Розділ 142 — Придушення

— То як вилікувала голос? — спитала Медісон, ковтнувши соку. Не могла не поглядати на Широве обличчя.

— Не зовсім упевнена. Може, завдяки п’ятій зірці? — знизала та плечима з легкою усмішкою.

— Нічого собі… — від тієї усмішки Медісон не могла думати.

— Отже, до рангу C чекати не потрібно. Пощастило.

— Справді. То який сюрприз хотіли показати? — спитала Широ.

— А, про це. Збиралися розповісти, але все перервалося через нетрі.

— Хе-е, так.

Трохи відкинувшись, Широ поклала до рота останній мановий льодяник і насупилася.

— Слухайте, може, підемо до підземелля чи кудись? Потрібні камені для маленької Інь. Їжа закінчується.

«І в мене теж», — подумала вона: це була остання вечеря.

— Потрібні камені рангу D? Маю трохи. Ми з Лірикою останні кілька днів ходили до підземель, запас залишився.

— Можна?

— Так, просто бери. Грошей за це не потрібно, — махнула рукою Медісон.

Прийнявши камені, Широ взяла два й легко кинула Інь.

— Канае…

— Що, Широ-ні?

— Чому чіпляєшся за мою голову, наче коала? — усміхнулася вона.

— Бо Широ-ні схожа на прохолодну подушку, — відповіла Канае, ледве розплющуючи сонні очі.

— Ай-я! У тебе слина тече! — трохи запанікувала Широ й поспіхом відтягнула її, відчувши слину у волоссі.

— Ой, пробач, — перепросила Канае. Обіймати було так зручно, що майже заснула.

— Добре, не хвилюйся. Просто не слинься, гаразд? — погладила її Широ й посадила між своїми ногами.

Змахнула рукою, легко заморозивши слину у волоссі та розсипавши на пил.

— Контроль льоду покращився, — відзначила Медісон, побачивши легкість руху.

— Очевидно. Інакше не була б п’ятизірковою магинею льоду, так?

— О? Лірика прокидається, — сказала Широ, глянувши на неї.

— Медді? Наснився неймовірний сон. Наче Широ з’явилася позаду й могла говорити. Дивно, так? — сказала Лірика, протираючи очі.

— Йо-о, не сон. До цієї панянки повернувся голос, — всміхнулася Широ, легенько помахавши.

Лірика глянула на неї й смикнула себе за вухо, перевіряючи реальність.

— Ой! Що сталося з обличчям? То випробування повернуло голос?

— Хм… Мабуть, схоже на зміни Медді. Після завершення тіло змінилося. А обличчя… Може, тепер маю приховану чарівність? Ха-ха-ха, — засміялася Широ.

— А що сталося з твоїми очима? І звідки герб на руці? — зацікавлено запитала Лірика.

Раніше блакитні очі були наче небо, сповнені цікавості. Тепер — наче безкрая порожнеча, у якій неможливо прочитати думки.

Проте Лірика хотіла знати більше. Зазирнути до кінця тієї порожнечі й дізнатися, про що Широ думає.

— Насправді я не можу контролювати зміни своїх очей. А герб отримала як нагороду за випробування. Тепер можу керувати всім льодом довкола, незалежно від того, хто його створив.

— Тобто, якщо ворог використає лід, ти його вкрадеш? — приголомшено розплющила очі Медісон. Знала про силу п’ятої зірки: у нинішньому світі мало хто досягав її. Але не очікувала такої могутності.

Неможливість атакувати Широ льодом робила її ідеальною суперницею всіх крижаних магів. Навіть кращою за вогняних.

— Так, — усміхнулася вона.

*БАХ!!!

Розмова урвалася: щось ударило в стіну будівлі.

Щойно відчула струс будівлі, Широ миттю перейшла в бойовий стан і змахнула зап’ястком. Лід огорнув їх, захищаючи від уламків, які могли їх розчавити.

Звісно, не забула маму Канае й інших сусідів із намету.

