчу ваші вбрання. Напишіть, що хочете, і покажу кілька ескізів, — усміхнулася Аарім, прощаючись.

На жаль, для Широ серед здобичі не було нічого цінного. Віддала частину Ліриці й Медісон та пішла спати.

Наступного ранку вирушила до аукціонного дому.

Виставивши кілька предметів, вирішила отримати за них гроші: їй вони однаково не потрібні. Звісно, дещо можна було переробити для вмінь, але цього разу жодних корисних умінь предмети не мали.

Наступна зупинка — Гільдія шукачів пригод. Потрібно знову оновити статус.

— Ласкаво просимо, ня. О? Знову ти, Широ. Чим сьогодні здивуєш? — усміхнулася Сюзі.

Широ знизала плечима.

Віддала посвідчення й терпляче чекала оновлення.

— Нічого собі, вже 45-й рівень, ня. Якщо так триватиме, можеш побити рекорд найшвидшого досягнення рангу C, — сказала Сюзі, повертаючи посвідчення.

Хоч від минулого разу додалося лише два рівні, останній відрізок перед вершиною класу був найважчий. Перевершувати рівні й убивати сильніших монстрів ставало складніше. Різниця між 50-м і 51-м була величезна.

Та Сюзі не знала, що характеристики Широ фактично подвоїлися, тому бій із монстрами 51-го рівня був цілком їй під силу.

[Ім’я: Широ

Пр иблизний вік: 13 років

Клас: Магиня льоду

Рівень: 45

Членство в Асоціації магів: VIP (нью-йоркське відділення)

Ранг пріоритету: 9 (нью-йоркське відділення)]

Попрощавшись із Сюзі, вона повернулася до табору.

— З поверненням. Прямо зараз спробуєш п’яту зірку? — спитала Лірика, виконуючи ранкові вправи.

[Так. До скорої зустрічі.] — усміхнулася Широ й натиснула кнопку початку під завданням.

Під нею розгорнувся золотий портал і переніс її геть.

Кілька разів моргнувши, вона озирнулася й побачила порожній білий простір. Стояла на мармуровій підлозі, що простягалася, скільки сягав погляд.

[Ви ввійшли до Царини істини. Приготуйтеся зустріти свою тінь віч-на-віч.]

Прочитавши сповіщення, Широ насамперед перевірила доступні засоби.

«Можу користуватися всіма вміннями, але не предметами. Отже, Висхідна мрія теж заборонена», — подумала вона, помітивши відсутність намиста.

Зігнула пальці, і в руках з’явилися дві копії Пісні провісника.

Хруснувши кістками по всьому тілу, зосереджено примружилася. Бій із точною копією означав, що та матиме всі її здібності й характеристики.

[Початок.]

Щойно з’явилося сповіщення, перед нею постала ідентична Широ з двома ручними гарматами.

*БАХ! БАХ!

Обидві вистрілили водночас. Кулі зіткнулися й відхилилися в різні боки.

Тінь не барилася: присіла й кинулася до Широ, застосовуючи Фантомне мистецтво стилю Інь.

Вливши ману в очі, Широ не випускала її з поля зору.

*БАХ! БАХ!

Двічі вистріливши, насупилася: тінь нахилилася, уникнула куль і відповіла власним пострілом.

Замість ухилитися, Широ зрушила ногу й здійняла перед собою велетенську крижану стіну.

*ХРУСЬ! ХРУСЬ!

Куля частково зруйнувала її, але не пробила наскрізь.

Тінь насупилася, перекинулася назад і звела для себе велетенський крижаний стовп.

Стиснула великий і вказівний пальці, створивши крижану флейту. Піднесла до рота й заграла ніжну мелодію.

У Широ раптом заболіла голова. Довелося кілька разів моргнути, щоб зорієнтуватися.

Але тоді вона побачила відразу десять клонів, що кинулися на неї.

«Флейта разом із Холодними ілюзіями, так?» — насупилася Широ. Вона не приділяла флейті уваги через інші справи й не очікувала, що тінь використає абсолютно все, навіть захоплення, яке колись вибрала з примхи й більше не розвивала.

