Розділ 141 — Додаткова перевага

Змахнувши зап’ястком, вона створила на небезпечніших будівлях кілька високих крижаних стовпів.

Алура відразу впізнала позначені місця з наркотиками. Усю ніч вона запам’ятовувала карту таємничого інформатора.

— Спочатку зосередьтеся на будівлях! — гукнула вона.

Пекельного вогняного бомбардування застосовувати не хотіла: не знала, що станеться при контакті з наркотиком.

Якщо він прореагує й пошириться повітрям, Кайросу спіткає катастрофа.

«Скористаюся нагодою поповнити вбивства для звання», — подумала Широ, торкнувшись намиста.

Навколо з’явилися чотири мечі. Деякі шукачі пригод упізнали продане на аукціоні фіолетове спорядження.

— Вона пройшла випробування зброї?! — здивовано вигукнув хтось.

Після аукціону працівники оприлюднили відомості про випробування, і люди посміялися з фактичної марності зброї.

Керувати мечами під безперервними атаками нелегко. Особливо без дозволу користуватися магією.

Та, побачивши небезпечне сяйво мечів Широ, вони заскреготали зубами від заздрості.

«Якщо маленька дівчинка змогла, чому я ні?» — подумав кожен.

Але коли Широ озирнулася на заздрісників, ті швидко відвели очі.

— Пхе… Боягузи, — презирливо всміхнулася вона.

— Що ти сказала?! — гукнув один, почувши насмішку.

— Що? Ти мене чуєш? — широко розплющила очі Широ.

— Думаєш, я глухий?! Звісно, чую! — стиснув зуби він.

Широ радісно всміхнулася: тепер можна спілкуватися без телефона.

— Ха-ха-ха-ха!

Її сміх приголомшив натовп, а дехто розгубився.

Голос був наче легкий вітерець, що розслабляв тіла й полонив своїм дивом.

— Ця панянка нарешті може говорити! — усміхнулася вона.

— Не ігноруй ме…

Він замовк: Широ раптом опинилася просто перед ним. Меч лежав на шиї, безпристрасні очі вп’ялися в нього.

— У цієї панянки хороший настрій. Хочеш зіпсувати? — лагідно спитала вона.

Чоловік зблід, спиною потік піт. На її наближення навіть не відреагував. Із клинком біля шиї шансів пережити бій ще менше.

— Н-ні.

— Хороший хлопчик, — усміхнулася Широ й відстрибнула.

— Думала, ти німа, — підозріло сказала Алура.

— Виявляється, голос повернувся, — знизала плечима Широ.

— Тоді, мабуть, слід привітати.

— Дякую.

Дивлячись на двох красунь, які невимушено розмовляли й принагідно вбивали кожного наближеного члена угруповань, шукачі пригод наче бачили прогулянку, а не небезпечну зачистку.

Хоч усього Ширового обличчя не було видно, голос, очі й постава справляли незвичайне враження.

Навіть Алура трохи поступалася їй у впевненості, хоча Широ лише тринадцять. Отже, мала ще багато часу подорослішати й розвинути здібності.

— Може, поговоримо про співпрацю?

— Побачимо. Ще треба зустрітися з друзями й підвищити рівень, — тихо засміялася Широ.

— Справді. Але ти дуже змінилася від часу аукціону, — сказала Алура, мимоволі дивуючись вигляду Широ. Наче чистий сніговий аркуш — холодний і непорушний. Якби лише знала.

Як магиня вогню, вона відчувала холод від Широ, що свідчив про майстерність у магії льоду.

— Не нагадуй про зміни, — закотила очі Широ, досі пам’ятаючи, як сильно змінилася Медісон після підвищення класу.

«М-м? Як це сказати… В Алури, здається, теж є погруддя…» — подумала Широ, дивлячись на її груди.

— Га? Що сталося? — запитала Алура, прикривши груди. Широ дивилася на неї, наче мисливиця, що збирається вбити здобич.

— Ти ніколи не відчувала, що вони заважають? Може, якщо тренувати їх, як м’язи, це допоможе в бою, — відповіла вона, продовжуючи дивитися на груди Алури.

Якийсь член угруповання спробував підкрастися, але Широ вбила його одним помахом меча.

— Я магиня, м’язова сила мені не потрібна.

— Ого, але ти ж знаєш, що фізична сила корисна для виживання. Зрештою, ці грудки жиру нічого не роблять. Ти могла б годувати грудьми й за менших розмірів.

— Зараз я його точно не зміню…

— Хм… Може, переробити пізніше.

— Ну, прощаюся. До побачення, — відповіла Алура, поспіхом ідучи. Відчувала: ще трохи — й дороги назад не буде.

Широ кивнула й стрибнула на найвищу будівлю поблизу.

Оглянувши околиці, побачила, як бій повільно наближається до центру нетрів.

«Схоже, непогано просуваються», — подумала вона.

*БУМ!!!

«…Зарано сказала».

Відчувши вибух мани в центрі, зрозуміла: втрутилися високі рівні.

Як і очікувала, на даху з’явилися троє: дві жінки й чоловік.

Одна мала довге чорне волосся із зеленими відблисками, друга — світло-синє. Статура й обличчя були схожі.

«Може, близнючки?» — подумала Широ. Відрізнялися лише волоссям.

— Якби твоє угруповання не виробляло довбаний наркотик, думаєш, місто діяло б?! — гнівно вигукнула синьоволоса.

— Не звинувачуй мене. Інформацію злило саме твоє угруповання, — усміхнулася чорноволоса.

— Пані…

— Закрий пащу, Еріку! — гукнули обидві.

— Урґ!

— Пхе, просто вбиймо всіх і переберімося до іншого міста. Мама не казала розв’язувати наші суперечки лише тут.