Примружившись, побачила закривавлену синьоволосу жінку.

«Ліанні», — подумала вона.

— Швидко йдіть, — тихо сказала, не бажаючи привертати її увагу.

Попри значно кращий контроль льоду, не була настільки самовпевнена, щоб гарантувати придушення Ліанні без шкоди для сторонніх.

Бій високих рівнів спричиняє величезні руйнування. Виняток — коли одну сторону придушено настільки, що не може відповісти.

— Перепрошую?

— Швидко йдіть, — суворо повторила Широ.

Подруги кивнули й схопили Канае.

Інь змахнула крилами й сіла на Широву голову. Пташине обличчя теж було серйозне: життя пов’язані. Загине Широ — загине й вона.

Озирнувшись, Лірика й Медісон побачили її супротивницю та зблідли.

«Спотворена морозна монархиня 76-го рівня!» — приголомшено подумали вони.

Перш ніж сусіди навіть скрикнули, подруги схопили всіх і кинулися геть.

Це привернуло Ліаннину увагу.

— Пхе, той старигань скоро буде. Кілька заручників не завадять, — сказала вона, спрямувавши долоню на людей.

Але до появи крижаних щупалець Широ кинулася вперед і вдарила лівою рукою.

*БУМ!!!

«!!!» — Ліанні приголомшено відчула, як магія льоду вислизає з рук.

Примружившись на Широ, яка торкнулася намиста й викликала чотири мечі, зрозуміла: це найбільша загроза в кімнаті.

Проте, перш ніж вирішила, що робити, Широ вже атакувала.

«Потрібно ненадовго затримати», — подумала вона. Не хотіла, щоб Канае бачила побоїще. Дівчинка замала, і «старша сестра» цього не дозволить.

Їй потрібно було лише виграти час до появи людини, яка відкинула Ліанні сюди. Щойно ця людина прибуде, роботу Широ буде завершено.

Ліанні знову спробувала заблокувати мечі льодом. Помилка.

Льодовикова царина!

Від клацання пальців лід розійшовся, наче квітка, відкривши мечам шлях.

— Не будь такою самовпевненою! — гнівно гукнула вона, потягнувшись до мечів. Підняла долоню й випустила мановий імпульс. Широ приголомшено розплющила очі.

— Мандрівник роз…

*БАХ!

— ҐАХ!

Імпульс відкинув її в стіну. Відкашлюючи кров, вона стиснула зуби й підвелася.

Вибрала Мандрівника розломів замість Ходи снігопаду, бо друга однаково не врятувала б від польоту. На сніг перетворилася б лише мала частина тіла, а імпульс уражав усе.

Проте до розлому не встигла ввійти достатньо швидко й постраждала.

На щастя, заздалегідь створила запасний захист для поглинання мани через Створення нанотехнологічного обладунку.

Без нього буквально задихнулася б.

— Якщо керуєш льодом, використаю чисту ману, соплячко! — роздратовано заскреготала зубами Ліанні. Не терпітиме навіть миттєвого приниження. Особливо за різниці в тридцять один рівень!

Найдивніше, що дівчина досі жива.

— Хе-хе, може, озирнешся, — всміхнулася Широ.

— Хм?.. !!! — відчувши стрімке наближення чогось, Ліанні обернулася й підняла долоні.

Тришарове коло звело перед нею багатошаровий крижаний щит.

Усе було б добре, якби не Широ поруч.

— Розбийся! — наказала та, стиснувши кулак.

*ДЗЕНЬ!

Лід розлетівся. Ліанні гнівно втупилася в неї.

*БУМ!!!

Золота стріла пронизала плече й вирвала ліву руку із суглоба.

— От чорт! — Ліанні швидко випила зілля, і рука почала відновлюватися.

Та довго залишатися тут не можна.

— Ну постривай! — пригрозила вона, почавши перетворюватися на лід.

— Забула мої здібності? — всміхнулася Широ й знову погрозила пальцем.

