Розділ 133 — П’ятий фантом

— Небесна фортеця Океану? — схилила голову Сільвія.

— Хіба це не одне з найскладніших підземель 50-го рівня?! Щоб убити там хоча б одного монстра, потрібен цілий загін! — розплющила вона очі, зрозумівши, про що йдеться.

— Знаю. Але для нас так краще, — усміхнулася Лірика.

Саме тому вони й вибрали цю фортецю.

— Так. Широ легко перемагає монстрів самотужки, тож і нам потрібна така сила, інакше постійно її стримуватимемо, — підтримала Медісон.

— Хіба це не надто небезпечно?! — вигукнула Сільвія, вражена безрозсудністю.

— Хе-хе-е. Тому й маємо рятувальні предмети та тебе на допомогу, — усміхнулася Лірика.

— Якщо станемо сильніші, краще взаємодіятимемо з Широ. Не стримуватимемо її — підвищиться ефективність усього загону, — погодилася Медісон.

«…» — Сільвія втратила дар мови.

«Що це за загін?» — запитала вона себе. Зазвичай, перш ніж заходити в підземелля, люди переконувалися, що здатні його подолати. А кидати виклик підземеллю 50-го рівня з двома учасницями 40-го — майже божевілля, якщо не самогубство.

— Ай-я, глянь на себе. Не хвилюйся, усе буде добре, — всміхнулася Лірика.

— До того ж ми билися з босами самі ще на 20-му рівні. Правда, Медді? Усе як завжди.

— Це досі мене дратує, знаєш? Ви двоє просто дивилися, як я, танк, сама б’юся з босом. Моя шкода тоді була суцільний мотлох, — цокнула язиком Медісон. Нинішнього класу ще не мала, тож завдавала менше шкоди. Та й усі очки вклала в захист.

Слухаючи розповіді про їхні пригоди, Сільвія відчула, як сіпається око.

«Що за ненормальний загін, чорт забирай?!» — подумала вона. Утім, зараз справді не завадило б змінити звичне життя.

— Гаразд, коли вирушаємо? — спитала вона.

— Просто зараз, — усміхнулася Лірика й устала.

Так їхній тимчасовий загін дістався входу.

— Ну що, готові? — спитала Лірика, звернувшись до Сільвії. Утрьох із нею вони ще не ходили, тож хотіла все перевірити, щоб потім не виникло проблем.

— Запаслася зіллями мани, — кивнула Сільвія.

— О, намагайся не використовувати їх без крайньої потреби. Потім можуть бути проблеми, — попередила Лірика.

— Добре.

Переконавшись у її готовності, трійця ввійшла до підземелля, сильно збентеживши оточення.

— Вони… Три красуні щойно пішли самі? — спитав хтось уголос.

— Самогубці!

— Чому ніхто не зупинив?!

— Ніхто й не думав, що їм вистачить дурості йти лише втрьох!

— А виявилося, вистачило!

— Пхе, шкода.

Звісно, сам загін не знав про спричинену метушню.

Усередині вони опинилися в кімнаті з вікнами, крізь які було видно «зовнішній» світ.

Сільвія визирнула, потім глянула на подруг. І здивувалася різкій зміні аури: жодних жартів чи розслабленості.

Обличчя серйозні, очі постійно оглядають простір, перевіряючи безпеку.

— Підземелля досить прямолінійне. Ходімо, — серйозно сказала Лірика, діставши зброю. Медісон кивнула, і тіло огорнув чорний туман.

Утрьох вони могли або швидко вбивати монстрів спільною атакою Медісон і Лірики, або повільно виснажувати.

Звісно, Медісон вибрала відкриту агресивну тактику швидкого вбивства.

Невимушено тримаючи велетенську сокиру, вона розім’яла суглоби для рухливості в бою.

— Га? Ти не танкуватимеш? — спитала Сільвія.

— М-м? Ні, тоді опинимося в невигідному становищі. Нас лише троє, затяжні бої зроблять надто вразливими. Тож битимемося коротко й швидко вбиватимемо, — пояснила Медісон.