Розвернувшись на правій нозі, вона ухилилася від першого клона й спробувала контратакувати. Але той розчинився в холодному тумані, трохи заморозивши їй руку.

Широко розплющивши очі, Широ відстрибнула й звела крижані стовпи для дистанції. На її жах, клони були її копіями з такими самими властивостями. Легко проходили крізь колони, а деякі навіть випереджали її.

Ковзаючи по підлозі, вона змахнула зап’ястком і створила крижані списи, які полетіли до клона.

*БАХ! БАХ! БАХ!

Щойно це зробила, пролунали три постріли, і до неї помчали кулі.

— Ха! — гукнула вона, важко опускаючись на підлогу. Вбивчий намір вирвався назовні, і пасивне вміння створило навколо лід.

*ХРУСЬ! ХРУСЬ! ХРЯСЬ!

Два постріли ледве зупинила, а третій пробив стіну й пронизав руку.

— Чорт забирай! — вилаялася вона: усі три постріли були спрямовані в одну й ту саму точку.

Швидко активувавши Вогонь життя, спробувала зцілитися, але завмерла, відчувши небезпеку позаду.

Ухилившись останньої миті, побачила тінь із крижаним мечем.

Щойно Широ відреагувала, тінь пішла слідом і рубонула її.

Стиснувши зуби, Широ відкинулася назад і вдарила ногою.

Проте удар пройшов крізь тіло тіні.

— Чорт! Звісно, вона використовує Ходу снігопаду, — вилаялася Широ, швидко відкочуючись убік.

— Ого! Яка заноза в задниці!

Тепер вона трохи розуміла почуття своїх супротивників. Та щойно це сказала, за спиною виникло магічне коло.

«ОЦЕ ЛАЙНО!» — подумала вона й негайно активувала Ходу снігопаду.

Крижаний спис пройшов крізь тіло.

Широ зблідла, коли зрозуміла, що якби вона не скористалася своїм умінням, її анальну невинність забрала б її власна тінь.

Активувавши Крижаний ланцюг, щоб скувати тінь, вона створила кілька крижаних кинджалів.

Зрозумівши задум, тінь теж застосувала Крижаний ланцюг і скувала Широ. Вони знову зустрілися поглядами.

Позаду тіні раптом виникло магічне коло й випустило спис. Як і Широ, вона застосувала Ходу снігопаду, уникаючи страшного вістря.

Глянувши на спис, тінь втупилася в Широ.

— Якого біса витріщаєшся?! Ти перша зазіхнула на задницю цієї панянки! — заперечила Широ.

Тінь закотила очі. Обидві вибралися з ланцюгів і віддалилися.

*БАХ! БАХ! БАХ! БАХ!

Обидві стріляли одна в одну, проте кулі лише стикалися й відхилялися.

Широ сяйнула думка: вона створила спеціальну кулю, яка свистіла під час польоту.

*БАХ!

Вистрілила нею разом із Холодними ілюзіями, дезорієнтуючи тінь.

Через поспіх повноцінних ілюзій не створила, лише збила тінь з пантелику.

*БАХ! БАХ! БАХ! БАХ! БАХ!

Три з п’яти куль влучили, інші дві пройшли крізь тіло.

Швидко відступивши за допомогою Фантомного мистецтва стилю Інь, тінь активувала Вогонь життя й зцілилася.

— Та ти знущаєшся, — пробурмотіла Широ, зітхаючи через різноманітність власного арсеналу.

«Тоді доведеться постаратися, щоб вона витратила всю ману», — подумала вона.

Та щойно подумала, тінь ударила долонею по підлозі, заморозивши все навколо й активувавши спільну для них Єдність із крижаним полем.

— А, точно. Пасивне вміння…

Важко зітхнувши, Широ пошкодувала, як ускладнила собі завдання таким різноманітним арсеналом.