— Ч-чорт! — Ліанні довелося посилити тіло й тікати.

Усміхнувшись, Широ знову закашлялася кров’ю.

— Пхе… Удар 76-го рівня — не зовсім те, що варто приймати, — пробурмотіла, витираючи губи.

Невдовзі з’явився старійшина із золотим луком.

— Дякую. — Він вдячно кивнув Широ. Хоч і не знав, що саме вона зробила, та завдяки чудовому зору бачив, що вона допомогла зруйнувати щит Ліанні.

Дивлячись, як він біжить далі, Широ розгублено моргнула.

— Справді знайшов час подякувати перед продовженням погоні? — пробурмотіла для певності.

— Дурість, — цокнула язиком. Хоч цінувала жест, він лише дав Ліанні додатковий час. Краще вбити, а потім дякувати.

Похитавши головою, Широ зцілилася Вогнем життя.

За коротку сутичку більшість людей евакуювалася, крім кількох неквапливих.

Поглянувши на потріскану стелю, зрозуміла загрозу обвалу.

Приклала долоню до стіни й використала Льодовиковий дотик.

— Замерзни.

*КРРРР!

Лід миттю огорнув кімнату й заповнив пролом від падіння Ліанні.

Зупинилася лише після певності, що будівля не впаде.

— Пхе, потрібно бути обережнішими, — пробурмотіла вона. Без її опорних стовпів усе могло обвалитися на вулицю Кайроси.

Вийшовши, побачила Лірику, Медісон і Канае.

— Клянуся, небезпека завжди знаходить тебе! — сказала Медісон.

— Може, просто не щастить? Бувало гірше, — знизала плечима Широ. Порівняно з нинішнім життям минуле можна було назвати досить легким.

Не потрібно було боятися раптового виклику від шукача пригод п’ятого ступеня.

Іноді у вихідний вона відпочивала, а загін рівнів понад двісті раптово нападав. Звісно, з ними розправлялися належним чином.

«Що гірше за бій із людиною на тридцять один рівень сильнішою?!» — подумали подруги.

— Поки забудьмо. Схоже, скоро завершать зачистку, — сказала Широ, перевіряючи новини в телефоні. Якщо одного з ватажків, Ліанні, відтіснили так далеко, інші теж не в кращому стані.

— Ага, бачите? Є новини про завершальну зачистку. Приєднаємося? — всміхнулася вона, ледь облизавши губи.

Медісон раптом стало страшенно шкода членів угруповань. Пощастить — швидко помруть. Не пощастить — перед смертю втратять ще щось. Якщо, звісно, вже не втратили. Вона не засуджувала.

— Чудова нагода здобути досвід і рівень, — продовжила Широ.

— Хм… Добре, згодна, — кивнула Лірика. Хороший шанс звикнути до бою з людьми.

— Ем, можна з вами? Теж хочу зміцніти й іти за Широ-ні. Кажуть, досвід піднімає рівень, тож хочу отримати, — сказала Канае, тримаючи її руку.

— Коли підростеш, — усміхнулася Широ, заспокоюючи. До видовища вбивств поки залучати не хотіла.

— Але я вже старша. Скоро отримаю клас і теж битимуся, — відповіла Канае.

— Хм… Домовимося так: візьму тебе здобувати досвід після отримання класу.

— …Добре, — надулася Канае, погоджуючись, щоб не створювати зайвого клопоту.

— Молодець. Скоро повернуся, — усміхнулася Широ й глянула на подруг.

— Ходімо.

* * *

Зрештою кількість її вбивств зросла до двохсот тридцяти, але, на розчарування, рівень піднявся лише раз.

Утім, це не дивувало: більшість ворогів були низькорівневим гарматним м’ясом.

— До п’ятдесятого ще чотири, — пробурмотіла вона, дивлячись у небо.

Сцена вражала б, якби не сидіння на вершині гори заморожених трупів. Хоча й так вражала — лише по-іншому.