— Ага…

Помилки в цьому не було, але так діяли сильні шукачі пригод у нижчому підземеллі. Могли проявити всю силу, не витрачаючи витривалості на слабших ворогів.

Їхній рівень був нижчий за підземелля, тож тут така тактика не мала працювати.

— Думаю, це не спрацює, — стурбовано сказала Сільвія.

— Хм… Побачимо після першого бою. Залежно від результату змінимо підхід, — сказала Лірика, закінчивши розтягування.

Кивнувши, вона взяла ініціативу й побігла коридором.

Невдовзі знайшли першого монстра.

Лірика лише ковзнула поглядом по характеристиках і проігнорувала їх.

— ХАА!! — гукнула вона, розвертаючись усім тілом і посилаючи вогняну хвилю до монстра.

Медісон майже не відставала. Підстрибнула й закрутилася, посилюючи імпульс.

— ХЬЯ!

*БУМ!!!

Лірика розрізала монстра горизонтально, а Медісон розрубала навпіл. Разом убили його відносно легко.

— Це могло попередити інших. Пильнуйте, — насупилася Лірика. Бій був гучніший, ніж хотіла, але не такий уже поганий. У гіршому разі приверне більше двох монстрів.

Навіть із ними вони мали способи впоратися.

Сільвія ж просто втратила дар мови. Не вірила побаченому.

«Вони майже миттєво вбили монстра 50-го рівня?!» — приголомшено подумала вона.

Якщо ці двоє так змінилися за короткий час розлуки, навіть уявити не могла зміни Широ.

— Га?! Зачекайте! — гукнула, зрозумівши, що подруги пішли, поки вона думала, і кинулася за ними.

Тим часом…

— ПРИПИНИ ЦІЛИТИСЯ В МОЮ ЗАДНИЦЮ!!! — гукнула Широ, ухиляючись від чергової атаки тіні.

Протягом бою та показувала способи використання здібностей, яких Широ навіть не уявляла. Проте головна атака була націлена на її задницю.

Вигнувшись для ухилення, вона зігнула пальці, створила жменю кинджалів і кинула в тінь.

*БАХ! БАХ! БАХ! БАХ!

Тінь легко розбила їх у повітрі.

— Бінго, — всміхнулася Широ, клацнувши пальцями.

Уламки вибухнули, випускаючи гармонійну звукову хвилю для активації Холодних ілюзій.

Цього разу вона підготувалася й створила туманний ліс із крижаними деревами, різко зменшивши видимість.

Приглушивши присутність, Широ створила ручну гармату й прицілилася.

Проте до пострілу довелося стиснути зуби й відхилитися назад, уникаючи шипа, що раптово полетів їй в обличчя.

— Як?! — спитала себе. Вона максимально приховала присутність, ще й застосувала ілюзію для заплутування тіні.

Відкинувшись, раптом помітила, що підлога повністю вкрита льодом.

«Відчула мене крізь лід», — подумала Широ. Вона навіть не розглядала лід як додаткове чуття, коли звичайні відчуття ускладнені.

— Пора закінчувати, — серйозно сказала вона. Збиралася кинути на тінь усе, бо мани залишилося мало.

Важко тупнувши, здійняла перед собою крижану брилу й ударила ногою. Розбиті шматки перетворилися на списи.

Змахнула зап’ястком, посилаючи їх до тіні й водночас створюючи кинджал та ручну гармату.

*БАХ! БАХ!

Тінь легко уникнула двох пострілів, а потім створила магічне коло, що розгорнулося в небі.

Здригнувшись, Широ помітила: увесь навколишній лід опинився під контролем тіні.

— О, чорт… — пробурмотіла вона, коли все навколо змінило ціль і спрямувалося на неї.

Побачивши загрозливе становище, Широ прибрала всі емоції й перетворила пістолет на кинджал.

Спритно обертаючи обидва в пальцях, розрубувала всі крижані списи, що летіли до неї.

Фантомне мистецтво стилю Інь: другий фантом + третій фантом.

Ковзаючи полем бою, опинилася перед тінню. Та мала моторошну усмішку, яка непокоїла навіть Широ.

*БУМ!!!

Щільна хвиля вбивчого наміру відкинула її назад, змусивши перевернутися в повітрі.