— Але все вже скінчилося б без такої дурості, як розробка цього препарату.

Спостерігаючи за невимушеною розмовою трійці, яка відкрито випускала мановий тиск, Широ примружилася й наблизилася під Тіньовим плащем.

[Ліанна — рівень 78, Майстриня отруйного зараження]

[Ліанні — рівень 76, Спотворена морозна монархиня]

[Ерік — рівень 77, Моторошний жнець]

Ліанна була чорноволоса, Ліанні — синьоволоса.

Ерік здавався непоказним, але для Широ становив найбільшу небезпеку.

«Клас із назвою “жнець” означає тісний зв’язок зі стихією смерті», — подумала вона.

Ліанні, можливо, була їй до снаги завдяки контролю льоду. Ліанна й Ерік уб’ють одним ударом.

Звісно, якщо не враховувати Луску Дракона Лиха, яка підніме силу до третього ступеня.

Тоді швидко усуне всіх трьох.

А зараз шансів немає.

— Просто використай отруту, Ліанно. У місті навряд чи є протиотрута, — сказала Ліанні, схрестивши руки на грудях.

Сіла — під нею з’явилося крижане крісло.

Ерік відступив і чекав, поки Ліанна зробить свою справу.

Роздратовано цокнувши язиком, та зібрала ману в долоні й підняла її.

Очі засвітилися тьмяно-зеленим. У повітрі виникло тришарове коло.

Побачивши коло, Широ насупилася: маги отруйної стихії були найгіршими супротивниками, з якими доводилося битися.

Залежно від майстерності можна отруїтися просто поруч із ними.

Проте Воля Лиха з одного випробування надала певного опору. Хоч обмежена другим рівнем, дозволяла залишатися біля Ліанни без отруєння. Можливо, її отруйна майстерність ще не досягла вершини.

«Це понад мої можливості. Нехай старійшини впораються», — вирішила Широ й покинула ділянку.

Як і передбачила, невдовзі після появи кола до трійці кинулися четверо озброєних старійшин.

— Схоже, всі четверо сповнені ентузіазму, — пробурмотіла вона, час від часу озираючись. Проти Ліанни билися двоє, проти Ліанні й Еріка — по одному.

Підозри щодо Еріка підтвердилися: він тримав косу з тіней. Навколо рухалися тонкі руки, що тягнулися стримувати супротивника. Коса також могла ставати іншою зброєю.

Навіть із Ходою снігопаду й Мандрівником розломів потрапляти в ті руки небезпечно. Через різницю характеристик це означало б кінець. До того ж міг мати чимало вмінь, здатних убити одним ударом.

Біля краю клітки Широ показала посвідчення, і її випустили. Шукачі пригод дивилися презирливо. Вона глянула у відповідь.

Вони зблідли й швидко відвернулися.

«Хм, голос повернувся. Треба здивувати Лірику й Медісон», — усміхнулася вона, уявляючи розіграш.

[Широ: Повернулася з випробування й трохи допомогла зачистити нетрі. Де ви?]

[Лірика: У центрі. Гільдія відкрила кілька поверхів для біженців. Ми на дванадцятому.]

[Широ: Добре, скоро буду.]

Діставшись гільдії, вона піднялася ліфтом на дванадцятий поверх.

Перед входом застосувала перший фантом і дочекалася, поки хтось відчинить двері, щоб увійти непомітно.

Швидко оглянула кімнату й майже відразу знайшла подруг. Із ними були всі з намету, зокрема Канае.

Усміхнувшись, підкралася ззаду.

— Хм… Широ сказала, що скоро прийде. То де вона? — пробурмотіла Лірика, перевіряючи час.

— Це не повинно бути довго.

— Широ-ні сказала, що прийде, отже, скоро буде.

— Знаю, але стільки часу це займати не мало.

— Знаєш, Канае має рацію. Я вже тут, — усміхнулася Широ, просунувши голову між ними.

Усі троє скрикнули від її раптової появи.

Лірика й Медісон інстинктивно вдарили кулаками.

Широ легко заблокувала.

— Широ-ні! — вигукнула Канае, впізнавши Широ. Попри зміни зросту, очей і чіткіші риси обличчя, вона знала, що це саме вона.

Обійняла за шию й мало не задушила Інь у каптурі.

Пташці снилося поїдання каменів мани, коли раптово велетенський камінь розчавив її.

*Цвірінь!

— А, пробач, Інь! — поспіхом перепросила Канае й відпустила.

Інь невпевнено висунула голову й перебралася на Канае. Там принаймні менше ризику задихнутися уві сні.

— О! Широ, ти говориш?! — здивувалася Медісон.

— Так. Після випробування можу говорити, — усміхнулася вона, знімаючи маску й каптур.

Лірика, уже зачарована голосом, розплющила очі, побачивши обличчя.

Враження було зовсім інше. Обличчя стало владнішим. Чорні райдужки трохи відштовхували, роблячи емоції нечитабельними, проте незвичайна чарівність переважала.

*Гуп!

— А, впала, — пробурмотіла Медісон, поглянувши на Широ й побачивши Лірику горілиць на підлозі.

— Чому завжди так? Невже моє обличчя настільки приголомшливе? — насупилася Широ, торкнувшись підборіддя.

— …Ти справді нічого не розумієш, так? — звела брову Медісон.

— Чого? — насупилася Широ. З підлітковою поведінкою дівчат була знайома погано. Хоч трохи пережила той вік до викрадення вченими, забула: у пам’яті переважали травматичні події.

«Ну… Це, мабуть, трохи травматично», — подумала вона.

Медісон лишалося дивитися їй в обличчя й сподіватися на краще.