І ще ТІНЬ БЕЗПЕРЕРВНО НАМАГАЛАСЯ ПРОТКНУТИ ЇЇ ЗАДНИЦЮ!

— Яка, чорт забирай, у тебе проблема?! — роздратовано гукнула Широ. Битися, постійно захищаючи задницю, виявилося важче, ніж здавалося. Щойно захист трохи слабшав, з’являвся крижаний спис.

Ще кілька разів зіткнувшись із тінню, вона зрозуміла: день буде довгий.

* * *

Аарім же насамперед уранці дослідила предмет, який Широ розбила в люті.

— Цікаво… — пробурмотіла вона. Будова була досконаліша, ніж в інших рятувальних предметів. Він запечатував силу могутньої істоти й довго зберігав її. Ба більше, після одноразового застосування можна було використовувати знову, доки не вичерпається запас.

Свого роду багаторазовий рятувальний предмет. На жаль, Широ його зламала.

— Але чому так розлютилася? Статуя досить гарна, а опис каже, що це образ героя. Що її вивело із себе? — зітхнула Аарім, зацікавлена її минулим.

Настільки талановита й постраждала людина не могла просто з’явитися нізвідки.

Похитавши головою, вона відклала предмет і взялася за ескізи одягу.

Знала, що Широ любить білий і чорний, Медісон — чорний і червоний, Лірика — білий, зелений, жовтий і синій.

— Одна — ельфійка, друга — з демонічним класом, третя — могутня маленька магиня, — жартівливо пробурмотіла вона.

Поки Аарім створювала одяг, Лірика й Медісон вибирали підземелля.

Ідучи містом, вони зовсім не очікували зустріти Сільвію.

— Сільвіє? — трохи невпевнено покликала Лірика.

— А, це ви. Привіт, — відповіла та з легкою, але сумною усмішкою.

— Ти… Не хочеш сісти й поговорити? — запропонувала Медісон: Сільвії, здається, справді потрібна допомога.

— …Звісно, — кивнула та після хвилини мовчання.

Лірика повела їх до найближчого кафе, де сіли за столик біля вікна.

— Хочете щось замовити? — ввічливо спитала офіціантка.

— Поки ні, — всміхнулася Лірика.

Офіціантка кивнула й пішла.

— Що сталося? Ми так і не отримали відповіді від тебе, — спитала Медісон.

— Ви б активно шукали вбивцю двох друзів, щоб мило поговорити? Хоча, мабуть, слово «друзі» трохи перебільшене, а один навіть намагався вбити нас після виходу з підземелля, — зітхнула Сільвія. Вона частково пробачила Широ, але вбивство «друзів» не виходило з голови.

Водночас без Широ вони загинули б або в підземеллі, або від натовпу зовні.

Лірика й Медісон мовчали: цього заперечити не могли.

— Минулого не змінити, але зробимо все можливе, щоб відшкодувати. Знаю, життя безцінне, та постараємося якнайкраще, — зітхнула Лірика.

— Ти така сама. Навіть після підземелля анітрохи не змінилася, — усміхнулася Сільвія.

— Не потрібне відшкодування. Просто трохи ти… Хм, насправді… Може, щось зробимо разом? — усміхнулася вона, пам’ятаючи слова Джонаса.

Якщо тим людям не можна було довіряти, навіщо витрачати на них думки? Потрібні кращі друзі, які залишаться друзями навіть перед смертю.

— Ми з Медді збиралися до підземелля 50-го рівня. Приєднаєшся? — спитала Лірика.

— Звісно, — усміхнулася Сільвія. Хороша нагода перевірити сумісність із загоном. Принаймні з двома третинами, бо Широ зараз не було.

— Хм? Де Широ? — спитала вона.

— А, вона? Зараз здобуває п’яту зірку, — махнула рукою Медісон.

— Тож будемо втрьох, — усміхнулася Лірика.

«Можливо, на краще», — подумала Сільвія. Інакше було б ніяково.

— А до якого підземелля йдемо? — спитала вона.

— До Небесної фортеці Океану, 50-й рівень.