Швидко глянувши вперед, Широ спробувала відстежити тінь, але розплющила очі: та вже була перед нею з нанотехнологічним мечем, націленим в очі.

Хода снігопаду!

Промах не збентежив тінь. Вона ковзнула мечем униз, атакуючи ділянки, яких уміння не зачепило.

Але Широ вистачило часу звести руки й спричинити перед собою крижаний вибух. Обидві розлетілися.

Граційно перекотившись, вона вдарила долонею по підлозі й підвелася.

— Маю до тебе стільки питань! — сказала Широ, стиснувши зуби.

Випробування створило тінь, яка знала, як використовувати всі її здібності на максимумі.

Ба більше, деяких заклять вона навіть не уявляла. Наприклад, уміння перебрати контроль над усім льодом у цій місцевості.

На жаль, думати не було часу: тінь вирішила активувати п’яту форму бойового мистецтва.

Фантомне мистецтво стилю Інь: п’ятий фантом. Фантом викрадення душі.

Тінь огорнула темна аура. Очі стали цілком холодні, без емоцій.

Широ насупилася. П’ятий фантом був ризикованим прийомом, тому досі його не застосовувала.

Потрібно віддатися найтемнішим емоціям і дозволити їм керувати тілом. Водночас зберігати ясний, гнучкий розум, щоб не бути поглинутим власним «фантомом».

Після поглинання шансів урятуватися майже немає. Замість викрасти чужу душу втратиш власну.

Що сильніший користувач, то важче протистояти фантому. У випробуванні Храму тіней вона успішно виконала прийом лише раз — під наглядом Фей Лін, своєї вчительки, подруги й підлеглої в завданні.

Та надана сила була неймовірна. Чуття посилювалися до межі, а п’ятдесят відсотків характеристик тимчасово перетворювалися на чисту атаку без жодного захисту.

Проте це відбувалося лише після отримання системного звання Практика Фантомного мистецтва стилю Інь.

Насупившись, Широ глибоко вдихнула й вирішила дійти до межі. Створила дві ручні гармати й нанотехнологічний обладунок та атакувала тінь, яка намагалася активувати п’ятий фантом.

*БАХ! БАХ! БАХ!

Стріляючи в голову й інші вразливі місця, вона навіть не здригнулася, побачивши, як тінь голіруч відбиває кулі в повітрі.

З’єднала гармати, перетворила на спис і спрямувала на тінь.

Під додатковим тиском безперервної атаки, водночас намагаючись активувати п’ятий фантом, тінь почала втрачати перевагу.

Широ не послаблювала наступу навіть перед близькою перемогою: знала, як легко п’ятий фантом змінює хід бою.

«Останній удар!» — подумала, побачивши, що тінь рішуче припинила активацію.

На її нещастя, та лише радісно всміхнулася.

Навколо вибухнула жахлива аура. Широ побачила велетенське магічне коло, що активувалося довкола неї. Його сила значно перевищувала найпотужніше її вміння — Крижаний сон.

Вона дорівнювала закляттям третього рівня, неможливим зі зруйнованими зв’язками.

— Ти будувала це від самого початку… — приголомшено пробурмотіла Широ. Маленькі кола першого й другого рівнів накопичувалися одне на одному від початку бою, тому сумарно перевищили третій. Між ними тінь мала час на паузи для заспокоєння зв’язків.

Стиснувши зуби, Широ востаннє кинулася до неї, перш ніж закляття спрацювало.

Коли тінь ухилилася, перетворила частину списа на ручну гармату й вистрілила.

*БАХ!

На жаль, куля пролетіла повз голову, лише відірвавши вухо.

*БУМ!!!

Щойно вона промахнулася, обрушилася велетенська заметіль, наче гнів самого крижаного бога. Кожна сніжинка, торкаючись тіла, заморожувала його й розбивалася крижаними уламками.

*БАХ!

— ҐАХ!

Її викинуло з випробування й ударило об дерево. Від удару вона виплюнула повний рот крові.

Важко дихаючи, Широ відчула наближення непритомності.

«Власна тінь перехитрила й перевершила мене…» — насуплено подумала вона й знепритомніла.